неділя, 19 травня 2019 р.

МАЙДАН ОЧИМА СУДОВО-МЕДИЧНИХ ЕКСПЕРТІВ


До 5-ої річниці подій на Майдані


(СУДОВО-МЕДИЧНИЙ АНАЛІЗ НЕСМЕРТЕЛЬНОЇ ТРАВМИ У ПОТЕРПІЛИХ ПІД ЧАС УЧАСТІ У МАСОВИХ АКЦІЯХ ГРОМАДСЬКОГО ПРОТЕСТУ З 21 ЛИСТОПАДА 2013 РОКУ ПО 21 ЛЮТОГО 2014 РОКУ ПОДІЙ НА МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ У М.КИЄВІ)
Київський регіональний осередок судово-медичних експертів науковців
Асоціації судових медиків України
fedorovaelensme@gmail.com

Минуло 5 років з часу переломних подій на Майдані. За цей час журналістами та фахівцями було приділено значну увагу загиблим особам. Однак, в той же час, і досі тривають кримінальні провадження по фактах нанесення тілесних ушкоджень мітингувальниками, тому й не було проведено ґрунтовного аналізу несмертельної травми у мітингувальників. Проте, його показники, окрім суто наукових цілей, можуть слугувати важливими маркерами нещодавньої історії розвитку нашого суспільства.
В 2015 та в 2017 р. р.  були оприлюднені деякі результати нашого експертного матеріалу, однак, автори не володіли всією інформацією для всебічного аналізу, який ми й пропонуємо наразі загальній увазі.
Узагальнення результатів такого дослідження сприятиме кращому усвідомлюванню трагічного непорозуміння між суспільством та владою у той період й профілактиці таких ситуацій в майбутньому, тому обрана тема є актуальною.
Метою  дослідження  стало підсумовування власної експертної практики за результатами судово-медичного обстеження потерпілих, що отримали тілесні ушкодження внаслідок участі у масових акціях громадського протесту з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 рок подій на Майдані Незалежності у м. Києві, з метою якомога точного відтворення судово-медичного характеру та особливостей травмувань у протестувальників.
Матеріалами для дослідження слугували власні Висновки спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи, які були складені під час судово-медичних обстежень потерпілих на Майдані в 2014 р. В рамках проведення судово-медичних обстежень проводилось фотографування пацієнтів за їх згоди, з урахуванням етичних норм.
Одразу після подій 18-21 лютого 2014 р. групою спеціалістів в галузі судово-медичної експертизи, на той час - членів Київського регіонального осередку судово-медичних експертів науковців Асоціації судових медиків України, було вирішено на благочинній основі  допомогти потерпілим та організувати судово-медичні обстеження з метою встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. За підрахунками д.м.н., проф. Ольги Богомолець, яка координувала роботу медиків на Майдані, щонайменше, 1200 потерпілих залишались на його території. Але, в період з 22.02.2014 по 07.03.2014 р. по судово-медичну допомогу з них звернулось понад 400 осіб. Частина з них звернулась не за судово-медичним профілем – з проблемами психологічного характеру, з загостреннями хронічних хвороб, наслідками колишніх травм, тому були переадресовані до відповідних закладів.
Отже, в зазначений період, набуло проведено 352 судово-медичних обстеження, причому, 56 з них було рекомендовано зробити ще й додаткове обстеження, через те, що вони на той час  продовжували лікування і встановити ступінь тяжкості всіх ушкоджень на час первинного обстеження було неможливо. 49 осіб звернулись на додаткове обстеження в період до початку червня 2014 р. Дехто з потерпілих телефоном повідомив, що лікується за кордоном (Чехія).
Тому, всього спеціалістами в галузі судово-медичної експертизи було складено 401 Висновок спеціаліста.
Деяких потерпілих доводилось обстежувати під час перевязок та інших медичних процедур (рис 1, 2).

Рис.1. Судово-медичне обстеження потерпілого під час обробки рани (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)

Рис. 2. Судово-медичне обстеження під час зондування рани (з власного експертного матеріалу Варухи К.В.)
   
Оскільки деякі ЗМІ свого часу стверджували, що основними мітингувальниками на Майдані були мешканці західних областей, хочемо надати об’єктивну інформацію про потерпілих з власного експертного матеріалу.
За місцем проживання, обстежені особи розподілилися таким чином: мешканців східних областей – 4 (1,13 %): троє – містян, 1 – з села);
мешканців західних областей України - 74 (21 %):  32 й 42 відповідно;
з півдня країни – 30 (8,52 %): 24 й 6;
з північних областей – 177(50,28 %): 151 й 26;
з центральних – 25 (7,1 %): 13 й 12.
1 особа мала громадянство Азербайджану. Інші 41 особа (11,64%) не вказали своє справжнє місце проживання або вказали неточно з різних причин. Однак, серед тих, хто вказав місце проживання, виявилось найбільше – мешканців міст – 223 (63,35 %), сіл – 87 (24,71 %). Беззаперечним лідером серед тих, хто звернувся по судово-медичну допомогу, виявились  постійні й тимчасові мешканці Києва та міст Київської області – 140 осіб (39,77  %).
Всього, серед потерпілих було 13 (3,69 %) жінок та 339 (96,31 %) чоловіків. За віком, згідно класифікації ВООЗ, пацієнти розподілились таким чином:
травмованих чоловіків до 18 років було 6 (1,7  %);
у віковій групі з 18 до 24 років  - 20 чоловіків (5,68  %);
в групі 25-43 роки – 4 жінок (1,13 %)  й 142 чоловіків (40,34 %);
в групі від 44 до 59 років - з них – 5 жінок (1,42 %) й 131 чоловіків (37,21%);
похилого віку: від 60 до 69 було  - 3 жінок (0,85 %) й 30 чоловіків (8,52%);
та  1 жінка (0,28 %) й 10 чоловіків (2,84  %) у віці понад 70 років.
За чинниками травмування,  у потерпілих була наявна: а) механічна травма від дії тупих та гострих предметів та вогнепальної зброї, б) термічна травма від дії високої та низької температури, в) вибухова травма, г) хімічна.
А) 1. За локалізацією, механічна травма (голови) –  була в 8 випадках у вигляді післяопераційних ран (без уточнення механізму); в 54 випадках у вигляді забитих ран; в 32 випадках у вигляді лише синців та саден; в 1 випадку - травмування кісток обличчя, в 2 випадках у вигляді ЧМТ (підтверджених даними з медичної документації)
2.Травм тулубу спостерігалось в 12 випадках, серед них: з переломами ребер  - в 2-х випадках (підтверджених даними з мед документації).
3.  Серед травм верхніх кінцівок було: випадків травмування м’яких тканин  верхніх кінцівок –  в 40 випадках, випадків ампутацій нігтів або нігтьових фаланг пальців – 6, 5 випадків - переломів кісток (підтверджений).
4. Серед травм нижніх кінцівок було: 73 випадків травмування м’яких тканин  нижніх кінцівок,   1  випадок переломів кісток (підтверджений).
Травми від дії тупих предметів спостерігались у 97 (27, 55 %) випадках, з них:
-                 бруківкою та ін. тупими предметами – в 16 випадках,
-                гумовими кийками та палицями – в 55 випадках,
-                кулаками – в 13 випадках,
-                взутими ногами – в 13 випадках.
В 39 випадках з них, ушкодження наносились різноманітними  предметами одночасно.
Травми від дії гострих предметів спостерігались у 3 (0,85 %) випадках, з них:
гострими предметами (ніж, скло) –   в 3 випадках (1 - колото-різана рана, 2 – різані).
Ушкодження від  пострілів з пневматичної зброї – спостерігались в  1 (0,28 %)  випадку,   
а) з вогнепальної зброї  - в 66 (18,75%) випадках, достеменно відомих про характер снарядів, з них:
- шротом – в 14 випадках,
-  картеччю – в 2,
- кулями:  в  - 43 випадках,  з них:
- еластичними – в 15,
- гумовими     в 14 випадках,
- без уточнення – в 14 випадках,
- без підтвердження даними з медичної документації –  в 3 випадках.
б) від дії пневматичної –  в 1 випадку.
         У випадках, коли ушкодження утворилося від дії снаряду, проте враховуючи наявні судово-медичні дані, достеменне судити про те, від дії якого саме снаряду утворилося поранення – вогнепального чи пневматичного - було неможливо.
          Ушкодження від вибуху спостерігались  в  202 (57,38 %) випадках, у тому числі:
·        Звукошумовими гранатами –  196
·        Гранатами з термічним/термічним агентом – в 6 випадках,

Б). Термічна дія від вибухових пристроїв спостерігалась в 6 випадках, з них:
-                опіки вогнем –  в 2 випадках,
-                гарячим повітрям –  в 4 випадках;
діагноз: «опік дихальних шляхів» зі слів потерпілих був в  3 випадках, 1 з них – підтверджений на час обстеження.
В). Ускладнення внаслідок вибухової травми спостерігалось в 20 випадках, з них:
     - баротравма вух – в 18 випадках, 2 – підтверджені на час обстеження, інші направлені на лікування у Чехію.
     - офтальмоускладнення (баротравма очей) зі слів потерпілих спостерігались в 5 випадках, в 2 були підтверджені (операційна енуклеація).
Г). Хімічна дія спостерігалась в   випадках, з них :
     - опіки леткими речовинами – в 16 випадках,
на ознаки отруєння газами  скаржились в 13 випадках, 1 з них («хімічний опік дихальних шляхів») був підтверджений в клініці.
В переважній більшості, у потерпілих спостерігались множинні ушкодження: лише 2 пацієнтів звернулись на прийом з одним ушкодженням, в інших їх було декілька. Найбільша кількість поранень уламками від світло-шумової  гранати в одного з пацієнтів налічувала 55 (з них 43 – лише на гомілках) ушкоджень (Рис.3).
    


Рис 3.   Численні ушкодження від дії уламків світло-шумової гранати (з власного матеріалу (З власного експертного матеріалу Федорової О.А.)

В 105 (29,82  %) випадках у пацієнтів спостерігалась комбінована травма, з одночасною дією на потерпілого двох і більш факторів.
Окрім, поранень нижніх кінцівок, зустрічались забиті рани голови, травматичні втрати або погіршення функцій зору та слуху, ампутації нігтьових фаланг пальців рук (Рис.4, 5).


Рис.4. Забиті рани волосистої частини голови (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)


Рис.5. Травматична ампутація нігтьової фаланги (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.) 

        
Від дії гумових кийків та інших тупих предметів виникали відповідні синці, які давали змогу підтвердити механізм їх спричинення (Рис. 6).

Рис.6. Синці від дії гумових кийків (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)

Забиті рани також мали різну морфологію  в залежності від предмету, яким наносились (рис. 8, 9).

Рис.8. Забиті рани внаслідок дії тупих твердих предметів, якими могли бути осколки вибухового пристрою (з власного експертного матеріалу Плетенецької А.О.)


Рис.9. Забиті рани та опікова поверхня від термічної дії вибухового пристрою (з власного експертного матеріалу Плетенецької А.О.)

Уламки з різних гранат діяли як тупі й гострі предмети, іноді – одночасно (рис.10.) Для того, аби гранати вражали сильніше, до них часто приєднували всілякі  саморобні «їжаки» тощо (рис.11).





Рис.10. Поверхневі рани, різана рана та скілкова рана на фоні синця (з власного експертного матеріалу Варухи К.В.)



Рис.11. «Мирні засоби» спецпризначенців з виставки (з власного архівного матеріалу Федорової О.А.)
    Як вбачається за даними аналізу вогнепальної травми, під час стрільби спецпризначенцями використовувались різні набої (рис.12, 13).





Рис.12. Металева картеч, вилучена у потерпілого під час хірургічної обробки рани (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)



Рис. 13. Куля, вилучена під час операції у потерпілого (з власного експертного матеріалу Плетенецької О.А.)


Вогнепальні ушкодження у потерпілих виглядали також по-різному в залежності від виду набоїв (рис.14 -19)




Рис.14. 5  наскрізних ран від дії гумового шроту (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)


Рис.15. Дотичне вогнепальне кульове поранення правого підребіря  (з власного експертного матеріалу Плетенецької А.О.)

Рис.16. Вогнепальні ушкодження лівого стегна від дії   еластичних куль (За власним експертним  матеріалом Плетенецької А.О.)


Рис.17. Вихідний отвір наскрізного вогнепального кульового поранення правого стегна (за власним експертним матеріалом Ащеулова В.Ю.)

Рис. 18. Наскрізне шротове поранення  лівої кисті (з власного експертного матеріалу Зарицького Г. А.)

Рис. 19. Сліпе непроникаюче вогнепальне поранення грудей з трьома вхідними вогнепальними отворами в ділянці лівої ключиці (з власного експертного матеріалу Плетенецької А. О)

В деяких з них, морфологічні особливості ран були змінені в ході хірургічної обробки, однак, в деяких – збереглись, тому давали змогу підтвердити механізм їх спричинення. Наприклад, в одному випадку, при судово-медичному обстеженні, під час хірургічної ревізії ран  було виявлено, що хоча загальний вигляд вогнепальних отворів було змінено під час їх хірургічної обробки, вони з’єднувались один рановим каналом, тобто являли собою наскрізне кульове поранення. Цей висновок підтверджувався даними з медичної карти стаціонарного хворого травматологічного відділення № 1 Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги на ім’я потерпілого, в якій  був вказаний діагноз: «наскрізне вогнепальне кульове поранення с/3 правого стегна» (рис.20, 21).

До того ж, кулі, шрот, картеч хірурги іноді вилучали просто на наших очах, або інколи потерпілі приносили на обстеження вже вилучені та марковані. Тому, підтверджувати діагноз «вогнепальне ушкодження» в нас були об’єктивні судово-медичні підстави.
 Рис.20. Загальний вигляд рани на передній поверхні правого стегна (з власного експертного матеріалу Зарицького Г.А.)



Рис.21. Загальний вигляд рани на задньо-зовнішній поверхні правого стегна (з власного експертного матеріалу Зарицького Г.А.)

Більшість протестувальників, за їх словами, намагались захистити тіло від ушкоджень. Однак, слід зауважити, що гумові чи еластичні кулі були здатні спричинити масивні синці на тулубі одягнених у бронежилети, а звичайні кулі були здатні пробити броню та вразити тіло (Рис. 22, 23).



Рис.22. Масивні синці від дії еластичних куль, які утворились при наявному бронежилеті (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)



Рис.23. Вогнепальний отвір, який утворився при наявному бронежилеті, від дії металевої кулі (з власного експертного матеріалу Федорової О.А.)

Наявність одягу не завжди була здатна захистити тіло від опіків, а іноді, навіть, ускладнювала їх. В залежності від діючої речовини, ушкодження виглядали по різному (рис. 24-26).


         Рис.24. Опікові поверхні від термічної дії вибухових пристроїв з гарячою рідиною (з власного експертного матеріалу Плетенецької А. О.)


Рис.25. Опікова поверхня внаслідок дії термічного фактору летких речовин (Випадок з власної експертної практики Федорової О.А.)



Рис.26. Опікова поверхня внаслідок дії термічного фактору летких речовин (Випадок з власної експертної практики Варухи К. В.)


Рис.27. Опікова поверхня від дії запальної суміші з «Коктейля Молотова» ( з власного експертного матеріалу Зарицького Г.А.)

Рис.28. Опік від дії хімічного реагента (За власним матеріалом Плетенецької А.О.)

Отже, перше місце за чисельністю ушкоджень у потерпілих посідала вибухова травма – 57, 38%; друге місце посідала  травма від дії тупих предметів  - 27, 55%, третє – вогнепальна травма (18,75%), а майже в 30 % спостерігалась комбінована травма.
Оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілих проводилась відповідно  до чинних «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. № 6  (табл.1).




І досі, не всі таємниці гибелі й травмувань людей під час подій на Майдані Незалежності, які стались під час громадського протесту в період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р., розкрито. Розслідування злочинів на Майдані тривають дуже повільно, і все ж, в рамках відкритих, наприкінці 2015-2016 р.р., кримінальних проваджень, за нашими Висновками, почали проводити судово-медичні експертизи потерпілих майданівців,  державою почали розроблятись способи соціального захисту їх прав, а  протягом 2017-19 р.р. було запроваджено низку заходів для матеріальної підтримки постраждалих.
Отже, сподіваємось, що сумний досвід Майдану буде враховано й в майбутньому, в практиці судово-медичних експертів більше не зустрічатиметься подібних випадків травмування мітингувальників.


