середа, 20 листопада 2019 р.

Суд роз'яснює: право на вчасне отримання публічної інформації

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації, отримавши запит, зобов’язаний надати відповідь у п’ятиденний строк. Виняток становлять випадки, коли запит стосується надання великого обсягу інформації чи потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Однак мотиви продовження визначеного Законом строку мають бути належно обґрунтовані.

Закон встановлює, що публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Таким чином, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запитувач інформації має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 
4) надання недостовірної або неповної інформації
5) несвоєчасне надання інформації; 
6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію; 
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправними дії щодо безпідставного продовження відповідачем строку надання відповіді на запит на інформацію та не зазначення причин продовження строку надання відповіді на запит на інформацію. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що при ВККС утворена та функціонує Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), яка за наявності відповідних підстав надає висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ГРД ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Для отримання відповідних копій таких рішень ВККС, ухвалених у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеного відповідачем 02 серпня 2018 року, та інформації про їх опублікування позивач звернувся із запитом на отримання публічної інформації. Проте у відведений Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI«Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) строк відповіді на свій запит позивач не отримав. Натомість відповідач на порушення частини четвертої статті 20 Закону № 2939-VI надіслав на його електронну пошту лише відповідь від 15 лютого 2019 року про продовження строку розгляду його запиту без зазначення причин. До того ж пленарні засідання відповідач провів у період з 18 по 25 лютого 2019 року, в той час як відповідь на запит позивач отримав лише 13 березня 2019 року, що перешкодило йому підготуватись до їх проведення. Тому позивач вважає, що відповідач безпідставно продовжив строк розгляду його запиту без обґрунтування причин такого продовження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 05 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправними дії ВККС щодо продовження строку надання відповіді на запит. При цьому наголос ставився на відсутності належного обґрунтування необхідність продовження строку надання відповіді на запит.
ВККС, не погодившись із рішенням суду, подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу. На думку ВККС, суд першої інстанції не взяв до уваги обсяг запитуваної інформації та не встановив підстави продовження строку розгляду запиту. Велика Палата Верховного Суду в мотивувальній частині постанови звернула увагу на рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, де зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке заявляє позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар