вівторок, 21 вересня 2021 р.

Як батькові стати рівноправним у процесі виховання дитини

Зазвичай на теренах України батьки (чоловіки) втрачають своє право до виховання дитини щойно дружина вирішує розлучитись. За даними Міністерства сім’ї, молоді та спорту, в Україні є лише близько 2% татусів-одинаків. Про те, що вони дискриміновані у своїх правах та пільгах навіть не варто говорити. І це за умови, що батько є громадянином України. А якщо ні?

Про сварки та позбавлення права на дітей серед багатіїв у вільному доступі чимало розповідей. Частіше у них батьки «відбирають» дітей у матерів і не дають спілкуватись. У чи не єдиному випадку піарне розлучення Антіна Мухарського та Сніжани Єгорової було показовим у плані надуманих причин не бажання матері дозволити побачення батька з дітьми. Та й тут ситуація була у фазі загострення на момент розлучення батьків. А якщо батьки перебувають у шлюбі?  Як відіграється на дитині раптове загострення сімейного конфлікту? Як довго витримає дитина перебуваючи у нервовій напрузі під час конфлікту батьків?

Психологічна травма (?)

Щаслива родина: батько, мати і дитина. Він громадянин Ізраїлю, вона – України, дитина народжена у шлюбі на території України. Постійно проживають в Києві, чоловік має бізнес, жінка займається хатнім господарством та сином. У вихованні дитини приймають участь разом. Хлопчик відвідує дитячий садок та готується до першого класу столичної школи.

В один момент жінка почала жалітись, що вдома їй нудно та вирішила поїхати на пару днів до Краматорська Донецької області, в гості до родичів. Це відбулось одразу після весіннього карантину через COVID. Поїхала разом із сином. 2 червня 2020 року стало останнім днем  суспільного проживання родини.  

За декілька днів, чоловік почав хвилюватись, що дружина із сином не повернулась. На телефонні дзвінки майже не відповідає, на sms не реагує. Поїздка до Краматорську була невтішна - повідомлення про розлучення. Завдяки «знайомому» психологу, мати хлопчика, отримує довідку в який вбачається заборона до спілкування дитини з батьком. В подальшому, ця довідка є головним аргументом до маніпуляцій у правоохоронних органах та соціальних службах з не допуску батька до спілкування з дитиною.

Використовуючи особисті зв’язки мати створює перепони батькові до спілкування з сином. Таким чином виникають зафіксовані порушення. Більшість з них скасовується судовими інстанціями та все це забирає цінний час, який можливо провести з дитиною.

Постійне напруження, плутанина в показах свідків, підробка документів, ксенофобія та гоніння. Бюрократична машина запущена на повний хід. Але місцеві зазвичай не сприймають запитів людей з інших областей, особливо вихідців з інших країн.

Понад 20 кримінальних справ у Києві та Краматорську щодо працівників освіти, соціальної служби, правоохоронних органів та дружини зафіксовано батьком Олександром, який намагається в законний спосіб захистити свої права та права дитини.

Зважаючи на те, що відповідно до закону родина є повноцінною згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, дитина належить до сім’ї своїх батьків навіть тоді, коли спільно з ними не проживає. У цьому випадку син, через штучно створені обставини, стає напівсиротою.

Періодично, дружина Алла, дозволяє синові зателефонувати батьку через «скайп», не відео зв’язком, лише голосовим. У зручний для неї час. Під пильним наглядом з її сторони. Та й  ці розмови більше схожі мов записані на плівку фрази відтворювані у хаотичному порядку.

Єдина втіха зустріч із сином – це школа.

Хоча навіть там побачити сина наодинці батько Олександр не може. Зовсім. Основною перепоною є: або особистий супровід директора школи до кабінету для зустрічі з дитиною під назвою «Ізолятор» або в момент очікування батьком на зустріч у холі школи, вивід дитини через аварійний вихід, щоб така зустріч не відбулась.

Освіта і батьківство

Через недомовленість між батьками, бажанням одного позбавитись родинних стосунків, а іншого зберегти сім’ю, «розмінною монетою» у цьому, стала дитина. Державні служби, які мають захищати та примирювати спотворюють ситуацію та створюють родюче підґрунтя для ще більшого конфлікту.

Одним з таких чинників став директор Краматорської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 Микола Михайлович Коваленко. За 2020-2021 навчальний рік цей директор взяв на себе відповідальність до забезпечення уникнення спілкування батька Олександра із сином. Вигадуючи мільйон причин  для унеможливлення побачення з сином. Відсутність доступу до особової справи дитини, зустріч безпосередньо з дитиною, відмови у бажанні батька перевірити навчальний процес сина.


Розуміючи всю абсурдність ситуації, відсутність відповідних заяв від батьків у відділі освіти, школі та соціальній службі, директор уповноважив себе бути ментором у вирішенні сімейного конфлікту. Навіть порушена за це кримінальна справа його не спинила. Він і далі продовжує наполягати на своєму та відмовляти батькові до спілкування з сином.

Директор школи відстоюючи свою позицію «рятівника» дитини в свою чергу позбавляє останнього можливості повноцінного розвитку, адже дитина потребує достатньої уваги як від матері так і від батька. Через особисті прив’язки до дружини Алли він вважає себе «лицарем оборонцем» водночас наносячи непоправну психологічну травму дитині.

Визначення місця проживання дитини

Шаленим тиском на дитину є й постійне підбурювання матері до конфлікту. Із телефонних розмов із сином Олександр дізнається, що всі оточуючі його дитини вважать, що батько не сумлінно виконує свої обов’язки. При чому за фактом, він позбавлений такої можливості.



 

Олександром справно, за власної ініціативи, сплачуються кошти на утримання дитини на особовий рахунок  сина відкритий у банку, заявлені предмети на «шкільні та особисті потреби» дитини направляються поштою. Інколи навіть речі і подарунки батько привозить особисто, за вказаною адресою місцезнаходження дитини, але квартира закрита. Бо, за зазначеним місцем вже давно ніхто не проживає, а поштові відправлення дружина приймати відмовляється.



Судові інстанції Донецької області не можуть адекватно прийняти рішення щодо визначення місця проживання дитини, адже батьки фактично перебувають у шлюбі та живуть в різних містах України.. 

Кожен крок батька до вирішення конфліктної ситуації закінчується новим загостренням. Кожне сказане слово спотворюється та перекручується. Кожна спроба налагодити стосунки закінчується покаранням у вигляді заборони спілкування із сином.

Реальної мотивації цих дій з боку дружини ніхто не знає,  від спілкування з нами вона відмовилась, її адвокат коментар не надав.

Тож, сподіваємось що у цієї історії в решті решт буде щасливий фінал.

 

 

 

 

четвер, 16 вересня 2021 р.

Судді боягузи (?)

 У 2017 році відбулась знакова подія у судовій системі України коли вкотре стало зрозумілим, що судова система беззахисна. Місто Нікополь Дніпропетровської області, постраждалий у кримінальній справі, батько одного із загиблих, підірвав у залі суду дві бойові гранати. «Шумовий ефект» посів перше місце у всіх таблоїдних виданнях не тільки України.

За основною версією події, причиною такого вчинку з боку потерпілого [батька], стало постійне затягування справи у судовому процесі та переносу судових засідань. В одному з видань називають й іншу причину, зі слів дружини потерпілого [батька], стала розмова з адвокатом у якій лунали цифри грошового еквіваленту, які потрібно занести до суду для пришвидшення вирішення питання по суті.