для Сектор Життя
Федорова О.А., Варуха К.В., Плетенецька А.О , Зарицький Г.А,  Ащеулов В.Ю.

субота, 18 травня 2019 р.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ


В діяльності з розслідування кримінальних правопорушень призначення та проведення судової експертизи за своїм значенням визнається основною процесуальною формою використання спеціальних знань, оскільки надає найбільших можливостей в застосуванні науково-технічних досягнень для вирішення завдань кримінального судочинства.
Порядок призначення судових експертиз у кримінальних провадженнях визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про судову експертизу».
З моменту прийняття КПК його положення перебувають під постійною увагою як науковців, так і практиків. Очевидним є те, що цей Кодекс має як позитивні риси, так і невизначені, а іноді суперечливі положення та норми.
Так, ст. 242 КПК України регламентує підстави проведення експертизи [1]. Проте, зміст цієї норми відображає зовсім іншу інформацію, яка стосується виключно підстав призначення експертизи. Для правильного визначення підстав призначення та проведення судових експертиз необхідно виходити з того, до кого вони звернені.
Виходячи з того, що судову експертизу у кримінальному провадженні призначає слідчий суддя чи суд, підставою для її призначення є: 1) клопотання сторони кримінального провадження; 2) якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання; 3) обов’язкові підстави призначення судової експертизи, зазначені в ч. 2 ст. 242 КПК України.
Виходячи з того, що експертизу проводить судовий експерт, підставою для її проведення є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), тобто слідчим суддею чи судом. На підтвердження цієї тези в ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб [2].
З огляду на викладене, вважаємо за необхідне змінити назву ст. 242 КПК України на «Проведення судової експертизи» або «Підстави призначення судової експертизи». Це, на нашу думку, більш коректно та повно буде відображати зміст даної норми.
Не менш проблемним є питання самого призначення судової експертизи. За новим КПК України слідчий або інша сторона кримінального провадження має звернутися з клопотанням до слідчого судді щодо призначення останнім експертизи. Практика показує, що це нововведення в КПК України змушує і без того перенавантаженого великою кількістю справ, які перебувають у проваджені слідчого, часами вистоювати в чергах у судах з метою отримання необхідного документа. Дана ситуація викликає багато питань теоретичного і практичного характеру.
На нашу думку, зміст ст. 242 КПК України порушує принцип процесуальної незалежності і самостійності слідчого [3, с. 102]. Звичайно, можна говорити, що слідчий суддя здійснює контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Про це можна говорити лише тоді, коли слідчий відмовляється ініціювати призначення експертизи в тих випадках, де це є логічним та обґрунтованим. Але, незрозумілим є логіка у зверненні до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України, де її проведення є обов’язковим.
Вважаємо за доцільне, внести зміни у КПК України, якими повернути слідчому право самостійно призначати експертизу на підставах, зазначених у ст. 242 КПК України. А також, з метою забезпечення дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, зберегти можливість іншим сторонам кримінального провадження клопотати перед слідчим суддею про призначення судової експертизи. Такі зміни КПК України забезпечать принцип процесуальної незалежності і самостійності слідчого, значно вивільнять час слідчого на виконання своїх посадових обов’язків, і, в той же час, не порушать принципу змагальності та забезпечення дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Одним із суперечливих теоретичних питань залишається проведення експертних досліджень і оформлення результатів таких досліджень. В п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що судовий експерт має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом. Проте, у самому законі не дається визначення поняття «експертного дослідження». Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень містить такі поняття, як «висновок експерта», «висновок експертного дослідження». В ній зазначається, що терміни, які використовуються в цій Інструкції, вживаються у значеннях, наведених у Кримінальному процесуальному, Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства України та Митному кодексі України [4]. Втім, в жодному з них не дається визначення поняття «експертне дослідження» та «висновок експертного дослідження».
В Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України дається визначення поняття експертного дослідження як дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини події, за зверненням юридичних або фізичних осіб [5]. Також, в Інструкції наявне поняття «Експертне провадження», як проведення досліджень у вигляді висновку судового експерта, висновку експертного дослідження або повідомлення про неможливість проведення судової експертизи (експертного дослідження). За змістом отримані результати діяльності судового експерта однакові, а за правовим значенням – мають різну природу.
Доволі часто слідчому доводиться звертатися до державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність з метою проведення експертного дослідження. Проте, залишається незрозумілим, в якому статусі він, як суб’єкт (юридична чи фізична особа), звертається до експертної установи і на яких договірних засадах проводиться експертне дослідження. Адже слідчий не є ані юридичною ані фізичною особою. Слідчий, як посадова особа, відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [6]. Виходячи з цього, ми підтримуємо думку Азарова Ю.І., який пропонує внести до чинного КПК України доповнення, визначивши законодавчо категорії «експертне дослідження» та «висновок експертного дослідження» [7, с. 52].
Ще однією з суперечливих норм є ст. 244 КПК України. В п. 4 ч. 2 цієї норми зазначається, що при розгляді слідчим суддею клопотання про проведення експертизи в ньому стороною кримінального провадження повинно бути зазначено вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом. Тобто, в даній статті законодавець помилково ототожнив поняття «експертиза» та «експертне дослідження». За змістом норми мова в ній йде про «предмет судової експертизи» або «вид судової експертизи» [1].
Поруч із процесуальними проблемами призначення та проведення судових експертиз взагалі, вважаємо за доцільне зупинитися на окремих аспектах проведення судово-медичної експертизи.
Важливою проблемою в проведенні судово-медичної експертизи є правові питання визначення відсотку втрати загальної працездатності при проведенні судово-медичної експертизи.
Так, судово-медична експертиза потерпілих, обвинувачених, підозрюваних та інших осіб займає одне з провідних місць в роботі судово-медичного експерта та дозволяє встановлювати ступінь тяжкості тілесних ушкоджень не лише за тривалістю розладу здоров’я, але й визначати втрату загальної працездатності, що допомагає органам досудового розслідування у розслідуванні злочинів, спрямованих проти життя та здоров’я населення України.
Встановлення втрати загальної працездатності під час проведення судово-медичної експертизи особи здійснюється у випадках визначення наслідків перенесених травм. В залежності від ступеня вираженості патологічних змін, які настали лише внаслідок отриманої раніше травми встановлюється розмір втрати загальної працездатності за умов об’єктивного підтвердження травми органу чи порушення його функції. Іноді порушення функції органу відбувається не внаслідок перенесеної травми, а порушена раніше в результаті будь-якого захворювання. Тому судово-медичний експерт повинен визначити причинно-наслідковий зв’язок між отриманою травмою та порушенням функції органу.
При встановленні втрати загальної працездатності судово-медичний експерт визначає відсоток порушення функції органу та системи. Так, наприклад, перелом одного ребра без ушкодження внутрішніх органів відповідає 5% втрати загальної працездатності, перелом кожного наступного ребра оцінюється в 3%. Таким чином, перелом одного ребра без ушкодження внутрішніх органів відповідає легким тілесним ушкодженням, однак, якщо потерпіла особа отримає переломи 5 ребер, то ці ушкодження будуть відповідати тілесним ушкодженням середнього ступеня тяжкості за критерієм втрати загальної працездатності. Отже, за цим критерієм тілесні ушкодження можуть перейти від одного ступеня до іншого.
При встановленні відсотку загальної працездатності всі Бюро судово-медичної експертизи в Україні і дотепер керуються «Инструкцией о порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы, утвержденной Министерством Финансов СССР Главным управлением государственного страхования СССР, 1986, Москва» (надалі – Інструкція), що втратила чинність ще з моменту становлення незалежності України, тобто у 1991 році [1].
Тут постає правове питання: чи є легітимним встановлення відсотку загальної працездатності потерпілої особи, якщо Інструкція втратила чинність? В більшості Бюро судово-медичної експертизи експерти посилаючись на цю Інструкцію пишуть так: «Інструкція №2 …», не вказуючи її повної назви та вихідних даних.
Розроблення нормативно-правової бази для проведення судово-медичної експертизи є виключною компетенцією ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України. Однак численні звернення судово-медичних експертів до них з вимогою привести у відповідність до чинного законодавства України цієї Інструкції були залишені поза увагою.
