Шепетівський ковбой на спецзавданні: хроніка одного дуже насиченого тижня та шести років роздумів

Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області завершено розгляд кримінального провадження відносно громадянина, який протягом вересня 2025 року вчинив серію кримінальних правопорушень різного ступеня тяжкості. За результатами судового засідання 6 квітня 2026 року було проголошено обвинувальний вирок.

Фактична хронологія подій

Досудовим розслідуванням встановлено наступну послідовність злочинних діянь, вчинених підсудним протягом одного календарного тижня:

1. Епізод на міському ринку: Перебуваючи у громадському місці, обвинувачений вступив у словесний конфлікт із продавцем квітів. Надалі, використовуючи металеву милицю як знаряддя злочину, він наніс кілька ударів сину продавця, чим спричинив тілесні ушкодження, кваліфіковані як легкі.

2. Епізод у навчальному закладі: У день проведення урочистих заходів з нагоди початку навчального року, суб'єкт незаконно проник до приміщення школи. З кабінету початкових класів було викрадено ноутбук та периферійне обладнання, що належало закладу.

3. Епізод із викраденням майна у сільській місцевості: На території одного з сіл Шепетівського району підсудний здійснив незаконне заволодіння гужовим транспортом, а саме кобилою з возом, що була залишена власником без нагляду. На вказаному транспорті він пересувався територією району.

4. Епізод щодо службового транспорту АТ Укрпошта: Наступного дня, перебуваючи поблизу поштового відділення, обвинувачений шляхом введення в оману водія щодо працевлаштування, скористався моментом, коли ключі знаходилися в замку запалювання. Він ініціював рух автомобіля, змусивши водія залишити транспортний засіб під час руху.

5. Епізод щодо викрадення документів та майна: Перебуваючи в салоні викраденого автомобіля, суб'єкт заволодів особистими речами водія, серед яких були грошові кошти, мобільний телефон та офіційні документи, зокрема посвідчення водія та технічний паспорт.

6. Затримання та вилучення зброї: Під час затримання співробітниками поліції у фігуранта було виявлено та вилучено ніж, який за результатами криміналістичної експертизи віднесено до категорії холодної зброї колючо-ріжучої дії.

Кваліфікація злочинних діянь

Органами досудового розслідування та судом дії обвинуваченого кваліфіковані за наступними статтями Кримінального кодексу України:

частина 1 статті 125 — спричинення умисних легких тілесних ушкоджень;

частина 4 статті 185 — таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану;

частина 2 статті 289 — незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з погрозою застосування насильства;

частина 1 статті 357 — викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів;

частина 2 статті 263 — носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Позиція захисту та обґрунтування вироку

В ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений, маючи статус ветерана військової служби, діяв у стані, зумовленому тривожно-депресивним розладом. Згідно з показами підсудного, заволодіння спеціалізованим транспортом він сприймав як виконання особливого державного доручення. Факт наявності психологічних деструкцій був підтверджений матеріалами справи, проте не виключав осудності особи.

При призначенні покарання суд врахував повне визнання провини, стан здоров'я, пов'язаний з перенесеним бойовим досвідом, та тяжкість вчинених правопорушень. Керуючись статтями 65, 69 та 70 Кримінального кодексу України, суд призначив покарання у вигляді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Резолютивна частина

Суд визнав підсудного винним у пред'явленому обвинуваченні. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

справа № 688/4436/25

Цифрові катування та безпорадність алгоритмів: від київських стрімерів до глобальних мереж насильства

Сучасні методи сексуального насильства еволюціонували у бік хімічного підкорення, де злочинці використовують безпорадний стан жертв для створення цифрового контенту. Розслідування CNN As Equals та серія судових процесів 2023–2026 років свідчать, що ми маємо справу не з випадковими інцидентами, а з відпрацьованою технологією злочину, яка поширюється через закриті цифрові спільноти, попри спроби держав взяти інтернет під контроль.

У вітчизняному юридичному полі найбільш резонансною стала справа групи молодиків, відомих як організатори п’яних вечірок. Провадження № 12023100100000371 наочно демонструє механіку злочину, описану міжнародними експертами. Група осіб, серед яких ключовими фігурантами виступають Андрій Ярина та Ярослав Домбровський, організовувала зустрічі в орендованих квартирах Києва, де дівчатам підмішували у напої психотропні речовини, зокрема ксанакс. Насильство документувалося на відео та транслювалося у закритих телеграм-каналах. Це прямий аналог західного явища, відомого як eyecheck — демонстрації нерухомості зіниць жертви як доказу її повної безпорадності перед глядачами.

Ці методи ідентичні тим, що були викриті у Канаді в межах розслідування проекту W5 каналу CTV Sleeping With The Enemy. Канадські журналісти виявили масштабну мережу, учасники якої в Онтаріо та інших провінціях обмінювалися відео з жінками у стані медикаментозного сну. Аналогічні патерни фіксуються і у Великій Британії, де правоохоронні органи протягом 2024–2025 років зіткнулися з хвилею таємного підсипання наркотиків (spiking). Британські розслідування виявили закриті групи у Discord та Telegram, де зловмисники створювали інструкції з використання препаратів, що не залишають слідів в організмі. Паралельно у Франції завершився процес над Домініком Пеліко, який протягом десяти років присипляв дружину препаратами та запрошував незнайомців для вчинення насильства. Обидва випадки — київський та західні — мають ідентичну основу: перетворення акту насильства на видовище для сторонніх осіб через цифрові платформи.

Попри прийняття у Британії закону про онлайн-безпеку (Online Safety Act) та посилення європейського законодавства у 2026 році, держави демонструють системну безпорадність у закритті подібних платформ. Проблема полягає у використанні злочинцями зашифрованих месенджерів та даркнету, де модерація вмісту практично неможлива без порушення приватності мільйонів користувачів. Правоохоронці часто встигають лише фіксувати наслідки, тоді як самі майданчики для трансляцій миттєво дублюються під новими адресами. Спроби Ofcom та інших регуляторів блокувати контент за допомогою технологій розпізнавання хешів розбиваються об швидкість генерації нового матеріалу.

Згідно з практикою Верховного Суду України та нормами міжнародного права, стан сп'яніння або медикаментозного сну потерпілої особи є обтяжуючою обставиною. У справі київських стрімерів, як і у міжнародних провадженнях, основними доказами стали цифрові сліди. Проте реальна боротьба із цим явищем потребує не лише судових вироків, а й визнання того, що цифрова архітектура сучасних платформ наразі випереджає здатність держави захистити людську гідність у віртуальному просторі.

Російський паспорт як квиток до українського бюджету: Фіаско Марини Прилуцької

Судова епопея, що тривала п’ять років навколо справи номер 640/19582/21, нарешті отримала свій логічний фінал 24 березня 2026 року. Верховний Суд поставив крапку в намаганнях колишньої заступниці начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марини Прилуцької не лише повернутися у владне крісло, а й отримати мільйонні компенсації з кишень українців. Ця історія є показовим прикладом того, як інструменти демократичного правосуддя намагалися використати для легалізації статусу особи з громадянством країни-агресора.

Усе почалося влітку 2021 року, коли Служба безпеки України оприлюднила дані про наявність у чиновниці російського паспорта. Слідство встановило, що у 2014 році, під час перебування в окупованому Криму, Прилуцька добровільно набула громадянство РФ. Факт видачі документа був підтверджений не лише оперативними даними, а й записами в реєстрах окупаційної влади Севастополя. Реакція Міністерства юстиції була законною та логічною — звільнення за порушення присяги, адже державна служба в Україні апріорі несумісна з лояльністю до ворога.

Проте наступні роки перетворилися на справжній процесуальний трилер. Позивачка розгорнула масштабну юридичну кампанію, намагаючись довести, що докази СБУ є недостатніми, а її права як громадянки порушені. Найбільш цинічним аспектом позову була вимога виплатити середній заробіток за весь час так званого вимушеного прогулу. Фактично, особа, яка інтегрувалася в правове поле окупанта, вимагала від України утримувати її протягом років судових засідань.

Особливого резонансу справа набула у 2024 році, коли касаційна інстанція раптово засумнівалася в доказах спецслужб і відправила справу на новий розгляд. Це рішення відкрило небезпечне вікно можливостей для всіх «власників двох паспортів» у владних кабінетах. Адвокати Прилуцької навіть намагалися подавати довідки з російських органів внутрішніх справ про нібито відсутність у неї громадянства РФ, проте ці документи містили грубі граматичні помилки, що лише підкріплювало сумніви в їхній автентичності.

Рішення від 24 березня 2026 року стало моментом істини. Верховний Суд визнав звільнення законним і обґрунтованим. Це рішення підтвердило фундаментальний принцип: державна служба є привілеєм, який вимагає безумовної відданості національним інтересам. Спроба перетворити український суд на інструмент збагачення для власників російських паспортів провалилася. Справа Прилуцької тепер слугуватиме запобіжником від подібних маніпуляцій у майбутньому, нагадуючи, що закон захищає державу від зради, а не стає її спільником.

Правові аспекти визнання психічних страждань підставою для реалізації права на евтаназію у справі Ноелії Кастільйо Рамос

 Справа Ноелії Кастільйо Рамос є прикладом складної юридичної колізії між обов’язком держави захищати життя та правом особи на автономію у прийнятті рішень щодо власного тіла. Процес, що тривав два роки в іспанських та міжнародних судових інстанціях, зосереджувався на питанні відповідності психічних страждань критеріям медичної безнадійності.

Згідно з обставинами справи, заявниця вимагала реалізації права на допомогу при смерті на підставі сукупності діагнозів, серед яких були межовий розлад особистості та посттравматичний стресовий розлад. Ці стани стали наслідком тривалої кумулятивної травми, спричиненої сексуальним насильством. Додатковим юридичним чинником стала фізична інвалідність заявниці, отримана внаслідок спроби самогубства, що призвело до поєднання хронічного фізичного болю з психічною деградацією якості життя.

Юридична суперечка в іспанських судах та Європейському суді з прав людини полягала в оцінці здатності особи з психіатричними діагнозами надавати добровільну та усвідомлену згоду. Суд мав встановити, чи є волевиявлення результатом вільного вибору особи, чи воно зумовлене самим розладом. Також аналізувалася вичерпність застосованих терапевтичних методів, що є обов’язковою умовою для легалізації евтаназії за законодавством Іспанії.

Рішення суду на користь заявниці підтвердило правову позицію, згідно з якою нестерпний психічний біль, що не піддається клінічній корекції, може бути юридичною підставою для евтаназії нарівні з соматичними захворюваннями. Цей прецедент розширює тлумачення особистої недоторканності та права на приватність у межах європейського правового поля.

Таким чином, завершення справи Ноелії Кастільйо Рамос фіксує перехід від суто медичної моделі захисту життя до моделі, де визначальним фактором є суб’єктивне сприйняття гідності та меж страждання пацієнта. Це створює нову основу для розгляду справ, де психологічна травма та її наслідки визнаються об’єктивною причиною для припинення життя в правовому порядку.

Довічний вирок за вбивство підлітка на фунікулері

 Справа київського фунікулера за номером 761/17587/24 пройшла всі стадії судового розгляду та завершилася остаточним підтвердженням вироку. Київський апеляційний суд розглянув скаргу сторони захисту та прийняв рішення залишити без змін покарання у вигляді довічного позбавлення волі для колишнього співробітника Управління державної охорони Артема Косова.

Хронологія правопорушення розпочалася 7 квітня 2024 року. Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, засуджений ініціював конфлікт із групою неповнолітніх на верхній станції фунікулера. Слідством встановлено, що дії Артема Косова мали не спровокований характер і супроводжувалися порушенням громадського порядку. У результаті фізичного поштовху шістнадцятирічний Максим Матерухін упав на скло, що призвело до смертельного поранення шиї.

Під час судового процесу правова кваліфікація дій обвинуваченого базувалася на частині 2 статті 115 Кримінального кодексу України. Орган досудового розслідування та прокуратура довели наявність хуліганського мотиву та умислу в діях правоохоронця. Захист намагався апелювати до відсутності наміру вбивати та наполягав на перекваліфікації справи як вбивства з необережності, проте суди обох інстанцій відхилили ці аргументи.

Суд врахував обтяжуючі обставини, серед яких перебування підсудного в стані сп'яніння та його спеціальний статус військовослужбовця, що зобов’язував до дотримання правопорядку. Остаточне рішення апеляційного суду підтвердило, що обрана міра покарання відповідає тяжкості вчиненого діяння. Генеральний прокурор повідомив, що вирок набув законної сили, що означає завершення процедури оскарження в межах апеляційного провадження. Таким чином, правова система зафіксувала невідворотність максимальної відповідальності за позбавлення життя неповнолітньої особи.

Вирок Шевченківського районного суду міста Києва було оголошено 22 вересня 2025 року. Постанова Київського апеляційного суду, якою цей вирок залишено без змін, була проголошена 25 березня 2026 року. Таким чином, саме з 25 березня 2026 року рішення про довічне ув'язнення Артема Косова набуло законної сили.

Вирок дитинству: Росія засудила підлітків з Мелітополя за законами терору

19 березня 2026 року в російському Ростові-на-Donu завершився судовий процес, який за своєю цинічністю є актом відкритого державного терору. Південний окружний військовий суд оголосив вироки трьом українцям, яких викрали з окупованого Мелітополя ще неповнолітніми. Віктор Азаровський отримав 8 років і 6 місяців, Олег Шокола — 7 років і 6 місяців, Денис Василик — 7 років позбавлення волі. На момент затримання восени 2023 року хлопцям було лише по 16–17 років.

Майже три роки ці діти провели в ізоляції у СІЗО №2 міста Таганрог — установі, відомій своєю жорстокістю, де раніше утримували загиблу журналістку Вікторію Рощину. Російське слідство інкримінувало підліткам «тероризм», але за сухою мовою протоколів криється історія про викрадення, катування та планомірне нищення людських доль.

Важливо розуміти страшний контекст цієї справи: на лаві підсудних мали стояти п’ятеро. Разом із засудженими хлопцями затримували ще двох мелітопольців — Данила Дахова та Павла Гримака. Вони не дожили до вироку. За наявною інформацією, Данило та Павло були замучені до смерті під час так званого «слідства». Ті, хто опинився в суді, — це діти, які вижили в застінках, але стали заручниками показового процесу.

Пряма мова адвокатки Катерини Бобровської, яка захищає інтереси хлопців:

«Як український адвокат, який займається захистом прав дітей, я заявляю: ця справа є показовим прикладом грубого порушення міжнародного гуманітарного права. Ключове порушення полягає в тому, що українських дітей судили як громадян російської федерації. Це прямий виклик статті 47 IV Женевської конвенції, яка забороняє змінювати правовий статус населення окупованої території.

Віктор Азаровський зустрів своє 18-річчя у камері, де на 8 місць припадало 16 осіб. У дитини серйозна черепно-мозкова травма, він потребує медикаментів, які йому не надають. Через жахливі умови у нього почалися проблеми зі шкірою, він не міг спати і їсти, просто лежав і дивився у стелю. Ми маємо справу з незаконним переміщенням цивільних осіб, позбавленням права на справедливий суд та застосуванням катувань. Ці вироки підпадають під визначення воєнних злочинів згідно з Римським статутом».

Протягом усього розгляду справи процес був закритим. Громадськість та міжнародні спостерігачі не мали доступу до залів суду. «Докази» обвинувачення будувалися на пропагандистських постановочних відео, де побиті підлітки в кайданках зачитують зізнання у коригуванні ударів по позиціях окупантів (зокрема по ресторану «Привал мисливця», що був законною ціллю ЗСУ). Для будь-якого незалежного юриста такі свідчення, отримані під тортурами в умовах повної ізоляції, є юридично нікчемними.

Окрім колонії, російський суд цинічно призначив підліткам грошові штрафи — від 25 до 40 тисяч рублів. Вимагати кошти у дітей, яких три роки катували в неволі, позбавивши можливості закінчити школу та бачити рідних — це межа морального розпаду окупаційної системи.

Ця справа — не просто приватний випадок. Це сигнал для всього світу. Світ не має права мовчати, коли українських дітей судять як «терористів», руйнуючи їхні життя в догоду політичним амбіціям агресора. Це іспит для міжнародної системи правосуддя: чи здатна вона захистити тих, хто став жертвою системного державного терору.

