РЕДМІ-ЛОМБРОЗО ТА ВІРТУАЛЬНИЙ «СЕКС-ІНСТРУКТОР» З ХУСТА: ЯК ОДИН СМАРТФОН ДЕРЖСПЕЦЗВ’ЯЗОК ПЕРЕПОЛОХАВ

Хуст, Закарпаття. Поки провідні ІТ-гіганти світу змагаються у створенні штучного інтелекту, у затишному Хусті виявився власний «природний інтелект» — ОСОБА_4. Цей добродій, озброєний бюджетним Redmi 9-A, вирішив, що його головна місія в житті — це просвітництво мас у питаннях… скажімо так, надто відвертої анатомії та особливостей інтимного дозвілля.

Все почалося з того, що наш герой відкрив у собі талант куратора. Але замість пейзажів Карпат він почав колекціонувати специфічні «натюрморти» з мережі. Коли пам’ять телефона забилася картинками «18+», ОСОБА_4 зрозумів: тримати таке багатство в собі — це егоїзм.

Він почав діяти за принципом: «Побачив сам — покажи іншому, навіть якщо той відбивається руками і ногами». Його жертвами у Viber стали ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які, мабуть, просто хотіли дізнатися прогноз погоди чи рецепт бограча, а отримали детальний візуальний посібник з того, чого краще не бачити перед обідом.

Але справжня слава прийшла до ОСОБА_4, коли він вирішив, що його «мистецтво» потребує державної оцінки. Він не знайшов нічого кращого, як закидати своїми анатомічними знахідками офіційну сторінку Держспецзв’язку України у Facebook.

Уявіть ситуацію: суворі спеціалісти з кібербезпеки, які щодня відбивають атаки хакерів, раптом отримують сповіщення. Очікують вірус чи злом системи, а там — «ОСОБА_4» прислав черговий шедевр у стилі «гуртки за інтересами для дорослих». Головний спеціаліст відомства, мабуть, тричі перехрестився і випив заспокійливого, перш ніж зрозумів, що це не кібердиверсія, а просто хустський «романтик» переплутав органи зв’язку з органами розмноження.

На лаві підсудних наш «просвітитель» виглядав як нашкодивший школяр. Каявся щиро: мовляв, «емоції зашкалювали», «пальці самі натискали», а про те, що за розсилку такого «контенту» світить реальний термін — «і гадки не мав». Дійсно, хто ж знав, що спамити держустанови картинками без одягу — це кримінал, а не просто ексцентричне хобі?

Суддя, оцінивши масштаб трагедії та витрати на експертиз (а це понад 4500 гривень — цілий статок для поціновувача безкоштовних картинок), вирішив виписати ОСОБА_4 квиток у світ без гаджетів. Вердикт суду звучить як страшний сон для будь-якого зумера: 3 роки позбавлення волі (умовно). Його вірний Redmi конфіскований. Сподіваємося, перед продажем на аукціоні його протруть спиртом — і фізично, і програмно. А також три роки нашому «герою» заборонено працювати в ІТ та взагалі щось публікувати в інтернеті.

Тепер ОСОБА_4 зможе розповсюджувати хіба що плітки біля під’їзду або оголошення на стовпах. Головне, щоб вони були про продаж картоплі, а не про те, що він надсилав у Держспецзв’язок.

 справа №309/2679/24

Як штучний інтелект оцінював справедливість у США

Юридична школа Університету Північної Кароліни провела безпрецедентний експеримент, який став одночасно сміливим тестом і похмурим попередженням для світової системи правосуддя. Уперше в історії симуляції суду в ролі присяжних виступили не люди, а три провідні нейронні мережі: ChatGPT (OpenAI), Grok (xAI) та Claude (Anthropic).

Ця інсценізація, названа «Суд над Генрі Джастусом» (The Trial of Henry Justus), мала на меті перевірити ефективність, точність та неупередженість ШІ у кримінальних справах, моделюючи судову систему 2036 року.

Парадокс машинного рішення

Сюжет ґрунтувався на вигаданому, але глибоко реалістичному випадку: обвинуваченні 17-річного афроамериканського студента Генрі Джастуса у пограбуванні. Юридичні студенти виступали прокурорами та захисниками, а боти отримували текстові транскрипції свідчень та аргументів сторін у режимі реального часу.

Цікаво, що у фіналі експерименту всі три моделі ШІ (ChatGPT, Grok, Claude) дійшли консенсусу та винесли вердикт — «не винен». Це рішення контрастувало з реальним прецедентом, на якому базувалася симуляція, де суддя визнав обвинуваченого винним.

 Сліпота та упередженість

Попри те, що ШІ виправдав обвинуваченого, ключові експерти, які брали участь в обговоренні, різко висловилися проти його застосування у реальних судах. Експеримент не лише підтвердив, але й виявив критичні недоліки нейронних мереж у правосудді:

1. Сліпота до людського фактору: Алгоритми, які працюють виключно з текстом, нездатні зчитувати мову тіла, емоційний стан свідків, тон голосу чи міміку. Саме ці невербальні сигнали часто є ключовими для формування у людських присяжних думки про достовірність свідчень.

2. Дефіцит життєвого досвіду: ШІ не може спиратися на людський досвід, інтуїцію чи розуміння соціального контексту, які є незамінними при оцінці мотивів і намірів.

3. Расова упередженість: Учасники експерименту знову підняли проблему расових упереджень, які можуть бути імпліцитно закладені в масивах даних, на яких навчаються алгоритми. Незважаючи на те, що однією з цілей заміни людей-присяжних на ШІ називали мінімізацію людських упереджень, ця технологія може просто замінити їх на алгоритмічні.

Попри скептицизм щодо ШІ як присяжних, його активне проникнення в юридичну сферу є фактом. Нейронні мережі вже широко використовуються юристами у США для пошуку прецедентів, аналізу документів та підготовки аргументів.

Однак ця практика вже призвела до скандальних помилок: відомі випадки, коли ШІ «галюцинував» і надавав адвокатам посилання на вигадані судові справи, що призводило до штрафів та санкцій з боку суддів.

Експеримент UNC став чітким попередженням: хоча ШІ обіцяє ефективність, його використання у кримінальному правосудді вимагає надзвичайної обережності. Питання полягає не в тому, чи є ШІ точним інструментом, а в тому, чи може машина замінити людину там, де ціна помилки — людська доля і свобода.

Військовослужбовець отримав умовний термін за розповсюдження порнографії в Хусті

 

10 вересня 2025 року Хустський районний суд Закарпатської області виніс вирок у резонансній справі, що стосувалася посягання на суспільну мораль у сфері ІТ-технологій. Обвинувачений, військовослужбовець Ярослав К, визнаний винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 301 та ч. 3 ст. 301 КК України, а саме — у зберіганні та неодноразовому розповсюдженні зображень порнографічного характеру.

Зберігання та "цифрове розсилання"

Згідно з матеріалами справи, обвинувачений, перебуваючи в місті Хуст, не пізніше жовтня 2023 року завантажив та зберігав на своєму мобільному телефоні фотографії порнографічного змісту з метою їх подальшого розповсюдження.

Але зберігання стало лише початком. У період з жовтня по грудень 2023 року військовослужбовець здійснив низку умисних дій з розповсюдження забороненого контенту:

1. Неодноразово надсилав зображення порнографічного характеру через застосунок "Вайбер" двом особам вказаним у матеріалах вироку.
2. Крім того, він використовував свою сторінку в соціальній мережі "Facebook" під вигаданим іменем  щоб двічі переслати такі фотозображення на Messenger офіційної сторінки "Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України". Цей контент, як встановлено, був переглянутий головним спеціалістом відомства та залишався у вільному доступі.
3. Також порнографічні матеріали були розповсюджені шляхом надсилання СМС-повідомленням на номер телефону жінки зазначеної у матеріалах справи.

Суд кваліфікував його дії як зберігання та розповсюдження порнографії, вчинене повторно, при цьому зазначивши, що правопорушення за ч. 3 ст. 301 КК України є тяжким злочином.

 

Суд і "пом'якшуючі обставини"

На судовому засіданні обвинувачений повністю визнав свою вину та щиро покаявся. Він пояснив суду, що перебував у емоційному стані та не усвідомлював, що його діяння є карним. Зважаючи на повне та беззаперечне визнання вини, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежився дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, без детального вивчення інших доказів.

При призначенні покарання суд врахував:

• Пом'якшуючі обставини: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
• Особа винного: раніше не судимий, не перебуває на обліку у нарколога чи психіатра.
• Висновки пробації: Орган пробації відзначив високу ймовірність ризику повторного вчинення злочину та ризик для суспільства, вважаючи, що виправлення без позбавлення волі можливе лише за умови інтенсивного нагляду.

Вирок і конфіскація знаряддя злочину

Хустський районний суд за сукупністю злочинів (шляхом поглинання менш суворого

покарання більш суворим) остаточно призначив ОСОБА_4 покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Проте, на підставі ст. 75 КК України, суд ухвалив рішення звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк у два роки. На цей період на ОСОБА_4 покладено обов'язки, зокрема, періодично з'являтися для реєстрації в орган пробації та не виїжджати за межі України без погодження.

