Боєць ТрО у Княжичах вбиває цивільних

Поки українці борються із зовнішнім ворогом, а Верховна Рада приймає Закон пом'якшуючий покарання за вбивство ruzzni. Бійці ТрО розмахуючи гвинтівками вбивають мирне населення.

Так сталось на початку квітня у Княжичах. Боєць ТрО перебуваючи на посту наніс вогнепальне пораннення цивільній особі. Внаслідок чого громадянин помер за декілька днів у лікарні.

Подія відбулась посеред селища Княжичі, де зафіксовано купу очевидців але, щодо ТрОвця Щербака одразу справу не порушено, його самого ніхто не затримав, поліція не зреагувала жодним чином і боєць ще тривалий час заступав на пост з вогнепальною зброєю наражаючи на небезпеку інших цивільних осіб.

Все це безладдя відбувалось за сприяння селищного голови Олександра Шевчука, який на момент скоєння злочину виїжджав на місце події та пересувався селищем у суповоді поліцейських роздаючи розпорядження, що, кому і як робити.

Староста села Княжичі Боярської ОТГ Олександр Шевчук

(фото отримано з офіційних джерел) 

На постраждалого служби не звертали увагу понад добу, поки він перебував у лікарні, ані слідчих, ані прокурорів не приходило. Справу порушили тільки після його смерті. Варто зауважити, що загиблий — військовий, АТОвець, збирався знову стати до лав захисників України.

Інформація про подію була внесена до ЄРДР 06 квітня 2022 року, не за фактом вбивства, а за фактом перевищення військовою особою влади чи службових повноважень, в умовах воєнного стану. Таким чином, це справа підслідності ДБР і була передана до Третього слідчого відділу ТУ ДБР.

Там би і була захоронена, якби не наполегливість адвоката загиблого.

Після багатьох скарг поданих адвокатом, 28 квітня 2022 року слідчим було змінено правову кваліфікацію на ч. 1 ст. 115 КК України. Після перекваліфікації, ДБР відправила до Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, для визначення підслідності.

Майже через місяць бюрократичних тяжб 16.05.2022 року постановою вищезазначеної прокуратури, підслідність визначена за Фастівським РУП ГУ НП в Київській області, до якого були направлені матеріали для організації та проведення досудового розслідування.

Але станом на 27 травня 2022 року матеріали справи до СВ Фастівського РУП ГУ НП – не надходили (!!!)

Прокуратура бездіє, до Офісу Генерального прокурора не достукатись.

Тому, цілком можна дійти логічного висновку, що справа у вбивстві мирного жителя Київської області, яке вчинив солдат ТрО на даний час взагалі зникла, не розслідується, та на думку потерпілих навмисно спотворюються та знищується докази, щоб винна особа не понесла покарання.

Ніхто не має права позбавляти життя.

Це закріплено в Конституції України!

Журналісти видання пильно слідкуватимуть за перебігом розслідування цієї справи в подальшому.

Судді боягузи (?)

 У 2017 році відбулась знакова подія у судовій системі України коли вкотре стало зрозумілим, що судова система беззахисна. Місто Нікополь Дніпропетровської області, постраждалий у кримінальній справі, батько одного із загиблих, підірвав у залі суду дві бойові гранати. «Шумовий ефект» посів перше місце у всіх таблоїдних виданнях не тільки України.

За основною версією події, причиною такого вчинку з боку потерпілого [батька], стало постійне затягування справи у судовому процесі та переносу судових засідань. В одному з видань називають й іншу причину, зі слів дружини потерпілого [батька], стала розмова з адвокатом у якій лунали цифри грошового еквіваленту, які потрібно занести до суду для пришвидшення вирішення питання по суті.

Вчинок зроблений [батьком] одного із загиблих жодним чином не пришвидшив розгляд справи наступне судове засідання у якій призначено на 22.09.2021 о 15:00 у приміщенні Нікопольського міськрайонного суду за головування судді Чуприни Андрія Петровича і колегії Клименко Ірини В’ячеславівни та Багрової Анжеліки Геннадіївни. (справа №: 182/4098/16-к від 28.07.2016)

29 липня 2021 року у Нікопольському міськрайонному суді відбулось судове засідання по обвинуваченню братів Петренків у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.1, 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України. У цій справі головуючий суддя Клименко Ірина В'ячеславівна колегія Чуприна Андрій Петрович та Борисова Наталія Анатоліївна.

Котре засідання поспіль судді не бажають розглядати жодних клопотань в тому числі про обрання міри запобіжного заходу (про який ми писали у статті Правосуддя по Нікопольски). На цей раз колегія вирішила «надути губки мов мале дівчисько» та закатали розборки із потерпілим через його скаргу до Вищої ради правосуддя: суддя Клименко вважає, що потерпілий Біляшевич настільки не довіряє складу колегії суддів, що по-перше заявляв відвід (ред. відхилений цією колегією у попередньому засіданні), ним було направлено скаргу до Вищої ради правосуддя (ВПР) в якій серед іншого він обвинувачує суддів: «Про те, що судді порушили поведінку, що порочить звання суддів та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя суддів, статусу… Тому з цих підстав судді заявляють самовідвід, бо це є такий критерій, що потерпілий настільки не довіряє суддям, що пише такі звинувачення!»

Далі почали виясняти у потерпілого Біляшевича чому той написав таку скаргу до ВПР, нащо він це зробив, як у нього вистачило наснаги таке зробити.

Опитавши думку учасників процесу судді видалились до нарадчої кімнати.

За двадцять хвилин колегія оголосила вступну та резолютивну частину ухвали, якою самоусунулись від суддівства у цій справі. Знаючи наперед, що заразом  буде розглядатись питання підсудності цієї справи, бо у Нікополі є лише чотири судді  із допуском до кримінальних справ. В колегії троє.

Апеляційна інстанція скасувала самовідвід.

Тепер справа буде розглядатись переобраною колегією. Судді Клименко у ній вже немає. Зважаючи на її тісні зв’язки із місцевою прокуратурою не важко зрозуміти мотивацію таких її дій.

Наостанок «ображена» колегія суддів написала заяву до прокуратури про втручання в діяльність судді по здійсненню правосуддя на одного із адвокатів та журналістів місцевого видання.

Судді вважають, що висвітлення судового процесу це втручання в особисте життя і тиск (ред. заборона до зйомки процесу). Що нагадування про події 2017 року це залякування суддів. Що прохання адвокатів провести підготовче засідання та розглянути клопотання про обрання міри запобіжного заходу - це маніпуляції.

 У своїй заяві до прокуратури судді наполягають на тому, що адвокат завчасно повідомила журналістам про скаргу до ВПР, адже на сайті(!) скарги не було. Діджиталізація дійсно в нас на першому місці, та чи настільки ми вже залежні від інтернету?

Таким чином, повертаючись до трагічних подій 2017 року, варто згадати про те, що досі ніхто не поніс покарання за доведення до самогубства людини. У цьому контексті судді створюють штучний ажіотаж до проблеми захисту життя забуваючи про контроль за виконанням розслідування подій, які вже стались, не замислюються над питанням: з яких підстав досі ніхто не покараний у доведенні особи до самогубства? Нам достеменно не відомо, чи взагалі було порушено кримінальну справу за фактом доведення до самогубства, а от відповідальність за вибухи у залі судових засідань, звісно, за потерпілим [батьком] (справа №: 182/4098/16-к від 28.07.2016)

Також, варто нагадати про необхідність підвищення безпеки не тільки в установі суду: для суддів та працівників, а й для всіх учасників процесу. Нагадати про справедливість та рівнобічність розгляду судових проваджень. Нагадати про повагу та розуміння людського горя. Адже звертаючись до суду людина прагне справедливості.

Життя мов зламаний велосипед

          

    Ще одна історія життя, яке б мало піти під укіс. Але не пішло лише завдяки залізній волі героїні цієї статті та наявності двох діточок, один з яких наразі – студент 4 курсу університету, а друга – учениця 4 класу загальноосвітньої школи.

          Їх історія дуже повчальна, вона відображає реальну картину свавілля у правозахисній системі нашої країни. Свавілля - коли суди та прокурори становляться на бік одній із сторін і довести справу до стану торжества справедливості практично нереально. Свавілля, внаслідок якого дві пари дитячих очей дивляться на тебе з надією та запитаннями, а ти й гадки не маєш, що їм відповісти. Свавілля - коли опускаються руки і хочеться зробити крок у небуття.

          Але про все по порядку.

Спочатку це була звичайна, середньостатистична сім’я. Вона – звичайна медична сестра у самій що ні на є звичайній лікарні.       Він – спочатку моряк, а наразі має працюючий бізнес в Італії.

          Їх сімейне щастя було доволі тривалим – вони прожили у браку 18 років. Пройшли багато чого разом, всяке бувало. Коли синові виповнилося 1,5 роки були змушені удвох поїхати до Італії, щоб заробити собі та дітям на житло. Сина залишили на бабусю. Так, це було страшно, але очі боялись, а руки робили. З цього моменту пройшло майже 15 років сумісної праці за кордоном. Першу квартиру купили та оформили на маму чоловіка. Цю ж квартиру відремонтували і обставили усім італійським, починаючи від дубового паркету та закінчуючи світильниками. Ну а як же – це ж мама чоловіка. Потім придбали 3-кімнатну квартиру, яку оформили на чоловіка. Чому на чоловіка, ймовірно, спросите ви? Все дуже просто – вона приїхала купувати квартиру у Миколаїв і нотаріус вимагає згоду чоловіка на таке придбання. Це обов’язкова умова у шлюбі. А чоловік, який перебував в Італії, звісно не «лох», візьми і надійшли дружині замість згоди на придбання – довіреність на дружину на придбання. Тобто «я довіряю своїй дружині від свого імені придбати…». Нотаріус розвела руками, ну тоді давайте, каже, оформимо квартиру на чоловіка, а ви, коли вже тут, надасте згоду на її придбання. При цьому «клятвєнно» завірила, чоловік не зможе продати без її згоди цю квартиру, оскільки вона придбана у шлюбі. Дружина, звісно, погодилася – все ж у сімейну скарбничку квартира піде. Придбали, квартира на чоловікові. Пізніше придбали два легкових автомобіля «Вольво» та «Опель», в цей раз оформили по одному на кожного. Може він і хотів якось інакше (ну типу – одну машину на його маму) та, видно, на той час не зовсім совість втратив.

          Потім повернулись назад, оскільки планували жити у Миколаєві. Розпочали ремонтувати 3-кімнатну квартиру, жили у першій квартирі, оскільки його мама подарувала квартиру йому ж, а сама уїхала жити до Італії. Далі – народилась дочка, а він почав пити, а де пити – там і бити. Бив як тишком, так і при дітях. Терпілось недовго, жінка плюнула, пішла від нього з дітьми на частково відремонтовану 3-кімнатну квартиру. Оскільки всі зароблені кошти були витрачені на квартири, ремонти, машини – продовжила працювати медичною сестрою, бо ж тягнути самій двох дітей заняття доволі важке. Одночасно подала на розлучення та аліменти. Розвести розвели, аліменти присудили, але ж він, як «порядний мужчіна», їх не платив. Лише заїхав на квартиру, зняв котел, зняв усі крани, зняв батареї, вивіз все, що тільки можна було. Ну, ймовірно, щоб його ж дітям краще жилось.

Подала до суду на розподіл 3-кімнатної квартири та двох автомобілів, оскільки обидва він забрав собі.

Та й тут дізналась про чоловічий «сюрприз». З’ясувалось, що 3-кімнатна квартира у центрі м. Миколаєва, де вона наразі мешкала із дітьми, продана чоловіком його ж другу дитинства та й ще закладена в іпотеку його ж кумові.

Що вона могла проти нього, проти грубою чоловічої сили, проти його грошей та зв’язків? Він тоді вже починав займатись бізнесом, «заначка» в нього була, знайомства були. І понеслось. Суди, суди, суди. Рішення суду 1 інстанції – все майно залишити чоловікові, їй компенсувати 160 тис. грн. за ½ квартири. Шок, сльози, нервовий зрив. Щоб ви зрозуміли – оцінювач, за замовленням чоловіка, оцінив 3-кімнатну квартиру у центрі м. Миколаєва у 320 тис. грн! Звісно, не погодилась.  Рішення суд 2 інстанції -  поділити все порівну. Справедливе рішення, але вона розуміла, що це не кінець. Через 2 роки, як грім серед ясного неба, рішення Верховного суду – кожному із сторін по автомобілю та залишити в силі рішення суду 1 інстанції по квартирі. Тобто їй, за все про все, він залишився винен фактично 5 тисяч доларів США і будь здорова! Верховний суд обґрунтував це своє ганебне рішення тим, що чоловік, який придбав квартиру у шлюбі та оформив її на себе, має право її продати і непотрібно ніяких тобі дозволів з боку дружини. Мовляв, не жіноча ця справа. Її справа, як то кажуть у Германії - кухня, церква, діти. Бути забитою та вічно тремтячою. А ще вдячною за те, що надали тебе можливість жити у кутку та миску юшки.

На виході маємо:

-         рішення Верховного суду, що чоловік мав право продати квартиру, придбану у шлюбі за спільні кошти, та законно їм скористався. Рішення остаточне, оскарженню не підлягає,

-         її автомобіль чоловік спокійно продав. Титанічними зусиллями змогли добитись порушення карної справи та не менш титанічними – постановки автомобіля в базу «Угон». Йому – «до фєні», його, навіть, не викликали та не допитували з цього приводу. Це при тому, що є рішення суду про поділ автомобілів і проданий їм автомобіль належить саме їй,

-         з 2015 року триває розслідування шахрайських дій чоловіка та його друзів з приводу незаконного оформлення купівлі-продажу 3-кімнатної квартири. Слідчий за тиском її адвоката зробив все. Все і трошки більше. Але слідчий не пригне вище свого зросту – прокурор зарубив результат його наполегливої праці на корню. Нема тут складу злочину та хоч трісни! Явно, що не обійшлося без мертвих президентів, але не доведено та не впіймано за руку. Результат – справа лежить мертвим вантажом, чоловік гуляє та попльовує на всіх зверху.   

-         аліменти не платились 3 роки, доки суд не заборонив йому виїжджати за кордон. Сплатив, це поки що єдина перемога.

        

Висновки. Боріться і поборете. Ніколи не впадайте у відчай та ні покладайте рук, вони вам ще знадобляться, щоб ще не раз влупити по мордякам продажних прокурорів та суддів, якщо не фізично, то хоча б морально – за допомогою закону. Все одно їх час прийде і вони понесуть свій хрест. Сумно інше. Наша держава перебуває в стані постійного реформування. Першою була реформа міліції. Що стало з цього – ми всі добре знаємо. Наразі йде прокурорська реформа. Важко сказати, що буде з прокурорами далі, враховуючи досвід попередніх реформ. Потім планується судейська реформа. Якщо відреформована поліція, недореформовані прокурори  та нереформований суд так знущаються над людиною, то й що буде далі?