середу, 20 листопада 2019 р.

Суд роз'яснює: право на вчасне отримання публічної інформації

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації, отримавши запит, зобов’язаний надати відповідь у п’ятиденний строк. Виняток становлять випадки, коли запит стосується надання великого обсягу інформації чи потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Однак мотиви продовження визначеного Законом строку мають бути належно обґрунтовані.

Закон встановлює, що публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Таким чином, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запитувач інформації має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 
4) надання недостовірної або неповної інформації
5) несвоєчасне надання інформації; 
6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію; 
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправними дії щодо безпідставного продовження відповідачем строку надання відповіді на запит на інформацію та не зазначення причин продовження строку надання відповіді на запит на інформацію. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що при ВККС утворена та функціонує Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), яка за наявності відповідних підстав надає висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ГРД ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Для отримання відповідних копій таких рішень ВККС, ухвалених у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеного відповідачем 02 серпня 2018 року, та інформації про їх опублікування позивач звернувся із запитом на отримання публічної інформації. Проте у відведений Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI«Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) строк відповіді на свій запит позивач не отримав. Натомість відповідач на порушення частини четвертої статті 20 Закону № 2939-VI надіслав на його електронну пошту лише відповідь від 15 лютого 2019 року про продовження строку розгляду його запиту без зазначення причин. До того ж пленарні засідання відповідач провів у період з 18 по 25 лютого 2019 року, в той час як відповідь на запит позивач отримав лише 13 березня 2019 року, що перешкодило йому підготуватись до їх проведення. Тому позивач вважає, що відповідач безпідставно продовжив строк розгляду його запиту без обґрунтування причин такого продовження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 05 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправними дії ВККС щодо продовження строку надання відповіді на запит. При цьому наголос ставився на відсутності належного обґрунтування необхідність продовження строку надання відповіді на запит.
ВККС, не погодившись із рішенням суду, подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу. На думку ВККС, суд першої інстанції не взяв до уваги обсяг запитуваної інформації та не встановив підстави продовження строку розгляду запиту. Велика Палата Верховного Суду в мотивувальній частині постанови звернула увагу на рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, де зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке заявляє позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

вівторок, 19 листопада 2019 р.

Живодер з науки

... про людей під назвою "хижі тварини"
#байдичкат #байдычживодёр #байдич

Хомосапієнс, чоловічого гендеру - держпосадовець, колишній заступник мера, який привселюдно катував собаку - прив'язав до автомобіля і протягнув 1,5 кілометра дорогою, понесе відповідальність, чи порЄшаЄ!?!?!

Пес втратив багато крові (кривавий слід довжиною у 1.5 км) та сильно постраждав - в нього до кісток зчесані лапи та здертий до м’язів живіт, але залишився живий. Отримав першу допомогу і зараз перебуває під опікою волонтерів.

На його лікування зібрано кошти.

Про розслідування щодо Байдича повідомляється на сторінці Міністерства внутрішніх справ у фейсбук.

Директор державного обласного архіву Хмельницької області Володимир Байдич - кандидат історичних наук, автор 70 статей у наукових, краєзнавчих та науково-популярних збірниках, також є автором та співавтором 11 книг та збірників документів.

P.S. ...сам Байдич відмовляється від коментарів.



спеціально для Сектор Життя  Yanina Wuffka-Yarochenko

Редакція залишає за собою право не поширювати  відео контент суспільно небезпечного діяння 

суботу, 9 листопада 2019 р.

рубрика: Професія шахрай. Мішалов Володимир Дем'янович

Як часто науковці стикаються з проблемою інтелектуальних крадіжок?


Чи не щодня особи, які займають посади відповідальні за науку користуючись владним положенням нахабно присвоюють чужі інтелектуальні труди на власний рахунок. Ці особи впевнені у своїй недоторканості, у неможливості довести рядовими науковцями своєї правоти. Посадовці високого рівня дозволяють собі керувати підрозділами права доступу до яких не мають. 

А так буває не завжди і правда виходить на зовні..

Мішалов Володимир Дем'янович

фото з відкритого джерела вікіпедія

Коли безкарність породжує гниль запах починає точити з усіх сторін. Так сталось в медичній науковій сфері: спочатку прикрості з студентами - іноземцями, пізніше страйки студентів, судові тяжби ректора Амосової.. а тепер виникає новий скандал. 


Плагіат.

 
Національне агенство із забезпечення  якості вищої освіти винесло Рішення про те, що у Національній медичній академії професор Мішалов Володимир Дем'янович видає чужі наукові доробки за свої! 

У рішенні також сказано про те, що Мішалов будучі заступником голови Спеціалізованої вченої ради Д 6.613. 03 допускає у своїй науковій діяльності порушення академічної доброчесності у формі академічного плагіату тому, роботу вказаної Спеціалізованої ради необхідно достроково припинити. 






Це перші доказані ластівки шахрайських дій завідувача кафедри судової медицини НМАПО ім. Шупіка. 


Редакція і надалі буде намагатись зв'язатися з паном Мішаловим для отримання коментаря.

неділю, 3 листопада 2019 р.

Порушення права на свободу


Апеляційний суд міста Киїєва. 

Судове засідання. 09.10.2019.

Розглядається справа мірою покарання у якій може стати довічне ув’язнення двох осіб.
Лава підсудних порожня. Суд, якимось дивом, вирішив, що підозрюваним у справі відкритій за статтею 115 Кримінального кодексу України не обов’язково бути присутніми у судовому  засіданні.

Прокурор: «Враховуючи, що склад суду не зміг зібратись [прим ред. - Шевченківський районний суд м. Київ] ми подали подання за територіальною підсудністю розгляду обвинувального акту»

Адвокати наполегливо просять суд розглянути питання щодо можливості підсудних висловити свою волю особисто:

Адвокат Юсупова: «При розгляді даного подання за клопотанням прокурора важлива присутність мого підзахисного для його права висловитись стосовно даного подання»

Адвокат Симоненко: «Жоден з представників захисту не отримав обвинувального акту [!!!] чи отримували і що отримували підзахисні ми на сьогодні не знаємо…Прошу суд вирішити питання про присутність підзахисного у судовому засіданні до вирішення питання щодо територіальної підсудності».

Адвокат Губський: «Майже рік наш підзахисний знаходиться у СІЗО, весь цей час порушуються його права: стадія ознайомлення з матеріалами провадження була порушена стороною обвинувачення, обвинувальні акти не були врученими нікому. Тому, прошу суд при вирішенні цього питання врахувати думку обох обвинувачених. Крім того, щодо свого підзахисного прошу зазначити, що він приймає участь особисто у всіх процесуальних діях відносно нього де не порушуються права людини»

Адвокат Лавренов: «…Як адвокат, не можу надавати правову допомогу моєму підзахисному, звинуваченому у особливо тяжкому злочині – довічне ув’язнення,  у зв’язку з тим, що мені не відомий предмет цього розгляду. Повідомляю, що нам не вручили обвинувального акту, ми перебували на стадії 290 [прим ред. ККУ] сторона обвинувачення призупинила цю справу нібито вручивши обвинувальний акт і передала на розгляд Шевченківського суду, чого на справді не було. До обвинувального акту мали були б бути долучені розписки підзахисних та нас адвокатів, яких не було. Я не ознайомлений із матеріалами справи та впевнений, ви їх там не побачите. Як не побачите і письмових пояснень підзахисних які мав у них відібрати прокурор, як то вимагає стаття 283 КПК України. Я не можу висловити свою позицію з цього приводу виключно через те, що ця позиція не погоджена із моїм підзахисним, сьогодні його немає у судовій залі. Стаття 34 КПК України наголошує, що мають бути повідомлені всі учасники процесу про час, місце і дату слухання, чи повідомляли наших підзахисних мені не відомо,  хотів би звернутись до статті 42 КПК України, наші підзахисні мають право приймати участь у судовому розгляді, висловлювати свої думки та заперечення… Напевне, завчасно, попрошу надати можливість на ознайомлення з журналом судових засідань та внести до нього мої зауваження. Моє клопотання полягає в тому, що ми не можемо зараз розглядати дану справу до двох позицій: 1. мій підзахисний має ознайомитись з обвинувальним актом; 2. чи повідомлені наші підзахисні належним чином і вирішити питання взагалі щодо їх участі». 

Допоповнення від прокурора: «Нас не цікавить наразі все, що просять адвокати, просимо розглянути питання щодо підсудності».

Доповнення від адвоката Губського: «Не розгляд клопотання про присутність обвинувачених, це буде грубим порушенням прав людини».

Доповнення від адвоката Симоненко: «Ваша честь, ще ми не можем дізнатись чому наші підзахисні відсутні, адже задача секретаря суду ознайомитись із документами присутніх та вияснити причину відсутності інших. Тому, Ваша честь, розглядати питання по суті до вирішення питання щодо присутності підзахисних не вважається за можливим і є порушенням КПК».

Суд видаляється до нарадчої кімнати із клопотанням адвокатів щодо присутності у цьому судовому засіданні підсудних. Але…

Завіса... Барабанний дріб..

Судова трійка оголошує ухвалу про визначення суду за підсудністю та направлення справи до Дніпровського районного суду мста Києва.