Варто зазначити, що ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої особи, яка, наприклад, отримала травму опорно-рухової системи, наслідками якої можуть бути деформація кісток та порушення об’єму рухів в суглобах внаслідок чого порушується її хода, в даному випадку можна визначити лише за критерієм втрати загальної працездатності у відсотках. Однак, визначати відсоток загальної працездатності, посилаючись на Інструкцію, яка втратила чинність є неприпустимим.
Такі дії судово-медичного експерта може бути розцінено в суді як необ’єктивність встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та дати підстави злочинцю, який спричинив ушкодження потерпілій особі, уникнути кримінальної відповідальності.
Також необхідно сказати і про доцільність проведення комісійних судово-медичних експертиз на кафедрах судової медицини у закладах вищої освіти.
На сьогоднішній день, в умовах, коли відбувається реформування медичної системи охорони здоров’я в Україні, постала необхідність обговорення проблем правового регулювання медичної діяльності, які виникають при проведенні комісійних судово-медичних експертиз.
Варто зазначити, що комісійні судово-медичні експертизи «… проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у випадку необґрунтованості висновків або сумнівів слідчого, прокурора, судді або суду в правильності проведення експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати професійної працездатності … і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» у відповідності до п. 3. «Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи» Наказу №6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» [8]. У п. 4. даного Наказу також зазначено, що «Залежно від характеру експертизи до складу комісії можуть входити як фахівці тільки в галузі судово-медичної експертизи, так фахівці інших медичних (в тому числі і фахівці медико-соціальних експертних комісій МОЗ) і немедичних спеціальностей. За своїм процесуальним статусом всі вони при проведенні експертизи є експертами».
Враховуючи те, що за своїм процесуальним статусом на даний час лише експерти можуть бути залучені до проведення комісійних судово-медичних експертиз, це і викликає велику кількість проблемних питань у регулюванні медичної діяльності.
Законодавством передбачено певні строки проведення судово-медичної експертизи. Однак завантаженість всіх Бюро судово-медичної експертизи в Україні призводить до затягування строків проведення експертизи, що не лише обмежує права обвинуваченого чи потерпілого, але й, наприклад, може впливати на строки зберігання гістологічних матеріалів.
Так, наприклад, черга в ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» становить декілька років. Також необхідно зауважити, що в матеріалах, наданих на експертизу, можуть бути відсутні необхідні експертові відомості для проведення повноцінної експертизи. Так, відсутність гістологічних матеріалів викликає необхідність у порушенні клопотання про надання таких матеріалів ініціатором проведення експертизи. Але все це відбувається тільки тоді, коли підходить черга її проведення (тобто, за декілька років). Тут також, необхідно звернути увагу на те, що відповідно до «Правил проведення судово-медичних експертиз (експертних досліджень) у відділеннях судово-медичної гістології бюро судово-медичної експертизи» Наказу № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», зберігання гістологічного архіву становить три роки [8]. Надалі він підлягає знищенню. Проте, у випадку, якщо саме від гістологічного матеріалу залежить вирішення спірних моментів в експертному дослідженні, то потерпілий чи звинувачений втрачає можливість довести свою правоту в суді.
Судово-медичні експертизи, які проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати загальної працездатності та правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» потребують висококваліфікованих знань і повинні бути доручені судово-медичним експертам, які мають науковий ступінь не менше, ніж кандидата медичних наук (PhD) та мати не нижче, ніж першу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Судово-медична експертиза». В Австрії та Німеччині для проведення таких судово-медичних експертиз залучаються експерти, які мають науковий ступінь, оскільки такі експертизи є складними і потребують не лише висококваліфікованих знань, але й науково-обґрунтованого підходу для проведення об’єктивного та повноцінного дослідження.
Однак, як показує практика, в більшості судово-медичних бюро України комісійні судово-медичні експертизи проводять фахівці, які не мають відповідної кваліфікаційної категорії та наукового ступеня. Тому і більшість проаналізованих нами експертиз мають недостатній рівень якості.
На кафедрах судової медицини у закладах вищої освіти працюють викладачі-практики, які мають науковий ступінь доктора філософії та доктора наук. Вони проводять наукові дослідження з різних проблемних питань, які виникають у судово-медичних експертів, таких як встановлення зажиттєвості ушкоджень, тривалості життя після отримання травми, яка несумісна із життям, визначення давності настання смерті, в тому числі, гнилісно зміненого трупа тощо. Ці наукові дослідження допомагають судово-медичним експертам у їх складній роботі та вирішенні спірних питань.
Однак, на жаль, в п. 7 Розділу І Закону України «Про судову експертизу» вказано, що «…Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи … Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз» [2]. Отже, кафедри судової медицини закладів вищої освіти до них не відносяться.Проте, необхідно зауважити, що в п. 7 Розділу І Закону України «Про судову експертизу» також зазначено, що «… Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках – також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та умовах, визначених цим Законом», тобто, відповідно до цього закону, бюро судово-медичної експертизи має право залучати як фахівця викладачів кафедр судової медицини і за своїм статусом вони можуть бути експертами. Однак, не завжди бюро судово-медичної експертизи має бажання залучати викладачів кафедр, і виконуючою установою залишається Бюро. Зрозуміло, що для проведення судово-медичної експертизи трупів дійсно необхідні певні умови його дослідження і зберігання. Однак, для проведення комісійних судово-медичних експертиз такі умови не потрібні і їх можна проводити на базі кафедр судової медицини у закладах вищої освіти.Тому, на нашу думку, саме для проведення комісійних судово-медичних експертиз, в Законі України «Про судову експертизу» доцільно внести поправку щодо судово-експертної діяльності викладачів кафедр судової медицини закладів вищої освіти, як таких, які не є працівниками державних експертних установ.Відносно присвоєння статусу судового експерта викладачам кафедр судової медицини закладів вищої освіти, які не є працівниками державних експертних установ, можна перейняти досвід роботи Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (ДНДЕКЦ) та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ), де передбачено, що фахівець, який не працює в їх державних установах має право пройти на їх базі відповідну підготовку та здати кваліфікаційний екзамен на засіданні їх Експертно-кваліфікаційної комісії та отримати відповідне посвідчення з правом проведення певних видів експертиз, а також отримати клас судового експерта, виходячи із Положень щодо його присвоєння.Проведення комісійних судово-медичних експертиз викладачами кафедр судової медицини закладів вищої освіти не лише б розвантажило Бюро судово-медичних експертиз в Україні, але й створювало б конкурентоспроможність серед закладів, в яких проводяться експертизи і спонукало б співробітників Бюро судово-медичної експертизи не лише до підвищення своєї лікарської кваліфікації, але й викликало б прагнення до здобуття наукового ступеня, що б однозначно вплинуло на якість самої судово-медичної експертизи.
Результати аналізу питань призначення та проведення судових експертиз, зокрема судово-медичної експертизи, засвідчили наявність великої кількості проблемних питань, що потребують подальшого обговорення науковцями і практиками. Їх вирішення дозволить уникати правових колізій, невизначеності і протиріч норм права та застосування термінології, підвищить якість експертизи та забезпечить дотримання строків проведення експертизи.




Список використаних джерел
1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. Голос України. 2012. 19 трав. № 90-91. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 16.05.2019).
2. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038а-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 28, ст. 232. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 (дата звернення: 16.05.2019).
3. Ляш А.О. Питання процесуальної самостійності й незалежності слідчого за чинним КПК України. Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. 396 с.
4. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень : Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 (дата звернення: 16.05.2019).
5. Інструкція з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2017 № 591. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1024-17 (дата звернення: 16.05.2019).
6. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 16.05.2019).
7. Азаров Ю.І. Окремі питання використання спеціальних знань у кримінальному провадженні України. Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. 396 с.
8. Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи : Наказ МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток і вдосконалення судово-медичної служби України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0248-95 (дата звернення: 16.05.2019).



Для Сектор Життя: 
Ергард Наталія Миколаївн
кандидат медичних наук, юрист, доцент кафедри судової медицини та медичного права Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Кобилянський Олег Леонідович
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права юридичного факультету Державного університету інфраструктури та технології