Чинушикратія (або хто є Демос в Україні)

Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.

Де́мос   (дав.-гр. δῆμος), тобто народ — у вузькому сенсі слова, вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами, на відміну від рабів та інших категорій залежного та неповноправного населення.

Ми від всієї душі підтримуємо Демократичний напрямок України. Але хто ж той самий Демос в Україні? Те саме Вільне населення, яке володіло… Чим володіло? Та всім…

Олігархи? Можливо, але їх дуже мало щоб кваліфікувати їх як «вільне населення».

Судді? Можливо … Але також на категорію населення не тягнуть.

Правоохоронні органи, як носії зброї? Депутати? Прокурори? Можливо…

А може всі вище вказані особи? Яких об’єднуй одне! Ні, не право нехтувати законом… МОЖЛИВІСТЬ це робити. Саме МОЖЛИВІСТЬ!

Безкарність породжує … Так, вона породжує, хоча на справі вбиває.

Саме безкарність породила у народі умовність назвати  усіх працівників дотичних бюджетної сфери – Чинуші. Суржиком, по – домашньому, щоб зрозуміло кожному, тому що систему не побороти, а питання вирішувати все одно потрібно.

            Кримінальні, Адміністративні, Господарські, Цивільні …Різні! Різні взаємовідносини пов’язують осіб у державі. Що саме є цивілізованими відносинами між простим громадянином і владою?

 Можливості спитати, підказати, впливати …

Три малопомітних закони стоять на сторожі таких відносин: Закон України «Про звернення громадян», Закон України  «Про інформацію», Закон України «Про доступ до публічної інформації».

 Гладко стелять на папері, та проблеми лізуть в двері. Або - вміла, кумцю, готувати – та не вміла як подати. Повертаємось до безкарність породжує…Яка відповідальність?

Відповідальність відносно порушення права на інформацію та права на звернення громадян Адміністративна, згідно з КУпАП Статті 212-3 діють дуже гуманні строки для покарання, вкластись в які Феміді важко навіть якщо є таке бажання.

До того ж, згідно КУпАП ст. 255 визначено осіб, які можуть складати протокол щодо порушення права звернення громадян, та чи все так просто? Складність починається у тому місці, де потрібно звернутись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, такого ж працівника бюджетної сфери.   

Редакція «Сектор життя» 21. 01. 2019 звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у зв’язку з порушенням права журналіста видання на доступ до публічної інформації. Де вказували, що 12. 12. 2018 року їм було подано Запит на публічну інформацію. В якому зазначалось, що у зв’язку з журналістським розслідуванням  матеріалів опублікованих у інтернет виданні Сміла.UA відносно того, що «Віктор Антонович Федоренко власним розпорядженням звільнив діючого секретаря міської ради Костянтина Синьогуба і призначив себе секретарем Смілянської міської ради - було викладено прохання надати у встановлений законом термін публічну інформацію.

Згідно листа від представника Уповноваженого з дотримання інформаційних прав стверджено, що порушення міською радою його права на доступ до публічної інформації не підтвердилось. У листі посилаються на копію із Журналу, яка нібито доводить факт надсилання відповіді чим суперечить довідці з редакції, яка була надана зі скаргою.

Тобто довідку від секретаря Смілянської міської ради беруть до уваги, а  довідку про відсутність відповіді не визнають.

Але ми пішли далі, і зірнулись до суду. Згідно Рішення № 580/374/19 Судді Черкаського окружного адміністративного суду Визнано протиправною бездіяльність секретаря Смілянської міської ради відносно не надання позивачу відповіді.

Під час розгляду суддею надано оцінку доданої копії з Журналу: «При цьому суд звертає увагу відповідача на не відповідність інформації в поданому ним журналі реєстрації запитів на публічну інформацію, зокрема номер відповіді №104/01-01-57 не відповідає його даті та хронології листів.

Вищевказана обставина унеможливлює прийняти викопіювання із журналу реєстрації запитів на публічну інформацію за належний і достовірний доказ направлення відповіді №104/01-01-57 від 18.12.2018 позивачу.»

Узагальнюючи, вважаємо перевірку працівниками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини фіктивною якою приховано грубе ігнорування та порушення законодавства України.

Дійсно, Дійсно і ще раз Дійсно! Суспільству потрібна Нульова толерантність  (англ. zero tolerance) — політика, яка передбачає призначення максимально можливих за законом обмежень і санкцій навіть за незначні правопорушення або проступки з метою усунення небажаної поведінки.

Вважаємо, що саме звернення громадян і реакція влади на них і є показником відкритості і прозорості Влади.

Владислав Бур