субота, 18 травня 2019 р.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ


В діяльності з розслідування кримінальних правопорушень призначення та проведення судової експертизи за своїм значенням визнається основною процесуальною формою використання спеціальних знань, оскільки надає найбільших можливостей в застосуванні науково-технічних досягнень для вирішення завдань кримінального судочинства.
Порядок призначення судових експертиз у кримінальних провадженнях визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про судову експертизу».
З моменту прийняття КПК його положення перебувають під постійною увагою як науковців, так і практиків. Очевидним є те, що цей Кодекс має як позитивні риси, так і невизначені, а іноді суперечливі положення та норми.
Так, ст. 242 КПК України регламентує підстави проведення експертизи [1]. Проте, зміст цієї норми відображає зовсім іншу інформацію, яка стосується виключно підстав призначення експертизи. Для правильного визначення підстав призначення та проведення судових експертиз необхідно виходити з того, до кого вони звернені.
Виходячи з того, що судову експертизу у кримінальному провадженні призначає слідчий суддя чи суд, підставою для її призначення є: 1) клопотання сторони кримінального провадження; 2) якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання; 3) обов’язкові підстави призначення судової експертизи, зазначені в ч. 2 ст. 242 КПК України.
Виходячи з того, що експертизу проводить судовий експерт, підставою для її проведення є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), тобто слідчим суддею чи судом. На підтвердження цієї тези в ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб [2].
З огляду на викладене, вважаємо за необхідне змінити назву ст. 242 КПК України на «Проведення судової експертизи» або «Підстави призначення судової експертизи». Це, на нашу думку, більш коректно та повно буде відображати зміст даної норми.
Не менш проблемним є питання самого призначення судової експертизи. За новим КПК України слідчий або інша сторона кримінального провадження має звернутися з клопотанням до слідчого судді щодо призначення останнім експертизи. Практика показує, що це нововведення в КПК України змушує і без того перенавантаженого великою кількістю справ, які перебувають у проваджені слідчого, часами вистоювати в чергах у судах з метою отримання необхідного документа. Дана ситуація викликає багато питань теоретичного і практичного характеру.
На нашу думку, зміст ст. 242 КПК України порушує принцип процесуальної незалежності і самостійності слідчого [3, с. 102]. Звичайно, можна говорити, що слідчий суддя здійснює контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Про це можна говорити лише тоді, коли слідчий відмовляється ініціювати призначення експертизи в тих випадках, де це є логічним та обґрунтованим. Але, незрозумілим є логіка у зверненні до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України, де її проведення є обов’язковим.
Вважаємо за доцільне, внести зміни у КПК України, якими повернути слідчому право самостійно призначати експертизу на підставах, зазначених у ст. 242 КПК України. А також, з метою забезпечення дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, зберегти можливість іншим сторонам кримінального провадження клопотати перед слідчим суддею про призначення судової експертизи. Такі зміни КПК України забезпечать принцип процесуальної незалежності і самостійності слідчого, значно вивільнять час слідчого на виконання своїх посадових обов’язків, і, в той же час, не порушать принципу змагальності та забезпечення дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Одним із суперечливих теоретичних питань залишається проведення експертних досліджень і оформлення результатів таких досліджень. В п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що судовий експерт має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом. Проте, у самому законі не дається визначення поняття «експертного дослідження». Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень містить такі поняття, як «висновок експерта», «висновок експертного дослідження». В ній зазначається, що терміни, які використовуються в цій Інструкції, вживаються у значеннях, наведених у Кримінальному процесуальному, Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства України та Митному кодексі України [4]. Втім, в жодному з них не дається визначення поняття «експертне дослідження» та «висновок експертного дослідження».
В Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України дається визначення поняття експертного дослідження як дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини події, за зверненням юридичних або фізичних осіб [5]. Також, в Інструкції наявне поняття «Експертне провадження», як проведення досліджень у вигляді висновку судового експерта, висновку експертного дослідження або повідомлення про неможливість проведення судової експертизи (експертного дослідження). За змістом отримані результати діяльності судового експерта однакові, а за правовим значенням – мають різну природу.
Доволі часто слідчому доводиться звертатися до державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність з метою проведення експертного дослідження. Проте, залишається незрозумілим, в якому статусі він, як суб’єкт (юридична чи фізична особа), звертається до експертної установи і на яких договірних засадах проводиться експертне дослідження. Адже слідчий не є ані юридичною ані фізичною особою. Слідчий, як посадова особа, відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [6]. Виходячи з цього, ми підтримуємо думку Азарова Ю.І., який пропонує внести до чинного КПК України доповнення, визначивши законодавчо категорії «експертне дослідження» та «висновок експертного дослідження» [7, с. 52].
Ще однією з суперечливих норм є ст. 244 КПК України. В п. 4 ч. 2 цієї норми зазначається, що при розгляді слідчим суддею клопотання про проведення експертизи в ньому стороною кримінального провадження повинно бути зазначено вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом. Тобто, в даній статті законодавець помилково ототожнив поняття «експертиза» та «експертне дослідження». За змістом норми мова в ній йде про «предмет судової експертизи» або «вид судової експертизи» [1].
Поруч із процесуальними проблемами призначення та проведення судових експертиз взагалі, вважаємо за доцільне зупинитися на окремих аспектах проведення судово-медичної експертизи.
Важливою проблемою в проведенні судово-медичної експертизи є правові питання визначення відсотку втрати загальної працездатності при проведенні судово-медичної експертизи.
Так, судово-медична експертиза потерпілих, обвинувачених, підозрюваних та інших осіб займає одне з провідних місць в роботі судово-медичного експерта та дозволяє встановлювати ступінь тяжкості тілесних ушкоджень не лише за тривалістю розладу здоров’я, але й визначати втрату загальної працездатності, що допомагає органам досудового розслідування у розслідуванні злочинів, спрямованих проти життя та здоров’я населення України.
Встановлення втрати загальної працездатності під час проведення судово-медичної експертизи особи здійснюється у випадках визначення наслідків перенесених травм. В залежності від ступеня вираженості патологічних змін, які настали лише внаслідок отриманої раніше травми встановлюється розмір втрати загальної працездатності за умов об’єктивного підтвердження травми органу чи порушення його функції. Іноді порушення функції органу відбувається не внаслідок перенесеної травми, а порушена раніше в результаті будь-якого захворювання. Тому судово-медичний експерт повинен визначити причинно-наслідковий зв’язок між отриманою травмою та порушенням функції органу.
При встановленні втрати загальної працездатності судово-медичний експерт визначає відсоток порушення функції органу та системи. Так, наприклад, перелом одного ребра без ушкодження внутрішніх органів відповідає 5% втрати загальної працездатності, перелом кожного наступного ребра оцінюється в 3%. Таким чином, перелом одного ребра без ушкодження внутрішніх органів відповідає легким тілесним ушкодженням, однак, якщо потерпіла особа отримає переломи 5 ребер, то ці ушкодження будуть відповідати тілесним ушкодженням середнього ступеня тяжкості за критерієм втрати загальної працездатності. Отже, за цим критерієм тілесні ушкодження можуть перейти від одного ступеня до іншого.
При встановленні відсотку загальної працездатності всі Бюро судово-медичної експертизи в Україні і дотепер керуються «Инструкцией о порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы, утвержденной Министерством Финансов СССР Главным управлением государственного страхования СССР, 1986, Москва» (надалі – Інструкція), що втратила чинність ще з моменту становлення незалежності України, тобто у 1991 році [1].
Тут постає правове питання: чи є легітимним встановлення відсотку загальної працездатності потерпілої особи, якщо Інструкція втратила чинність? В більшості Бюро судово-медичної експертизи експерти посилаючись на цю Інструкцію пишуть так: «Інструкція №2 …», не вказуючи її повної назви та вихідних даних.
Розроблення нормативно-правової бази для проведення судово-медичної експертизи є виключною компетенцією ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України. Однак численні звернення судово-медичних експертів до них з вимогою привести у відповідність до чинного законодавства України цієї Інструкції були залишені поза увагою.
Варто зазначити, що ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої особи, яка, наприклад, отримала травму опорно-рухової системи, наслідками якої можуть бути деформація кісток та порушення об’єму рухів в суглобах внаслідок чого порушується її хода, в даному випадку можна визначити лише за критерієм втрати загальної працездатності у відсотках. Однак, визначати відсоток загальної працездатності, посилаючись на Інструкцію, яка втратила чинність є неприпустимим.
Такі дії судово-медичного експерта може бути розцінено в суді як необ’єктивність встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та дати підстави злочинцю, який спричинив ушкодження потерпілій особі, уникнути кримінальної відповідальності.
Також необхідно сказати і про доцільність проведення комісійних судово-медичних експертиз на кафедрах судової медицини у закладах вищої освіти.
На сьогоднішній день, в умовах, коли відбувається реформування медичної системи охорони здоров’я в Україні, постала необхідність обговорення проблем правового регулювання медичної діяльності, які виникають при проведенні комісійних судово-медичних експертиз.
Варто зазначити, що комісійні судово-медичні експертизи «… проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у випадку необґрунтованості висновків або сумнівів слідчого, прокурора, судді або суду в правильності проведення експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати професійної працездатності … і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» у відповідності до п. 3. «Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи» Наказу №6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» [8]. У п. 4. даного Наказу також зазначено, що «Залежно від характеру експертизи до складу комісії можуть входити як фахівці тільки в галузі судово-медичної експертизи, так фахівці інших медичних (в тому числі і фахівці медико-соціальних експертних комісій МОЗ) і немедичних спеціальностей. За своїм процесуальним статусом всі вони при проведенні експертизи є експертами».
Враховуючи те, що за своїм процесуальним статусом на даний час лише експерти можуть бути залучені до проведення комісійних судово-медичних експертиз, це і викликає велику кількість проблемних питань у регулюванні медичної діяльності.
Законодавством передбачено певні строки проведення судово-медичної експертизи. Однак завантаженість всіх Бюро судово-медичної експертизи в Україні призводить до затягування строків проведення експертизи, що не лише обмежує права обвинуваченого чи потерпілого, але й, наприклад, може впливати на строки зберігання гістологічних матеріалів.
Так, наприклад, черга в ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» становить декілька років. Також необхідно зауважити, що в матеріалах, наданих на експертизу, можуть бути відсутні необхідні експертові відомості для проведення повноцінної експертизи. Так, відсутність гістологічних матеріалів викликає необхідність у порушенні клопотання про надання таких матеріалів ініціатором проведення експертизи. Але все це відбувається тільки тоді, коли підходить черга її проведення (тобто, за декілька років). Тут також, необхідно звернути увагу на те, що відповідно до «Правил проведення судово-медичних експертиз (експертних досліджень) у відділеннях судово-медичної гістології бюро судово-медичної експертизи» Наказу № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», зберігання гістологічного архіву становить три роки [8]. Надалі він підлягає знищенню. Проте, у випадку, якщо саме від гістологічного матеріалу залежить вирішення спірних моментів в експертному дослідженні, то потерпілий чи звинувачений втрачає можливість довести свою правоту в суді.
Судово-медичні експертизи, які проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати загальної працездатності та правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» потребують висококваліфікованих знань і повинні бути доручені судово-медичним експертам, які мають науковий ступінь не менше, ніж кандидата медичних наук (PhD) та мати не нижче, ніж першу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Судово-медична експертиза». В Австрії та Німеччині для проведення таких судово-медичних експертиз залучаються експерти, які мають науковий ступінь, оскільки такі експертизи є складними і потребують не лише висококваліфікованих знань, але й науково-обґрунтованого підходу для проведення об’єктивного та повноцінного дослідження.
Однак, як показує практика, в більшості судово-медичних бюро України комісійні судово-медичні експертизи проводять фахівці, які не мають відповідної кваліфікаційної категорії та наукового ступеня. Тому і більшість проаналізованих нами експертиз мають недостатній рівень якості.
