Показ дописів із міткою госпіталь. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою госпіталь. Показати всі дописи

пʼятницю, 26 червня 2015 р.

люди чи звірі?


З цим мужнім воїном я знайома не так давно, всього навсього - все життя. Колись ми разом працювали в одній компанії і жили в одному районі столиці. За час нашої дружби ми знаємо, що можна покластись один на одного навіть у самих нестандартних життєвих ситуаціях. Але краще ходити в кіно на прем'єри!

Він, професійний військовий (якщо можна так мовити). Ще за мирного життя я називала його "кіборгом"  - чи то, за професійні травми чи то, душевні. Як називати тепер, вже навіть і не знаю. В свій час воїна, як то часто у нас буває, списали в мирне життя. Він цим переймався, бо важко все таки жити в спокійному житті після активних бойових дій. Та все ж...


Коли в Україні почались перші військові дії - побіг у військомат. Пам'ята його телефонні дзвінки з докором про те, що не беруть, і військову польову форму, випрасовану, на стільці. В якийсь момент наше спілкування обірвалось, десь на пів року, а потім звістка про шпиталь, про поранення, тривале лікування і ... неочікуваний дзвінок з поля бою:

- Маруся, я можу спати!!! - радісно кричав мені у слухавку "кіборг" - як добре що ти знайшлась!

Ми говорили годинами, в той час коли хлопці спали у бліндажі, інколи він говорив без зупинки, іноді дзвонив і мовчав, а найчастіше просив йому щось розказати. І я розказувала, думаючи, що мої дівочі, замріяні розповіді про боротьбу з кухонною плитою, малювання картин та розмальовок, вишивки, споглядання весни у вікно та якісь не цікаві робочі моменти. Аж ні, він просто слухав голос.


За час перебування "кіборга" на передовій, за допомогою телефона я зуміла познайомитись чи не з усіма його бойовими побратимами, але весь час в розмовах я боялась про когось запитувати, тому що звістка про смерть одного з них була найтяжчою.

Інколи "кіборг" дзвонив і на щось скаржився, так ненав'язливо, частіше, про те, що у хлопців немає звичайних дрібниць, чи то телефонів, які часто страждали в боях, вологих серветок, а найголовніше дитячих малюнків. Ми з друзями збирали, що могли і передавали.


В один день прийшло фото - "кіборг" змінив зовнішність: відростив бороду та вуса, змужнів і чомусь ще старший. Ще одне фото  -  це ж обличчя, обгоріле вщент... і ще декілька фотографій залишків танку. І це в той час коли діють Мінські домовленості про повне припинення вогню. Але ж там на передовій їх  б'ють, нещадно б'ють!

Через декілька тижнів після цього бою ми зустрілисью. Він дуже не хотів, щоб я бачила його перев'язаного і до останнього сподівався, що я не приїду - не на ту натрапив! Говорили декілька годин про різне. Коли зайшла мова про лікування, сказав, що з Маріупольської лікарні хотів втекти майже одразу: з переламаними ребрами, кульовими поранненнями, обгорівший. Каже що там, в цій лікарні, дуже не люблять українських воїнів.

Я б не написала цю оповідку, якби сьогодні не побачила відео про те, як медсестра Маріупольській лікарні знущається над щойно прооперованим хлопцем з АТО

Можливо після такого, хтось з легкопоранених не захоче повертатись в зону бойових дій, передумає. А можливо і навпаки.

За три дні мій друг "кіборг" знову стане в стрій. Най буде йому все добре!