вівторок, 29 листопада 2016 р.

Кримінальна відповідальність лікарів поза законом?



Серед кримінальних діянь, що пов’язані з професійною діяльністю медичних працівників, найбільшу питому вагу та суспільну небезпеку складають діяння, передбачені статтями 139 та 140 ККУ .
Це підтверджує і неухильно зростаюча кількість судово-медичних експертиз, призначених в рамках кримінальних справ по звинуваченню медичних працівників в ненаданні та неналежному наданні медичної допомоги. Серед усіх комісійних cудово-медичних експертиз, які проводяться в Україні, загальна кількість експертиз за так званими «лікарськими справами» має неухильне зростання і збільшилася майже втричі за останні 8 років. Однією з причин цього є новий Кримінально-процесуальний Кодекс України 2012 року, яким скасовано стадію винесення постанови про порушення кримінальної справи, тобто 100 % заяв про злочин мають бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Одним із завдань судової медицини є розроблення судово-медичних експертних питань, пов'язаних із правовою відповідальністю лікарів у зв'язку з їх професійною діяльністю в сучасних умовах.
На відміну від інших медичних спеціальностей, де зазвичай основною метою лікаря є лікування пацієнта, попередження негативних наслідків для його здоров’я та ін., судова медицина та судово-медична експертиза, перш за все, покликана вирішувати медичні та медико- біологічні питання, що виникають у правоохоронних органів при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних або цивільних справ. При цьому, питання, на які експерт надає відповідь, не мають виходити за межі його спеціальних знань - ч. 2 ст. 75 КПК України (Кримінального процесуального Кодексу). Проте, на сьогодні, це не закріплено ні в «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи», ні в «Правилах проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи». І все ж, згідно ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні є висновки експертів, тому саме від якості цих висновків здебільшого повинно залежати рішення слідчо-судових органів у відношенні медичного працівника. Отже, критерієм ефективності роботи судово-медичної служби є високий рівень розкриття злочинів слідчо-судовими органами, здебільшого, у випадках злочинів проти життя та здоров’я людини.
Втім, на сьогодні основними проблемами при розслідуванні цих злочинів є:
1. Відсутність спільного правничого та судово-медичного підходу до створення доказової бази при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 139, 140.
2. Відсутність правил проведення експертиз за справами про притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності за "професійні правопорушення", в яких би чітко був сформульований єдиний підхід та порядок дій судово-медичного експерта.
3. Відсутність у представників слідчо-судових органів чіткого уявлення про специфіку професійних злочинів медичних працівників викликають труднощі з визначенням та доведенням форми вини конкретного медичного працівника, що не дає можливості слідчо-судовим органам кваліфікувати злочин.
4. Відсутність єдиних судово-медичних критеріїв оцінки дефектів надання медичної допомоги та встановлення наявності/ відсутності їх причинно- наслідкового зв’язку з наслідком.
Для покращення якості експертних підсумків в Україні, треба не тільки виявити основні експертні помилки, а і, насамперед, проаналізувати причини цих помилок. Зрозуміло, одним з факторів їх є недбале заповнення медичної документації, але ж, якщо розібратися, то цей фактор не єдиний. В останній час збільшується кількість позовів громадян у зв'язку з неякісним наданням медичної допомоги з прохання провести так звану "незалежну експертизу". При цьому представники слідчо- судових органів та керівництво експертних установ вимушено відповідати на такі прохання відмовою, оскільки згідно чинного законодавства в Україні судово- медичні експертизи проводяться виключно державними установами. У той же час у зв'язку із складною ситуацією в Україні більшість громадян, постраждалих від неякісного надання медичної допомоги, все ж таки залишається незадоволеними експертними висновками. Закінчується це у деяких випадках призначенням повторних експертиз у інші експертні установи. При цьому ці повторні експертні підсумки, як видно із попередніх досліджень, нерідко спростовують попередні, що ставить у складну ситуацію органи слідства і суду при винесенні рішення: виникає питання, чому думки різних експертних установ розходяться. Як відомо, в адміністративно-господарському відношенні бюро підпорядковані відповідному управлінню охорони здоров'я, у організаційному та науково-методичному відношенні бюро підпорядковані МОЗ України.
Із проаналізованих комісіями Головного бюро повторних експертиз за матеріалами перевірки та кримінальними справами, що були порушені у відношенні медичних працівників в зв’язку з виконанням ними професійних обов’язків (тобто так звані лікарські), висновки було змінено в 77 випадках, що складає 18,38%.
Традиційно найбільша питома вага експертиз стосовно лікарських справ належала до акушерсько-гінекологічної та хірургічної спеціальностей – 28,44 ±2,44% та 22,9±2,44%, відповідно.


При аналізі експертиз щодо надання медичної допомоги виявилося, що у переважній більшості випадків (84,3%) всіх експертиз, які поступили до ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», містили висновки відомчих комісій УОЗ.
При більш детальному розгляді саме таких експертиз і співставленні висновків було з’ясовано, що тільки у 24% випадків мало місце повне співпадіння результатів висновків комісій ГБ, ОБСМЕ та УОЗ. При чому, серед цих висновків половину випадків склали ті, де допомога була якісна, дефекти надання медичної допомоги були або відсутні, або не мали ніякого причинно-наслідкового зв’язку з наслідками. Другу ж половину склали так звані «дефектні випадки», із яких, в свою чергу, у 25% були дефекти, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку або не було можливим встановити провідний фактор, і тільки у 25% склали випадки з наявністю суттєвих дефектів, що знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками (по відношенню до загальної кількості проаналізованих експертиз такі випадки склали лише 6%!).
Серед решти 76% випадків неспівпадінь, збіг висновків ОБСМЕ та ГБ при неспівпадінні з висновками УОЗ був лише у 12 % випадків, причому у 83,33% з них складали випадки наявністю суттєвих дефектів, що знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками (у даних ситуація відомчі комісії УОЗ не знаходили дефектів у наданні медичної допомоги). Збіг результатів висновків УОЗ і ГБ при неспівпадінні з висновками ОБСМЕ було відмічено у 6% випадків (у всіх зазначених випадках і УОЗ, і ГБ знаходили суттєві дефекти у наданні медичної допомоги з їх прямим причинним зв’язком зі смертю, причому 83,33%(10) стосувалося акушерсько-гінекологічного профілю). Повний незбіг всіх трьох висновків був виявлений тільки у 2% випадків, які стосувалися тяжких тілесних ушкоджень (при цьому УОЗ констатували відсутність будь-яких недоліків у наданні медичної допомоги, ОБСМЕ знайшло дефекти, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку з наслідками, а ГБ- суттєві дефекти, що знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками).