На кафедрах судової медицини у закладах вищої освіти працюють викладачі-практики, які мають науковий ступінь доктора філософії та доктора наук. Вони проводять наукові дослідження з різних проблемних питань, які виникають у судово-медичних експертів, таких як встановлення зажиттєвості ушкоджень, тривалості життя після отримання травми, яка несумісна із життям, визначення давності настання смерті, в тому числі, гнилісно зміненого трупа тощо. Ці наукові дослідження допомагають судово-медичним експертам у їх складній роботі та вирішенні спірних питань.
Однак, на жаль, в п. 7 Розділу І Закону України «Про судову експертизу» вказано, що «…Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи … Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз» [2]. Отже, кафедри судової медицини закладів вищої освіти до них не відносяться.Проте, необхідно зауважити, що в п. 7 Розділу І Закону України «Про судову експертизу» також зазначено, що «… Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках – також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та умовах, визначених цим Законом», тобто, відповідно до цього закону, бюро судово-медичної експертизи має право залучати як фахівця викладачів кафедр судової медицини і за своїм статусом вони можуть бути експертами. Однак, не завжди бюро судово-медичної експертизи має бажання залучати викладачів кафедр, і виконуючою установою залишається Бюро. Зрозуміло, що для проведення судово-медичної експертизи трупів дійсно необхідні певні умови його дослідження і зберігання. Однак, для проведення комісійних судово-медичних експертиз такі умови не потрібні і їх можна проводити на базі кафедр судової медицини у закладах вищої освіти.Тому, на нашу думку, саме для проведення комісійних судово-медичних експертиз, в Законі України «Про судову експертизу» доцільно внести поправку щодо судово-експертної діяльності викладачів кафедр судової медицини закладів вищої освіти, як таких, які не є працівниками державних експертних установ.Відносно присвоєння статусу судового експерта викладачам кафедр судової медицини закладів вищої освіти, які не є працівниками державних експертних установ, можна перейняти досвід роботи Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (ДНДЕКЦ) та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ), де передбачено, що фахівець, який не працює в їх державних установах має право пройти на їх базі відповідну підготовку та здати кваліфікаційний екзамен на засіданні їх Експертно-кваліфікаційної комісії та отримати відповідне посвідчення з правом проведення певних видів експертиз, а також отримати клас судового експерта, виходячи із Положень щодо його присвоєння.Проведення комісійних судово-медичних експертиз викладачами кафедр судової медицини закладів вищої освіти не лише б розвантажило Бюро судово-медичних експертиз в Україні, але й створювало б конкурентоспроможність серед закладів, в яких проводяться експертизи і спонукало б співробітників Бюро судово-медичної експертизи не лише до підвищення своєї лікарської кваліфікації, але й викликало б прагнення до здобуття наукового ступеня, що б однозначно вплинуло на якість самої судово-медичної експертизи.
Результати аналізу питань призначення та проведення судових експертиз, зокрема судово-медичної експертизи, засвідчили наявність великої кількості проблемних питань, що потребують подальшого обговорення науковцями і практиками. Їх вирішення дозволить уникати правових колізій, невизначеності і протиріч норм права та застосування термінології, підвищить якість експертизи та забезпечить дотримання строків проведення експертизи.




Список використаних джерел
1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. Голос України. 2012. 19 трав. № 90-91. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 16.05.2019).
2. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038а-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 28, ст. 232. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 (дата звернення: 16.05.2019).
3. Ляш А.О. Питання процесуальної самостійності й незалежності слідчого за чинним КПК України. Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. 396 с.
4. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень : Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 (дата звернення: 16.05.2019).
5. Інструкція з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2017 № 591. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1024-17 (дата звернення: 16.05.2019).
6. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 16.05.2019).
7. Азаров Ю.І. Окремі питання використання спеціальних знань у кримінальному провадженні України. Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. 396 с.
8. Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи : Наказ МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток і вдосконалення судово-медичної служби України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0248-95 (дата звернення: 16.05.2019).



Для Сектор Життя: 
Ергард Наталія Миколаївн
кандидат медичних наук, юрист, доцент кафедри судової медицини та медичного права Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Кобилянський Олег Леонідович
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права юридичного факультету Державного університету інфраструктури та технології

Немає коментарів:

Опублікувати коментар