Окрім умовного терміну, військовослужбовець отримав додаткове покарання — позбавлення права обіймати посади, пов'язані з ІТ-технологіями, або займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах, строком на три роки.

Суд також застосував спеціальну конфіскацію щодо знаряддя злочину: мобільний телефон марки Redmi серії 9-А, який використовувався для зберігання та розповсюдження порнографії, буде конфісковано в дохід держави після знищення заборонених матеріалів. Крім того, з обвинуваченого стягнуто понад 4,5 тисячі гривень на користь держави за проведення мистецтвознавчих експертиз.

Даний вирок демонструє, що в Україні навіть у випадках, коли злочин скоєно в "цифровій тіні" інтернету, правосуддя не залишає його поза увагою. Випробувальний термін є шансом на ресоціалізацію, але одночасно чітко окреслює наслідки порушення суспільної моралі в епоху тотальної цифровізації.

Справа № 309/2679/24

Суд над російським військовим за розстріл українського військовополоненого

 Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Вікторія Манковська оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Уперше в такій справі обвинувачений постає перед судом особисто.

У Запоріжжі триває судовий процес над російським військовим за розстріл українського військовополоненого. Це перший випадок, коли обвинувачений у страті перебуває на лаві підсудних. Раніше суди розглядали такі справи лише заочно.

26-річному Дмитру Курашову інкримінують розстріл українського військовополоненого Віталія Годнюка. На досудовому етапі Курашов заперечував, що розстріляв Годнюка. Під час судових слухань визнав провину, але згодом знову заявив про невинуватість. 

Дмитра Курашова з позивним «Сталкер» взяли у полон наприкінці січня 2024 року на запорізькому напрямку. Під час бою він втратив ліве око. 

Курашов розповів суду, що народився у Грем’ячинську Пермського краю РФ. Провчився до девʼятого класу, проте атестат не отримав. Має судимості за крадіжку та напад на поліціянта.

За версією обвинувачення, зранку 6 січня 2024 року група російських військовослужбовців загону «Шторм-V», у якій перебував Курашов, штурмувала українські позиції в районі села Приютне Пологівського району Запорізької області. Ці позиції утримували бійці 127-ї окремої бригади ТрО. Коли росіяни захопили позицію, 41-річний український військовий Віталій Годнюк, «усвідомлюючи неможливість подальшого опору переважаючим силам супротивника», склав зброю, підняв руки, вийшов з бліндажа.

На вимогу Курашова Годнюк став на коліна. Однак Курашов зробив у відповідь не менше трьох прицільних пострілів і убив Годнюка на місці, йдеться у справі.

Невдовзі ЗСУ відновили втрачені позиції та захопили в полон декількох російських штурмовиків, у тому числі Дмитра Курашова та Олега Замятіна, Костянтина Зєлєніна та Дмитра Зуєва, свідків імовірного вбивства. Курашову висунули обвинувачення у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством.

 

Свідчення російських військових 

На засідання з’явилися Микита Маневський, прокурор Запорізької обласної прокуратури, захисниця підсудного від Центру безоплатної правової допомоги та перекладачка. З міркувань безпеки захисниця попросила не називати її імені. Конвой доставив обвинувачуваного Дмитра Курашова. Потерпілі не з'явились на засідання, про що завчасно повідомили суду.

Російських військовополонених також привезли до суду для допиту. Однак вони давали свідчення в іншій залі. Як пояснила головуюча суддя, їх допитували в іншому приміщенні, оскільки перебування свідка та обвинуваченого в одному приміщенні неможливе. 

Судді, прокурор та адвокатка в основній залі ставили свідкам запитання через перекладачку, а відповіді російських військових транслювали на екранах. Російський військовий Олег Замятін свідчив першим. Він бачив українського військового Годнюка перед загибеллю.

— Після висадки я побачив, як вийшов ваш український [військовий — ред.], сказав він суду, — потім автоматна черга. Тіло впало, позаду мене пролунав вибух, і я втратив свідомість.

 

За словами Замятіна, біля бліндажа українських військових знаходились лише він і «Сталкер». Коли суддя Ольга Погрібна уточнила, в якому положенні був Годнюк, Замятін відповів, що не може пригадати, адже минуло багато часу.

— А зброя в руках українського військовослужбовця була? — запитав прокурор Маневський.

— Ні. Єдине, що пам'ятаю, на його рукаві був український прапор, — сказав Замятін.

— Чи бачили ви, що постріли в українського військовослужбовця робив Курашов?— уточнила суддя.

— Не стверджуватиму, що саме він. Але крім нього там нікого не було.

Замятін розповів, що Курашов стояв праворуч від нього. Саме з його боку свідок почув постріли.

Наступним в суді свідчив російський військовий Костянтин Зєлєнін. Він розповів, що 6 січня в штурм йшли три групи. Зєлєнін був командиром третьої групи, яка разом із Курашовим складалася з шістьох солдатів. Група атакувала центр  українських позицій, а дві інші групи заходили справа і зліва.

Коли група перетнула колючий дріт, по них почали стріляти. Зєлєнін сховався у воронці й побачив, як з першого бліндажа вийшов Годнюк з піднятими руками. За декілька секунд свідок почув автоматну чергу, від чого полонений впав.

— Коли тіло впало, я побачив, що праворуч від мене знаходиться «Сталкер». Він був один у моєму полі зору. Поблизу більше нікого не було, – сказав Зєлєнін.

Коли Зєлєнін побіг в перший бліндаж, то побачив, що український військовополонений лежав беззбройний.

— Як ви думаєте, хтось ще, крім Сталкера, міг зробити це? — запитав прокурор.

— Ні, ніхто, окрім нього, – відповів Зєлєнін.

— Чи відомий вам військовослужбовець з позивним «Сєдой»? — запитав прокурор.

— Так, але на полі бою я його не бачив, адже він заходив з іншого флангу, — відповів Зєлєнін.

Як прокурор розповів пізніше, на засіданні 1 листопада Дмитро Курашов стверджував, що нібито бойовий медик Сергій Кучимов з позивним «Сєдой» стріляв у Годнюка. 

Зєлєнін зазначив, що Кучимов брав участь у штурмі в складі іншої групи. Тому був далі від місця страти українського бійця. 

Третій свідок Дмитро Зуєв також сказав, що у момент розстрілу не бачив Кучимова поруч.

— Мені сказали, що його не стало. Але як — не знаю, — додав Зуєв.

Дмитро Зуєв стверджував, що особисто бачив, як Курашов наказав українському військовослужбовцю вийти з бліндажа, а коли той здався, розстріляв.

— Курашов сказав: «Виходь, здавайся!». Український військовий вийшов з бліндажа з піднятими руками й став на коліна. Перед тим «Сталкер» кинув гранати у бліндажі, – сказав він.

— У якому положенні був український військовий? — запитала суддя.

— Він викинув автомат і вийшов з піднятими руками, став на коліна, а потім впав, — відповів свідок. У нього був ваш жовто-блакитний значок.

Під час допиту Зуєв розповів, що Курашов зняв з тіла загиблого Годнюка годинник.

Жоден свідок не обговорював з Курашовим страту, однак Зєлєнін сказав, що в СІЗО обвинувачений вихвалявся розстрілом українського військовополоненого перед іншими полоненими.

Свідки підтвердили, що Курашов стріляв не зі своєї зброї. Перед штурмом йому дали автомат військового з позивним «Суфій». Сам «Суфій», за твердженнями російських військовополонених, перебував у шпиталі зі зламаною ногою. На руків'ї автомата був надряпаний його позивний.

Унікальна справа

Упродовж засідання Курашов не ставив запитання свідкам і нічого не коментував. Однак після судового засідання одна з журналісток запитала в обвинуваченого: 

— Чи погоджуєтеся ви зі свідченнями, які дали сьогодні на засіданні?

— Ні, не погоджуюсь. Більше нічого не коментуватиму, — відповів Курашов.

Прокурор Маневський наголосив, що розстріл українського військового — лише один із багатьох фактів страти військовополонених російськими військовослужбовцями. Однак це перша справа, яку розглядають у суді за присутності обвинуваченого. 

Він підкреслив, що сторони, які беруть участь у війні, зобов’язані дотримуватися законів ведення бойових дій, зокрема, норм гуманного ставлення до полонених. 

— Це красива мрія, але практика показує, що майже нездійсненна, — сказав Маневський.

— Розслідування подібних випадків є надзвичайно складним, — додав Маневський. Рідко трапляється ситуація, коли військовий, причетний до страти, одразу потрапляє в полон. Саме тому справа Дмитра Курашова є унікальною. Додатковою складністю є з’ясування перебігу подій під час бою, оскільки доступу до місця злочину зазвичай немає, а свідки передають події так, як вони їх сприйняли.

Попри труднощі у встановленні деталей, прокурор підкреслив важливість правосуддя в таких справах.

— Оскільки протилежна сторона здебільшого не реагує на такі злочини, то реагуємо ми, — заявив він.

Якщо Курашова визнають винним, йому загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення.