СУД НАД РОСІЯНКОЮ, ЯКА НАКАЗАЛА ЧОЛОВІКОВІ «ҐВАЛТУВАТИ УКРАЇНОК»

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Оксана Мацьопа оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Триває судовий розгляд де єдиний свідок у справі дає свідчення у Шевченківському районному суді Києва.

Призначено нове судове засідання у справі Ольги Биковської, дружини російського військовослужбовця, яка на відеозаписі закликала свого чоловіка ґвалтувати українських жінок.

Справа була передана до суду два роки тому, але її розгляд відкладався через питання юрисдикції. Зовсім недавно, 21 січня 2025 року, Шевченківський районний суд Києва заслухав свідчення журналіста-розслідувача, який працював над ідентифікацією цієї пари.

Розмова подружжя в ефірі вперше була оприлюднена 12 квітня 2022 року, коли Служба безпеки України (СБУ) опублікувала фрагмент перехопленої телефонної розмови.

На записі чути, як жінка сміється, коли дає йому вказівки ґвалтувати українок і не розповідати їй про це.

«Так, йди і ґвалтуй там українських жінок, добре? І нічого мені не кажи. Зрозумів?» - сказала жінка.

«Гвалтувати і нічого не говорити?» - відповів російський солдат.

«Так, і я не хочу нічого знати. В чому проблема?» - відповіла вона, все ще сміючись.

«Значить, можна?» - відповів солдат.

«Так, я даю тобі дозвіл. Тільки будьте обережні!» - сказала жінка.

«Гаразд», - відповів солдат.

Через три дні журналісти проекту Радіо Свобода «Схеми» у своєму ж розслідуванні розкрили особи солдата та його дружини. Вони з'ясували, що солдатом був 27-річний Роман Биковський, який служить у національній гвардії росії, також відомій як росгвардія. Його дружина Ольга, також 27 років, родом з Орловської області росії. На момент розмови військовослужбовець перебував в окупованій Херсонській області.

Журналісти з'ясували, що Биковський з 2016 року служив в елітному підрозділі національної гвардії росії. У 2017 році він разом із сім'єю переїхав до окупованого Криму, де продовжив службу. Також з'ясувалося, що раніше він служив у 108-му гвардійському полку росгвардії, підрозділі, який брав активну участь в окупації півострова.

Журналісти-розслідувачі отримали російські номери телефонів родини Биковських від джерел в українських правоохоронних органах і зателефонували на них.

Коли з ними зв'язалися, Биковський підтвердив своє ім'я, але не уточнив, чи служить він у 108-му полку. Він заперечив, що це його голос на записі. 

У розмові з журналістами Ольга повідомила, що її чоловік поранений, але не уточнила його місцезнаходження. Після розмови вона перестала відповідати на дзвінки та видалила свій профіль у соціальній мережі «ВКонтакте».

У грудні 2022 року Служба безпеки України заочно повідомила Биковській (дівоче прізвище Пінясова) про підозру за ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України щодо підготовки до порушення законів та звичаїв війни шляхом жорстокого поводження з цивільним населенням. Слідство стверджує, що Биковська створювала обставини, підшукувала співучасників і підбурювала чоловіка до скоєння злочину - зґвалтування українок. Биковський погодився.

Наразі українське слідство не має інформації про те, чи діяв він відповідно до цього наміру. У підозрі також зазначено, що Биковський у складі 56-го гвардійського десантно-штурмового полку з 25 лютого 2022 року перебував у тимчасово окупованому селі Білозерка Херсонської області. Розмова з дружиною відбулася не пізніше 6 квітня 2022 року.

Питання юрисдикції

Після завершення досудового розслідування у грудні 2022 року справу проти Биковської було направлено до Шевченківського районного суду м. Києва.

На попередньому слуханні у квітні 2023 року адвокат Биковської Ольга Іваницька з Центру безоплатної правової допомоги стверджувала, що згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України справа має розглядатися за місцем скоєння злочину, яким, на її думку, є Херсонська область.

Однак прокурор Генеральної прокуратури Олександр Сафарян не погодився з цим. Він стверджував, що дії Биковської слід розглядати незалежно від дій її чоловіка.  Дружина Биковського перебувала в окупованому Росією Криму у невстановленому місці, яке досудове слідство не змогло встановити. У зв'язку з цією невизначеністю прокурор стверджував, що якщо точне місце вчинення злочину не може бути встановлене, справа має розглядатися в суді в межах територіальної юрисдикції, де було завершено досудове розслідування.

Шевченківський районний суд м. Києва вирішив направити справу до Київського апеляційного суду для вирішення питання підсудності.

У вересні 2023 року Київський апеляційний суд постановив, що справа може залишатися за підсудністю Шевченківського районного суду.

«У даному кримінальному провадженні не встановлено місце вчинення злочину. Тому відповідно до ч. 1 ст. 32 Кримінального процесуального кодексу України справа підлягає розгляду в суді, в якому закінчено досудове розслідування», - йдеться в апеляційній ухвалі. 

У квітні 2024 року Шевченківський районний суд завершив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті. Суд також ухвалив рішення про проведення спеціального заочного судового провадження, оскільки обвинувачений не з'являвся до суду і не відповідав на виклики слідства.

Покази свідка

21 січня 2025 року Шевченківський районний суд Києва заслухав свідчення Валерії Єгошиної, журналістки-розслідувачки програми «Схеми», яка працювала над ідентифікацією подружжя.

Під час судового засідання суддя конкретно поцікавився, куди журналісти подали інформацію, зібрану після ідентифікації громадян росії.

«Я пояснила, що ми просто опублікували наше розслідування», - розповіла свідок.

Єгошина розповіла IWPR, що її команда вирішила ідентифікувати чоловіка та жінку з перехопленої розмови одразу після того, як Служба безпеки України (СБУ) оприлюднила її.

«Ми були обурені цим уривком, тому що він здавався настільки шокуючим, неприйнятним і таким, в який важко повірити - те, як невимушено і з такою легкістю ці двоє людей обговорювали потенційні майбутні зґвалтування», - сказала Валерія.

Журналісти звернулися до джерел в СБУ, які надали їм номери мобільних телефонів, з яких була записана розмова. Це стало першою зачіпкою в їхніх зусиллях з ідентифікації.

«Ми спробували кілька методів, один з яких включав соціальні мережі, - продовжила пані Єгошина. Це дозволило нам ідентифікувати та підтвердити, що це були Ольга та Роман Биковські. Це було надзвичайно швидке розслідування - ми були дуже вмотивовані. Після цього ми заглибилися в розслідування, щоб з'ясувати, ким насправді були ці люди».

Гучний резонанс розслідування став поштовхом для влади порушити кримінальну справу проти громадянки росії Биковської.

«Після порушення [кримінальної справи] я, як громадянка України, була офіційно викликана як свідок і надала публічно доступну інформацію офіційними каналами, - розповіла Єгошина. «Так функціонує правоохоронна система - вони можуть розпочати розслідування і зареєструвати його в Єдиному реєстрі досудових розслідувань на підставі повідомлень у медіа. Після цьо

го вони можуть проводити офіційне розслідування і, за необхідності, звертатися до журналістів».

Електронні докази

Прокурор Сафарян повідомив IWPR, що Єгошина була єдиним свідком у справі.

«Злочин було скоєно таким чином, що надзвичайно важко знайти інших свідків - якщо вони взагалі існують, - продовжив він. «Жодного з них не встановлено. Тож у нас є лише один свідок, якого вже допитали».

Биковський не має жодного статусу у цій справі.

«[Биковська] активно підбурювала свого чоловіка до скоєння злочину. Однак залишається незрозумілим, чи вчинив він злочин, чи ні. Район перебував під окупацією, і не було знайдено жодних доказів, які б підтверджували, що злочин мав місце. Однак її заклики до насильства самі по собі є злочином, передбаченим статтею 438 Кримінального кодексу України. Ми інкримінували їй «підготовку», оскільки юридично заклики до вчинення злочину вважаються підготовкою до вчинення цього злочину», - сказав Сафарян.

Биковська оголошена у національний, міжнародний та розшук інтерполу.

«Судовий процес відбувається заочно. Якщо вона перебуває у країні, яка є членом Інтерполу, вона може бути затримана та екстрадована в Україну для притягнення до відповідальності», - зазначив Сафарян. 

Наступне судове засідання заплановане на 24 березня, під час якого будуть досліджені аудіо- та відеодокази. Після цього захист матиме можливість представити свої докази.

У разі визнання вини Биковській загрожує позбавлення волі на строк від восьми до 12 років, який буде відраховуватися з моменту її затримання.

UPD. За даними журналістів Сектор Життя  24 березня 2025 року Шевченківським районним судом міста Києва було винесено вирок яким визнано винуватою Ольгу Биковську відповідно до ч.1 ст.14, ч.1 ст.438 КК України і призначено покарання з урахуванням положень ч.2 ст.68 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Справа № 761/28971/22

Провадження №1-кп/761/1491/2025

https://reyestr.court.gov.ua/Review/126159129

Суд над російським військовим за розстріл українського військовополоненого

 Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Вікторія Манковська оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Уперше в такій справі обвинувачений постає перед судом особисто.

У Запоріжжі триває судовий процес над російським військовим за розстріл українського військовополоненого. Це перший випадок, коли обвинувачений у страті перебуває на лаві підсудних. Раніше суди розглядали такі справи лише заочно.

26-річному Дмитру Курашову інкримінують розстріл українського військовополоненого Віталія Годнюка. На досудовому етапі Курашов заперечував, що розстріляв Годнюка. Під час судових слухань визнав провину, але згодом знову заявив про невинуватість. 

Дмитра Курашова з позивним «Сталкер» взяли у полон наприкінці січня 2024 року на запорізькому напрямку. Під час бою він втратив ліве око. 

Курашов розповів суду, що народився у Грем’ячинську Пермського краю РФ. Провчився до девʼятого класу, проте атестат не отримав. Має судимості за крадіжку та напад на поліціянта.

За версією обвинувачення, зранку 6 січня 2024 року група російських військовослужбовців загону «Шторм-V», у якій перебував Курашов, штурмувала українські позиції в районі села Приютне Пологівського району Запорізької області. Ці позиції утримували бійці 127-ї окремої бригади ТрО. Коли росіяни захопили позицію, 41-річний український військовий Віталій Годнюк, «усвідомлюючи неможливість подальшого опору переважаючим силам супротивника», склав зброю, підняв руки, вийшов з бліндажа.

На вимогу Курашова Годнюк став на коліна. Однак Курашов зробив у відповідь не менше трьох прицільних пострілів і убив Годнюка на місці, йдеться у справі.

Невдовзі ЗСУ відновили втрачені позиції та захопили в полон декількох російських штурмовиків, у тому числі Дмитра Курашова та Олега Замятіна, Костянтина Зєлєніна та Дмитра Зуєва, свідків імовірного вбивства. Курашову висунули обвинувачення у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством.

 

Свідчення російських військових 

На засідання з’явилися Микита Маневський, прокурор Запорізької обласної прокуратури, захисниця підсудного від Центру безоплатної правової допомоги та перекладачка. З міркувань безпеки захисниця попросила не називати її імені. Конвой доставив обвинувачуваного Дмитра Курашова. Потерпілі не з'явились на засідання, про що завчасно повідомили суду.

Російських військовополонених також привезли до суду для допиту. Однак вони давали свідчення в іншій залі. Як пояснила головуюча суддя, їх допитували в іншому приміщенні, оскільки перебування свідка та обвинуваченого в одному приміщенні неможливе. 

Судді, прокурор та адвокатка в основній залі ставили свідкам запитання через перекладачку, а відповіді російських військових транслювали на екранах. Російський військовий Олег Замятін свідчив першим. Він бачив українського військового Годнюка перед загибеллю.

— Після висадки я побачив, як вийшов ваш український [військовий — ред.], сказав він суду, — потім автоматна черга. Тіло впало, позаду мене пролунав вибух, і я втратив свідомість.

 

За словами Замятіна, біля бліндажа українських військових знаходились лише він і «Сталкер». Коли суддя Ольга Погрібна уточнила, в якому положенні був Годнюк, Замятін відповів, що не може пригадати, адже минуло багато часу.

— А зброя в руках українського військовослужбовця була? — запитав прокурор Маневський.

— Ні. Єдине, що пам'ятаю, на його рукаві був український прапор, — сказав Замятін.

— Чи бачили ви, що постріли в українського військовослужбовця робив Курашов?— уточнила суддя.

— Не стверджуватиму, що саме він. Але крім нього там нікого не було.

Замятін розповів, що Курашов стояв праворуч від нього. Саме з його боку свідок почув постріли.

Наступним в суді свідчив російський військовий Костянтин Зєлєнін. Він розповів, що 6 січня в штурм йшли три групи. Зєлєнін був командиром третьої групи, яка разом із Курашовим складалася з шістьох солдатів. Група атакувала центр  українських позицій, а дві інші групи заходили справа і зліва.

Коли група перетнула колючий дріт, по них почали стріляти. Зєлєнін сховався у воронці й побачив, як з першого бліндажа вийшов Годнюк з піднятими руками. За декілька секунд свідок почув автоматну чергу, від чого полонений впав.

— Коли тіло впало, я побачив, що праворуч від мене знаходиться «Сталкер». Він був один у моєму полі зору. Поблизу більше нікого не було, – сказав Зєлєнін.

Коли Зєлєнін побіг в перший бліндаж, то побачив, що український військовополонений лежав беззбройний.

— Як ви думаєте, хтось ще, крім Сталкера, міг зробити це? — запитав прокурор.

— Ні, ніхто, окрім нього, – відповів Зєлєнін.

— Чи відомий вам військовослужбовець з позивним «Сєдой»? — запитав прокурор.

— Так, але на полі бою я його не бачив, адже він заходив з іншого флангу, — відповів Зєлєнін.

Як прокурор розповів пізніше, на засіданні 1 листопада Дмитро Курашов стверджував, що нібито бойовий медик Сергій Кучимов з позивним «Сєдой» стріляв у Годнюка. 

Зєлєнін зазначив, що Кучимов брав участь у штурмі в складі іншої групи. Тому був далі від місця страти українського бійця. 

Третій свідок Дмитро Зуєв також сказав, що у момент розстрілу не бачив Кучимова поруч.

— Мені сказали, що його не стало. Але як — не знаю, — додав Зуєв.

Дмитро Зуєв стверджував, що особисто бачив, як Курашов наказав українському військовослужбовцю вийти з бліндажа, а коли той здався, розстріляв.

— Курашов сказав: «Виходь, здавайся!». Український військовий вийшов з бліндажа з піднятими руками й став на коліна. Перед тим «Сталкер» кинув гранати у бліндажі, – сказав він.

— У якому положенні був український військовий? — запитала суддя.

— Він викинув автомат і вийшов з піднятими руками, став на коліна, а потім впав, — відповів свідок. У нього був ваш жовто-блакитний значок.

Під час допиту Зуєв розповів, що Курашов зняв з тіла загиблого Годнюка годинник.

Жоден свідок не обговорював з Курашовим страту, однак Зєлєнін сказав, що в СІЗО обвинувачений вихвалявся розстрілом українського військовополоненого перед іншими полоненими.

Свідки підтвердили, що Курашов стріляв не зі своєї зброї. Перед штурмом йому дали автомат військового з позивним «Суфій». Сам «Суфій», за твердженнями російських військовополонених, перебував у шпиталі зі зламаною ногою. На руків'ї автомата був надряпаний його позивний.

Унікальна справа

Упродовж засідання Курашов не ставив запитання свідкам і нічого не коментував. Однак після судового засідання одна з журналісток запитала в обвинуваченого: 

— Чи погоджуєтеся ви зі свідченнями, які дали сьогодні на засіданні?

— Ні, не погоджуюсь. Більше нічого не коментуватиму, — відповів Курашов.

Прокурор Маневський наголосив, що розстріл українського військового — лише один із багатьох фактів страти військовополонених російськими військовослужбовцями. Однак це перша справа, яку розглядають у суді за присутності обвинуваченого. 

Він підкреслив, що сторони, які беруть участь у війні, зобов’язані дотримуватися законів ведення бойових дій, зокрема, норм гуманного ставлення до полонених. 

— Це красива мрія, але практика показує, що майже нездійсненна, — сказав Маневський.

— Розслідування подібних випадків є надзвичайно складним, — додав Маневський. Рідко трапляється ситуація, коли військовий, причетний до страти, одразу потрапляє в полон. Саме тому справа Дмитра Курашова є унікальною. Додатковою складністю є з’ясування перебігу подій під час бою, оскільки доступу до місця злочину зазвичай немає, а свідки передають події так, як вони їх сприйняли.

Попри труднощі у встановленні деталей, прокурор підкреслив важливість правосуддя в таких справах.

— Оскільки протилежна сторона здебільшого не реагує на такі злочини, то реагуємо ми, — заявив він.

Якщо Курашова визнають винним, йому загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення.

 

Російського військового судять за сексуальне насильство над чоловіком з Херсону

 

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою  Євгенія Вірлич  оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Цивільний був одним із мешканців, яких утримували та катували у перші тижні окупації.

 

Російський військовий постане перед судом за викрадення, катування та сексуальне насильство над місцевим жителем під час окупації Херсонщини. 

24-річний рядовий Роман Попов з міста Біла Калитва Ростовської області Росії - стрілець роти з 50-ї окремої бригади оперативного призначення Нацгвардії РФ. Його військова частина 6910 також дислокується у Ростовській області. Українське слідство встановило, що ця бригада причетна до окупації Херсона під час повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року.

За версією слідства, Попов зі спільниками з березня по кінець жовтня 2022 року утримував та катував цивільних у ізоляторі тимчасового тримання у Херсоні (ІТТ).

Херсонський ІТТ на вулиці Теплоенергетиків російські військові захопили на початку березня 2022 року. Це були перші тижні окупації південного обласного центру. За версією прокуратури, туди звозили місцевих жителів. Їх допитували про діяльність українських сил оборони, змушували йти на співпрацю з окупаційною владою, жорстоко катували. 

У заочній підозрі Попову йдеться, що 13 серпня 2022 року він зі спільниками затримав цивільного чоловіка, побив та з погрозами привевіз до ІТТ. Там чоловіка допитували про знайомих у поліції та ЗСУ. Потерпілого роздягнули, били, наносили удари електрошокером по тулубу та статевому органу.

Слідство каже, що на десятий день незаконного утримання у ізоляторі, не отримавши від потерпілого бажаних відповідей, Попов з чотирма спільниками приєднали до статевого органу та пальців ноги чоловіка сталеві защібки, через які проводили електричний струм.  Після цього Попов з трьома російськими військовими тримали українця, а п’ятий військовий вчинив над ним сексуальне насилля. 

Потерпілого випустили з ізолятору через 16 днів, 29 серпня 2022 року, коли, за версією слідства, його дружина сплатила російським військовим сто тисяч гривень (2400 доларів США). У матеріалах справи інформація про потерпілого прихована, там він зазначений як «Потерпілий № 50».  

Попову заочно висунили звинувачення наприкінці лютого 2022 року.

Навесні 2024 року українські журналісти з розслідувальної агенції Слідство.Інфо опублікували документальний фільм «Він Теж: Історії українських чоловіків, скривджених росіянами». 

У документальній стрічці чоловік у капюшоні, обличчя якого не видно, розповідає деталі справи, у якій Попову оголосили підозру.

«Вони покликали в кімнату ще одного свого чоловіка, якого вони називали «Збоченець», — каже чоловік, — Він залетів в кімнату, ну дуже ексцентричний, дуже грубий. І він намагався зґвалтувати мене». 

Журналісти Слідства.Інфо також подзвонили підозрюваному та запитали про його причетність до цієї справи. Спілкувались вони російською.

Попов сказав, що взагалі не був у Херсонському ІТТ у серпні 2022 року.

«Меня там никогда в принципе не было», - записали його розмову журналісти. «Это бред, многие могут это подтвердить. Тот факт, что меня не было в ИВС, может подтвердить половина воинской части, где я служил. Вы могли просто туда позвонить».

Справу направили до суду у березні 2024 року, а через 9 місяців, 9 грудня 2024 року, суд дав дозвіл на проведення розгляду in absentia. За даними прокуратури, обвинувачений перебуває на тимчасово окупованій території України.  Його оголосили у розшук, за викликами до слідства та суду він не зʼявляється.

Попову призначили захисника від центру безоплатної правової допомоги. За інформацією з судового реєстру, на засіданні 9 грудня адвокат не заперечував щодо спеціального судового провадження.

27 січня 2025 року засідання у справі Попова у Херсонському міському суді не відбулося через зайнятість адвоката в іншій справі. Наступне судове слухання, на якому очікується призначення розгляду справи по суті, має відбутися 10 березня. Прокуратура клопотатиме про закритий розгляд.

«Це пов’язано із застосуванням заходів безпеки щодо потерпілого згідно із Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», — коментують у Херсонській обласній прокуратурі. «Відповідно до кримінального процесуального законодавства, потерпілий має право брати участь у засіданнях особисто або через свого представника. Оскільки справа є чутливою, формат допиту визначатиме головуючий суддя».

У разі доведення вини, за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни» Попову загрожує позбавлення волі від восьми до дванадцяти років.

Зараз українське слідство працює над ідентифікацією ймовірних спільників злочину. Як кажуть у прокуратурі, інформація про розслідування поки не розголошується в інтересах слідства. 

 

Російський капітан засуджений за катування українських поліцейських

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Ірина Домащенко оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Суд визнав потерпілих цивільними, які перебували під захистом, а не комбатантами. 

 

Капітана Росгвардії заочно засуджено до 10 років ув'язнення за віддання наказів та катування українських поліцейських під час окупації міста Снігурівка на Миколаївщині у березні 2022 року.

3 лютого Снігурівський районний суд Миколаївської області виніс вирок 34-річному Антону Кабаєву, уродженцю російського Алтайського краю. Його засуджено за ч. 1 статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни». 

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, російські війська стрімко захопили Херсонську область. Окупаційна армія рухалася на сусідній Миколаївський регіон. 

19 березня російські військові окупували 12-тисячне містечко Снігурівка, що на березі річки Інгулець біля межі Миколаївщини та Херсонщини. Захоплення Снігурівки для них мало стратегічне значення – це залізничний вузол та транспортна розв’язка доріг на Миколаїв, Херсон, Каховку та Кривий Ріг.

Українське слідство каже, що серед тих, хто окупував місто, були військові 23-го загону спецпризначення «Оберег» з військової частини 6830 у Челябінську Уральського округу військ Росгвардії. 2-ою групою спецпризначенців цього загону командував Кабаєв з позивним «Сибір». 

У Снігурівці з першого дня окупації почалися обшуки та «фільтрація» – незаконна процедура перевірки документів та допитів. За версією обвинувачення, 20 березня озброєний командир спецпризначенців Кабаєв у супроводі російських військових приїхав до місцевого будинку. Там російський капітан віддав наказ незаконно ув’язнити чотирьох цивільних, серед яких було подружжя, – трьох чоловіків та молоду жінку.

Чоловіків розвели по різних кімнатах будинку, де били, погрожували вбити, роздягли та шукали татуювання, які б могли свідчити про їхні політичні погляди. Їх допитували про зброю, коригувальників вогню, їхню причетність до Збройних сил України чи тероборони. Одного чоловіка били та катували у спальні, другого – у кухні, третього – у гаражі. 

Кабаєв, каже слідство, сам брав участь у катуваннях та імітував розстріл одного потерпілого, приставляв ніж до горла іншого, кажучи, що застрелив його друга в сусідній кімнаті. Поки знущалися над чоловіками, затриманій жінці наказали сісти на лавку у дворі та під дулами автоматів заборонили рухатися, повертати голову і говорити. Вона чула постріли з будинку та гаражу і думала, що чоловіків вбили. 

Російські військові на допитах не отримали відповідей. Тоді вони відвели затриманих до штабу у місцевому кафе у центрі міста, пропонували співпрацю, і того ж дня відпустили. 

Слідчі експерименти з потерпілими

У січні 2024 Кабаєва ідентифікували, у лютому йому заочно повідомили про підозру, а у квітні 2024 справу направили до суду. 

З вироку російському капітану в українському реєстрі судових рішень відомо, що потерпілі – співробітники місцевої поліції. У день затримання вони були цивільному одязі, не мали зброї, не були військовослужбовцями Збройних Сил України та участі в бойових діях не брали.

Суд дослідив протоколи огляду місця події, слідчих експериментів з потерпілими. Під час одного з них потерпіла жінка-поліцейська розповіла, що російські військові забігли у двір у балаклавах, а обвинувачений представився їй та назвався капітаном. Він єдиний був без балаклави, сказала вона.

Сказане під час слідчих експериментів потерпілі підтвердили на суді. На початок окупації Снігурівки вони виконували обов’язки поліцейських. Після захоплення міста поліцейські сховали табельну зброю та зустрілися у будинку колег – подружньої пари поліцейських – аби з’ясувати обстановку. 

