Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 14 квітня 2025 року у справі № 954/772/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на суму 961 306,76 грн є фундаментальним прикладом застосування норм цивільного та процесуального права щодо захисту споживачів. Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог, ґрунтуючись на принципах належності, допустимості доказів та вимогах до форми договору приєднання.
Центральним юридичним моментом у
справі стало протиставлення факту використання кредитних
коштів і юридичної недоведеності умов їх нарахування.
Суд констатував, що сторони (банк
та відповідач) не заперечували факту отримання відповідачем грошових
коштів. Представник відповідача прямо визнав отримання коштів, проте наполягав
на застосуванні до цих правовідносин статті 1212 ЦК України
(зобов'язання із безпідставного набуття, збереження майна), а не норм про
порушення договірних зобов'язань.
Таким чином, факт наявності кредиту (як суми фактично отриманих коштів)
та користування цими коштами не був спростований. Це означає,
що матеріально-правовий обов'язок повернути отримані гроші
залишається, але правова підстава для стягнення процентів, комісій та
штрафів (961 306,76 грн за позовом) була відсутня.
Суддя Каневський В. О.
встановив низку критичних процесуальних та матеріально-правових порушень, які
призвели до відмови у позові:
- Неналежна мова документа. Копія «Анкеты-заявления» була складена російською мовою без офіційного перекладу на державну
мову. Суд, посилаючись на статтю 9 ЦПК України
та статтю 10 Конституції України, визнав цей ключовий
доказ неналежним та недопустимим для підтвердження факту
укладення договору.
- Відсутність істотних умов. В анкеті-заяві та супутніх документах не були визначені істотні умови кредитування,
передбачені статтями 638 та 1054 ЦК України, а саме: розмір
процентної ставки, порядок здійснення оплати, розміри періодичних
платежів, а також умови про встановлення неустойки (пені, штрафів).
- Недоведення умов договору
приєднання. Витяги з «Тарифів» та «Умов та Правил»
банку (роздруківки з сайту) не містять підпису відповідача. Суд,
спираючись на практику Верховного Суду та статтю 634 ЦК України,
зазначив, що ці документи не можуть розцінюватися як
стандартна (типова) форма, погоджена відповідачем, оскільки
інформація в них повністю залежить від одностороннього волевиявлення банку
і може змінюватися.
- Недостовірність розрахунку. Наданий позивачем розрахунок заборгованості визнано
нечитабельним, неналежно оформленим (не містить даних про картку/рахунок,
не підписаний повноважними особами) та таким, що не є безспірним доказом.
Суд підкреслив, що банк не
дотримався вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав
споживачів» про обов'язкове інформування та узгодження зі споживачем
саме тих умов, які стосуються процентів, комісій та санкцій. Оскільки кредитний
договір, згідно зі статтею 1055 ЦК України, укладений з
недодержанням письмової форми, є нікчемним, відсутня
правова підстава для стягнення заборгованості за порушенням його умов.
Рішення суду не заперечує факту
надання коштів та їх використання відповідачем. Проте, суд категорично вказав
на неможливість стягнення процентів, комісій та штрафних санкцій
(які становили значну частину позову) у зв'язку з тим, що банк не довів
існування належним чином укладеного договору на умовах, які б
встановлювали ці нарахування.
Таким чином, суд визнав позов про
стягнення заборгованості за договірними зобов'язаннями
необґрунтованим. Це рішення слугує важливим підтвердженням того, що навіть за
наявності факту використання коштів, банки зобов'язані бездоганно дотримуватися
процесуальних вимог і норм матеріального права щодо оформлення та доведення
умов публічних договорів приєднання.
Справа № 954/772/23
Немає коментарів:
Дописати коментар