Вчинок зроблений [батьком] одного із загиблих жодним чином не пришвидшив розгляд справи наступне судове засідання у якій призначено на 22.09.2021 о 15:00 у приміщенні Нікопольського міськрайонного суду за головування судді Чуприни Андрія Петровича і колегії Клименко Ірини В’ячеславівни та Багрової Анжеліки Геннадіївни. (справа №: 182/4098/16-к від 28.07.2016)

29 липня 2021 року у Нікопольському міськрайонному суді відбулось судове засідання по обвинуваченню братів Петренків у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.1, 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України. У цій справі головуючий суддя Клименко Ірина В'ячеславівна колегія Чуприна Андрій Петрович та Борисова Наталія Анатоліївна.

Котре засідання поспіль судді не бажають розглядати жодних клопотань в тому числі про обрання міри запобіжного заходу (про який ми писали у статті Правосуддя по Нікопольски). На цей раз колегія вирішила «надути губки мов мале дівчисько» та закатали розборки із потерпілим через його скаргу до Вищої ради правосуддя: суддя Клименко вважає, що потерпілий Біляшевич настільки не довіряє складу колегії суддів, що по-перше заявляв відвід (ред. відхилений цією колегією у попередньому засіданні), ним було направлено скаргу до Вищої ради правосуддя (ВПР) в якій серед іншого він обвинувачує суддів: «Про те, що судді порушили поведінку, що порочить звання суддів та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя суддів, статусу… Тому з цих підстав судді заявляють самовідвід, бо це є такий критерій, що потерпілий настільки не довіряє суддям, що пише такі звинувачення!»

Далі почали виясняти у потерпілого Біляшевича чому той написав таку скаргу до ВПР, нащо він це зробив, як у нього вистачило наснаги таке зробити.

Опитавши думку учасників процесу судді видалились до нарадчої кімнати.

За двадцять хвилин колегія оголосила вступну та резолютивну частину ухвали, якою самоусунулись від суддівства у цій справі. Знаючи наперед, що заразом  буде розглядатись питання підсудності цієї справи, бо у Нікополі є лише чотири судді  із допуском до кримінальних справ. В колегії троє.

Апеляційна інстанція скасувала самовідвід.

Тепер справа буде розглядатись переобраною колегією. Судді Клименко у ній вже немає. Зважаючи на її тісні зв’язки із місцевою прокуратурою не важко зрозуміти мотивацію таких її дій.

Наостанок «ображена» колегія суддів написала заяву до прокуратури про втручання в діяльність судді по здійсненню правосуддя на одного із адвокатів та журналістів місцевого видання.

Судді вважають, що висвітлення судового процесу це втручання в особисте життя і тиск (ред. заборона до зйомки процесу). Що нагадування про події 2017 року це залякування суддів. Що прохання адвокатів провести підготовче засідання та розглянути клопотання про обрання міри запобіжного заходу - це маніпуляції.

 У своїй заяві до прокуратури судді наполягають на тому, що адвокат завчасно повідомила журналістам про скаргу до ВПР, адже на сайті(!) скарги не було. Діджиталізація дійсно в нас на першому місці, та чи настільки ми вже залежні від інтернету?

Таким чином, повертаючись до трагічних подій 2017 року, варто згадати про те, що досі ніхто не поніс покарання за доведення до самогубства людини. У цьому контексті судді створюють штучний ажіотаж до проблеми захисту життя забуваючи про контроль за виконанням розслідування подій, які вже стались, не замислюються над питанням: з яких підстав досі ніхто не покараний у доведенні особи до самогубства? Нам достеменно не відомо, чи взагалі було порушено кримінальну справу за фактом доведення до самогубства, а от відповідальність за вибухи у залі судових засідань, звісно, за потерпілим [батьком] (справа №: 182/4098/16-к від 28.07.2016)

Також, варто нагадати про необхідність підвищення безпеки не тільки в установі суду: для суддів та працівників, а й для всіх учасників процесу. Нагадати про справедливість та рівнобічність розгляду судових проваджень. Нагадати про повагу та розуміння людського горя. Адже звертаючись до суду людина прагне справедливості.