Анатолій Попов

РЕДМІ-ЛОМБРОЗО ТА ВІРТУАЛЬНИЙ «СЕКС-ІНСТРУКТОР» З ХУСТА: ЯК ОДИН СМАРТФОН ДЕРЖСПЕЦЗВ’ЯЗОК ПЕРЕПОЛОХАВ

Хуст, Закарпаття. Поки провідні ІТ-гіганти світу змагаються у створенні штучного інтелекту, у затишному Хусті виявився власний «природний інтелект» — ОСОБА_4. Цей добродій, озброєний бюджетним Redmi 9-A, вирішив, що його головна місія в житті — це просвітництво мас у питаннях… скажімо так, надто відвертої анатомії та особливостей інтимного дозвілля.

Все почалося з того, що наш герой відкрив у собі талант куратора. Але замість пейзажів Карпат він почав колекціонувати специфічні «натюрморти» з мережі. Коли пам’ять телефона забилася картинками «18+», ОСОБА_4 зрозумів: тримати таке багатство в собі — це егоїзм.

Він почав діяти за принципом: «Побачив сам — покажи іншому, навіть якщо той відбивається руками і ногами». Його жертвами у Viber стали ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які, мабуть, просто хотіли дізнатися прогноз погоди чи рецепт бограча, а отримали детальний візуальний посібник з того, чого краще не бачити перед обідом.

Але справжня слава прийшла до ОСОБА_4, коли він вирішив, що його «мистецтво» потребує державної оцінки. Він не знайшов нічого кращого, як закидати своїми анатомічними знахідками офіційну сторінку Держспецзв’язку України у Facebook.

Уявіть ситуацію: суворі спеціалісти з кібербезпеки, які щодня відбивають атаки хакерів, раптом отримують сповіщення. Очікують вірус чи злом системи, а там — «ОСОБА_4» прислав черговий шедевр у стилі «гуртки за інтересами для дорослих». Головний спеціаліст відомства, мабуть, тричі перехрестився і випив заспокійливого, перш ніж зрозумів, що це не кібердиверсія, а просто хустський «романтик» переплутав органи зв’язку з органами розмноження.

На лаві підсудних наш «просвітитель» виглядав як нашкодивший школяр. Каявся щиро: мовляв, «емоції зашкалювали», «пальці самі натискали», а про те, що за розсилку такого «контенту» світить реальний термін — «і гадки не мав». Дійсно, хто ж знав, що спамити держустанови картинками без одягу — це кримінал, а не просто ексцентричне хобі?

Суддя, оцінивши масштаб трагедії та витрати на експертиз (а це понад 4500 гривень — цілий статок для поціновувача безкоштовних картинок), вирішив виписати ОСОБА_4 квиток у світ без гаджетів. Вердикт суду звучить як страшний сон для будь-якого зумера: 3 роки позбавлення волі (умовно). Його вірний Redmi конфіскований. Сподіваємося, перед продажем на аукціоні його протруть спиртом — і фізично, і програмно. А також три роки нашому «герою» заборонено працювати в ІТ та взагалі щось публікувати в інтернеті.

Тепер ОСОБА_4 зможе розповсюджувати хіба що плітки біля під’їзду або оголошення на стовпах. Головне, щоб вони були про продаж картоплі, а не про те, що він надсилав у Держспецзв’язок.

 справа №309/2679/24

Ціна вибору

Історія так званої справи кримських терористів залишається одним із найгучніших прикладів того, як політична доцільність підміняє собою правосуддя. У травні 2014 року в окупованому Криму затримали 4 чоловіків, чиї долі згодом стали уособленням різних сценаріїв людської стійкості та слабкості під тиском репресивної машини. Режисер Олег Сенцов, активіст Олександр Кольченко, фотограф Геннадій Афанасьєв та викладач Олексій Чирній опинилися в центрі процесу, де доказову базу будували на свідченнях, отриманих через катування та погрози. Російська система інкримінувала їм підпали офісів та підготовку вибухів, проте міжнародні правозахисні організації, зокрема Amnesty International, неодноразово наголошували на фальсифікації справи та порушенні 4 Женевської конвенції через примусове надання підсудним російського громадянства.

Центральною постаттю спротиву став Олег Сенцов, який отримав 20 років ув’язнення. Його 145-денне голодування у 2018 році з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів привернуло увагу світової спільноти та перетворило судове рішення на юридичний абсурд. Поруч із ним за ідеологічні переконання постраждав Олександр Кольченко, який, попри статус лівого активіста та анархіста, продемонстрував державницьку стійкість, відмовившись визнавати легітимність суду та окупаційної влади. Обидва після великого обміну у 2019 році не залишилися осторонь захисту країни і з початком повномасштабного вторгнення змінили цивільний одяг на однострій Збройних Сил України, де продовжують службу й досі.

Трагічною та водночас героїчною є лінія Геннадія Афанасьєва. На етапі слідства він не витримав тортур і дав свідчення проти інших фігурантів, але знайшов у собі сили публічно зректися цих слів безпосередньо під час судового засідання в Ростові-на-Дону. Цей акт каяття коштував йому жорстких умов утримання, проте зберіг чесне ім’я. Після звільнення у 2016 році він активно займався правозахисною діяльністю, а у 2022 році добровольцем пішов на фронт. Геннадій загинув у грудні того ж року під час бою на Луганщині, а у 2025 році за цей шлях від помилки до найвищої самопожертви йому було присвоєно звання Героя України посмертно. Останній фігурант, Олексій Чирній, обрав шлях співпраці зі слідством, відбув повний термін у 7 років і після звільнення у 2021 році обрав непублічне життя. Цей кейс демонструє, що в умовах системних репресій юридичний захист часто стає безсилим, а єдиною опорою залишається особиста гідність та готовність нести відповідальність за свій вибір. Для сучасної України ця історія є нагадуванням про те, що боротьба за Крим почалася задовго до великої війни і продовжується зараз на полі бою тими самими людьми, які колись кинули виклик системі в залі суду.

P.S. Процес у справі  був розділений на кілька етапів, оскільки фігуранти проходили через різні судові процедури залежно від їхньої згоди на співпрацю зі слідством.

Для Геннадія Афанасьєва та Олексія Чирнія, які пішли на угоду зі слідством і чиї справи розглядали у спрощеному порядку, слухання завершилися раніше. Вирок Геннадію Афанасьєву винесли 17 грудня 2014 року, а Олексію Чирнію — у квітні 2015 року. Обидва отримали по 7 років позбавлення волі.

Основний судовий процес над Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком проходив у Північно-Кавказькому окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Слухання по суті розпочалися 21 липня 2015 року. Остаточно розгляд справи завершився 25 серпня 2015 року винесенням вироку: 20 років суворого режиму для Сенцова та 10 років для Кольченка. Під час оголошення рішення підсудні співали гімн України.

Північно-Кавказький окружний військовий суд РФ (справа №1-10/2015)

Службова недбалість та знищення доказів: чому справа про замах на Шефіра зайшла в глухий кут

 Документи, що опинилися у розпорядженні редакції, свідчать про системні порушення у ході розслідування замаху на першого помічника президента Сергія Шефіра. Поки Офіс Генерального прокурора декларує контроль за провадженням, у підрозділах Національної поліції знищують ключові речові докази, а слідчі ігнорують письмові вказівки прокурорів щодо повернення вилученого майна.

Два роки тому за фактом обстрілу автомобіля Сергія Шефіра було відкрито кримінальне провадження №12021110000000616 за ст. 115 КК України. Попри резонансність справи та залучення значних ресурсів, матеріали службових перевірок та листування адвокатів вказують на фактичну відсутність результатів та процесуальний хаос.

Факт №1. Фізичне знищення речових доказів працівниками поліції

Згідно з Висновком службового розслідування Національної поліції України від 16 жовтня 2023 року, у справі фігурував важливий речовий доказ — GPS-трекер, вилучений слідчими 22 грудня 2021 року. Цей пристрій міг містити інформацію про маршрути пересування осіб у яких вилучене майно, також були флешки з криптогаманцями та іншою важливою інформацією людей рандомно обраних системою для покарання у справі про яку говорили в новинах.

Трекер та інші флешки були передані для огляду до Департаменту карного розшуку. Службова перевірка встановила, що старший оперуповноважений Глобенко Д.І. зберігав ці докази у поліетиленовому пакеті на підлозі службового кабінету [№ 812].

24 лютого 2022 року, у день повномасштабного вторгнення РФ, під час екстреного знищення таємної документації, пакет із речовими доказами (GPS-трекером та флешками) був помилково поміщений до мішка з документами та спалений у внутрішньому дворі адміністративної будівлі МВС за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 10.

Дисциплінарна комісія НПУ офіційно підтвердила факт втрати доказів та визнала наявність дисциплінарного проступку в діях низки посадових осіб, зокрема полковників поліції та слідчих. Однак, через сплив шестимісячного терміну давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, жоден із винуватців знищення доказу не поніс покарання.

Факт №2. Ігнорування вказівок прокурора та утримання майна

Окрім втрати доказів, слідство демонструє ігнорування норм КПК України в частині поводження з вилученим майном. Під час обшуку 22 грудня 2021 року в індивідуальному сейфі громадянки Олесі Заярної було вилучено 7 мобільних телефонів марки Vertu.[Навіщо вилучати майно не причасне до інциденту, якщо телефони тривалий час перебували у банківській скринці?]

Станом на серпень 2023 року Офіс Генерального прокурора офіційно визнав відсутність правових підстав для подальшого утримання цих телефонів. У листі від 22.08.2023 за підписом прокурора Максима Добривечора зазначено, що слідчому ГСУ Нацполіції надано вказівку повернути вилучене майно.

Відповідно до ст. 36 КПК України, вказівки прокурора є обов’язковими для виконання. Проте, як випливає зі скарги адвоката Вадима Погорілого, станом на січень 2024 року майно власниці не повернуто. Захист стверджує, що слідчі ГСУ НП свідомо саботують виконання процесуального рішення, що є прямим порушенням ст. 100 КПК України.

Факт №3. Криза слідства та процесуальний глухий кут

Відсутність реального прогресу у розслідуванні змушує сторону захисту вдаватися до нестандартних юридичних кроків. У заяві до тодішнього Генерального прокурора Андрія Костіна адвокат потерпілих вказує на неефективність слідчої групи та пропонує перевірити низку версій, оскільки основні напрямки розслідування не дали результату.

Серед перелічених у документі версій, які захист вимагає відпрацювати через бездіяльність слідства, фігурують:

 причетність іноземних організацій (зокрема руху «Хамас» через національність потерпілого);

 конфлікт інтересів бізнес-партнерів студії «Квартал-95» ;

 дії представників великого бізнесу (олігархів) напередодні прийняття профільного закону;

 причетність попереднього Президента України через політичні заяви .

Такий зміст звернення свідчить про глибоку кризу довіри до офіційного слідства, яке за два роки не спромоглося не лише встановити підозрюваних, але й зберегти наявну доказову базу.

Аналіз наявної документації вказує на наявність ознак службової недбалості у діях співробітників Національної поліції України. Знищення GPS-трекеру та  унеможливило проведення технічних експертиз, які могли б встановити відсутність автомобілів осіб, у яких було вилучено майно. Водночас невиконання вказівок Офісу Генерального прокурора щодо повернення майна свідчить про відсутність належного процесуального контролю за діями слідчих. Станом на сьогодні кримінальне провадження щодо замаху на вбивство державного діяча фактично зупинилося, перетворившись на бюрократичну тяганину.

На запити редакції щодо стану розгляду справи та проведення слідчих дій відповіді ми не отримали. Зважаючи на обставини справи, суспільний резонанс та постійне підганяння під політичні потреби таких справ редакція вважає, що рандомна вибірка людей у яких були проведені обшуки та вилучена велика кількість майна недоречного та такого, що не може бути доказами у справі зроблено навмисно для власного збагачення слідчих та їх начальників. Справу досі не передано до суду, у справі відсутні обвинувачені. Рішення суду щодо повернення майна не підлягає виконанню і ті, хто мав би слідкувати за цим навмисно продовжують зловживання становищем.