Слід окремо приділити увагу випадкам збігу висновків УОЗ і ОБСМЕ при неспівпадінні з висновками ГБ- таких випадків виявилася більшість – 56% від загальної кількості досліджених експертиз. Важливим є той факт, що у 78,6% зазначених неспівпадінь це були випадки з наявністю дефектів. При цьому експертами ГБ було відмічено, що у 64,3% були знайдені суттєві дефекти, які знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками, у решті- дефекти, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку або не було можливим встановити провідний фактор. Втім, ні комісії УОЗ, а ні комісії ОБСМЕ дефектів не знайшли взагалі! Решта випадків –по 7,1% розділилася на такі групи: а) комісії УОЗ і ОБСМЕ відмічали наявність дефектів, але вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку або не було можливим встановити провідний фактор (тут також були і випадки, коли дефекти були знайдені, але зв'язок їх із несприятливим наслідком був нечітко описаний, при що буде зазначено надалі), коли експертами ГБ було знайдено суттєві дефекти, які знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками; б) комісії УОЗ і ОБСМЕ відмічали дефекти, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку або не було можливим встановити провідний фактор (тут також були і випадки, коли дефекти були знайдені, але зв'язок їх із несприятливим наслідком був нечітко описаний, при що буде зазначено надалі) за відсутності дефектів у висновках ГБ; в) комісії УОЗ і ОБСМЕ відмічали суттєві дефекти, що знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками, а експерти ГБ- дефекти, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку або не було можливим встановити провідний фактор).
Оскільки згідно чинного законодавства України Висновки експерта, не залежно від того, в якій експертній установі вони були проведені, мають однакову юридичну силу, для підвищення об’єктивності досліджень і наступних висновків з числа досліджених випадків були окремо проаналізовані і такі, де, окрім висновків УОЗ та первинної комісійної експертизи ОБСМЕ, була одна чи більше комісійних експертиз ОБСМЕ інших областей (таких випадків було 28%). У даних випадках первинні експертизи проводились ОБСМЕ і УОЗ однієї області! Цікавим є також і те, що при проведенні повторних експертиз комісіями бюро інших областей зазвичай (у 67,9%(38) від зазначених випадків) первинні висновки, коли дефектів було не знайдено а ні УОЗ, а ні ОБСМЕ, були також спростовані. Так майже у половині випадків комісіями інших ОБСМЕ було констатовано суттєві дефекти, що знаходилися у прямому причинному зв’язку з наслідками, іншу ж частину склали випадки з дефектами, вплив яких на наслідки знаходився в опосередкованому зв’язку. Такі підсумки співпадали з підсумками ГБ.
Необхідно також звернути увагу на те, що у досліджених випадках з наявністю висновків УОЗ поряд із вказаними розходженнями були і такі, коли дефекти були знайдені ОБСМЕ, але зв'язок їх із несприятливим наслідком був нечітко описаний або зовсім не описаний (за наявності відповідних питань у постанові). У таких ситуаціях експертні підсумки деяких бюро України були доволі нечітко і нерозрозуміло сформульовані. Так, наприклад, у 56,6% всіх випадкіх, коли експерті комісії хоча і констатували наявність дефектів, але вони не тільки не могли встановити провідний фактор, але і писали, що основним у настанні несприятливого наслідку були як дефекти у наданні допомоги, так і важкість захворювання, пізнє звернення хворого за допомогою і т.д., що є невірним і коректним. Адже виникає логічне питання, чи все ж таки вплинули дефекти на настання наслідку і , якщо вплинули, то які саме, що ставить представників слідства і суду у глухий кут. Майже у всіх вказаних експертних підсумках також не було зазначено можливість попередження несприятливого наслідку за умов вірного, адекватного і вчасного надання допомоги за наявності відповідних питань постанови. За наявності питань, хто саме з лікарів повинен був надати допомогу і яку, експертні комісії зазначали, що це питання не входить до компетенції судово-медичної експертизи, що є вкрай невірним. Слід зазначити, що у всіх цих справах комісіями УОЗ будь-яких дефектів знайдено не було.
Окремо також слід наголосити, що при аналізі даних, отриманих з Єдиного звіту Генеральної прокуратури про кримінальні правопорушення по державі (ЄЗГПКП) за статтями 139 та 140 ККУ, тільки за період з 2013 по серпень 2016 рр було обліковано 3829 кримінальних правопорушення. За даними ж Єдиного державного реєстру судових рішень України (ЄДРСРУ) з 2009 р. по серпень 2016р було всього лише 51 судове рішення за ст. 140 ККУ і тільки 2- за ст. 139. Тобто переважна більшість кримінальних проваджень або закривається, не доходячи до суду взагалі, або тягнеться роками. У переважній більшості так званих «дефектних» випадків відбувається це за наявності декількох судово-медичних експертиз з різними думками експертних комісій, які протирічать одна одній, і саме це викликає зайві труднощі у працівників досудового слідства, що значно ускладнює, а іноді і зовсім унеможливлює, процес розслідування злочинів. При винесенні ж судом вироків (а майже всі вони були обвинувальними) у всіх випадках з наявність двох або більше судово-медичних експертиз (25 випадків) підсумки експертів були однозначними і не суперечили одна одній, не зважаючи на висновки відомчих комісій УОЗ (хоча у деяких з яких було зазначено, що допомога надавалась якісно та без дефектів). Жодного випадку, де б експертні висновки суперечили один одному, серед судових рішень не було.
Отже, у всіх випадках, як суд, так і ограни досудового слідства здебільшого посилаються на дані експертних висновків (адже саме Висновок експерта є процесуальним джерелом доказів, згідно ч. 2., ст. 84 КПК) навіть за наявності результатів відомчих перевірок УОЗ. Тому у випадках декількох експертиз з суперечливими підсумками у працівників досудового слідства виникають зайві труднощі при наданні переваги тому чи іншому. Про це слід пам’ятати судово-медичним експертам, враховуючи можливість наступного призначення повторних експертиз в інші експертні установи. Адже окрім того, що експерт несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, таке недбальство також значно ускладнює роботу слідчо-судових органів, що, вочевидь, це є однією з причин вкрай низького рівня розкриття злочинів за вказаними статтями в Україні.
Таким чином, нажаль, в Україні Висновки експерта практично не суперечать результатам відомчих перевірок відповідного УОЗ, незалежно від правильності останніх, що у кінцевому результати закінчується приховуванням правопорушень, скоєних колегами з медичної сфери, і є прямим доказом залежності установ судово-медичної експертизи від УОЗ не тільки в адміністративно-господарчому, а і в експертному відношенні, що є неприпустимим.
У досліджених випадках з наявністю висновків УОЗ поряд із вказаними розходженнями були і такі, коли відповіді на поставлені в постанові питання були сформульовані комісіями нечітко, невірно або некоректно, що ставить представників слідства і суду у глухий кут, значно ускладнюючи процес розслідування і розкриття злочинів.
Отже, неможливість експертами проводити вірну оцінку надання медичної допомоги свідчить, насамперед, про тиск на судово-медичних експертів з боку представників УОЗ, що порушує принципи законності, незалежності, об'єктивності і повноти проведення експертиз. Можливим вирішенням цієї проблеми є розгляд питання щодо підпорядкування судово-медичної експертної служби в Україні, принаймні, на регіональному рівні, а також вирішення низки питань щодо статусу судово-медичної експертизи взагалі. При цьому для забезпечення об'єктивності і неупередженої роботи експертів слід врахувати і те, що судово-медична експертиза також не повинна бути підпорядкована а ні Міністерству внутрішніх справ, а і іншій силовій структурі. Крім того, одним із принципових і важливих моментів цього є питання фінансування судово-медичної служби, оскільки, як відомо, бюро зазнають неабияких труднощів із технічним та іншим забезпеченням, а судово-медичні експерти в Україні, нажаль, позбавлені можливості виконувати свою роботу повноцінно через відсутність необхідного устаткування і реактивів та вимушені працювати у незадовільних умовах.



Аліна Плетенецька

Немає коментарів:

Опублікувати коментар