Згідно з їхніми свідченнями, в один момент вони почули гул техніки та наказ «Всем мордой в пол!». До двору заїхав російський БТР приблизно з десятьма військовими.

Потерпілий, над яким знущалися у гаражі, розповів на суді, що у російських військових вже була інформація, що вони поліцейські.

«Вони вимагали надати інформацію про інших поліцейських, про те, де знаходиться їх табельна зброя, про тероборону, приміщення військкомату, звинувачували у корегуванні вогню на їх позиції. При цьому, почувши негативну відповідь, били ногами по тулубу та грудній клітці», –  передає свідчення потерпілого український реєстр судових рішень. «Серед цих військових був старший, який віддавав накази». 

Другого потерпілого побили, роздягли, поставили на коліна, стріляли біля голови –  через це він тимчасово частково втратив слух. 

«Після цього зав`язали позаду руки з ногами, поклали на край ліжка обличчям донизу, таким чином, що верхня частина тіла була у висячому положенні над підлогою і її треба було утримувати, а під обличчям розмістили табурет ніжками догори, в рот запхали шкарпетки», – розповів чоловік на суді. «Увесь час вимагали повідомити, де його зброя». 

«Накази віддавав головний, він представився як офіцер, капітан ОСОБА_8 [позначення Кабаєва у судовому реєстрі, де його персональні дані приховані] та надав свій мобільний номер телефону», – засвідчила жінка-поліцейська.  

Він також запитував у неї, чи є вона поліцейською та де її табельна зброя. Поліцейська плакала, просила росіян не вбивати колег. 

Четвертий потерпілий сказав суду, що російські військові під час допиту не вірили, що затримані – поліцейські. Росіяни стверджували, що вони – військові і вимагали сказати, де зброя. Пізніше потерпілий упізнав обвинуваченого по голосу, коли їх вели вулицею до російського штабу у кафе – це він, за словами поліцейського, приставляв йому ніж до горла та сказав, що друзів вже немає в живих і він буде наступний, якщо не надасть інформацію. 

«Він також почав розпитувати за кросівки та який він, як поліцейський, виконує норматив по бігу. У відповідь почув, що до "росгвардії його б не взяли"», –  сказав чоловік на суді.

Потерпілі змогли виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію через декілька днів після того, як їх відпустили росіяни, давши час на роздуми про співпрацю. Саму Снігурівку українські війська деокупували майже через вісім місяців – 10 листопада 2022. 

Судили Кабаєва заочно in absentia, за повістками та викликами до суду та слідства він не з’явився. Він, за даними обвинувачення, перебуває на тимчасово окупованій території України. 

Слідство встановило паспортні дані Кабаєва, його сторінки у соцмережах, номери мобільних телефонів, звання, місце служби та знайшли підтвердження перебування його загону спецпризначенців у окупованій Снігурівці. Потерпілі впізнали його серед 11 пред`явлених фотознімків інших схожих людей.

Суд не відніс потерпілих до комбатантів, тобто безпосередніх учасників бойових дій, які належать до збройних сил держав, що перебувають у стані війни. На думку суду, потерпілі мали статус цивільних і перебували під захистом.

«Той факт, що потерпілі на той час були поліцейськими та виконували правоохоронні функції, не відносить їх автоматично до комбатантів», – вирішив суд. «Судом встановлено, що потерпілих було ув`язнено саме у зв`язку з тим, що вони були поліцейськими, а не у зв`язку із здійсненням ними безпосередньої відсічі збройній агресії РФ проти України. Не має у справі інформації про те, що поліцейський підрозділ, до якого відносилися потерпілі був включений до складу ЗСУ, або виконували завдання, які могли б поставити під загрозу безпеку окупаційних військ».

Захисник Кабаєва від центру безоплатної правової допомоги у судових дебатах просила пом'якшити покарання обвинуваченому та врахувати вплив примусу з огляду на його статус військовослужбовця. Суд дослідив докази і вирішив, що обвинувачення Кабаєва підтверджується. 

У захисту Кабаєва є 30 днів на оскарження. Якщо апеляції не буде і вирок вступить у силу, строк відбування покарання рахуватиметься з моменту затримання російського командира.