Суд над російським військовим за розстріл українського військовополоненого

 Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Вікторія Манковська оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Уперше в такій справі обвинувачений постає перед судом особисто.

У Запоріжжі триває судовий процес над російським військовим за розстріл українського військовополоненого. Це перший випадок, коли обвинувачений у страті перебуває на лаві підсудних. Раніше суди розглядали такі справи лише заочно.

26-річному Дмитру Курашову інкримінують розстріл українського військовополоненого Віталія Годнюка. На досудовому етапі Курашов заперечував, що розстріляв Годнюка. Під час судових слухань визнав провину, але згодом знову заявив про невинуватість. 

Дмитра Курашова з позивним «Сталкер» взяли у полон наприкінці січня 2024 року на запорізькому напрямку. Під час бою він втратив ліве око. 

Курашов розповів суду, що народився у Грем’ячинську Пермського краю РФ. Провчився до девʼятого класу, проте атестат не отримав. Має судимості за крадіжку та напад на поліціянта.

За версією обвинувачення, зранку 6 січня 2024 року група російських військовослужбовців загону «Шторм-V», у якій перебував Курашов, штурмувала українські позиції в районі села Приютне Пологівського району Запорізької області. Ці позиції утримували бійці 127-ї окремої бригади ТрО. Коли росіяни захопили позицію, 41-річний український військовий Віталій Годнюк, «усвідомлюючи неможливість подальшого опору переважаючим силам супротивника», склав зброю, підняв руки, вийшов з бліндажа.

На вимогу Курашова Годнюк став на коліна. Однак Курашов зробив у відповідь не менше трьох прицільних пострілів і убив Годнюка на місці, йдеться у справі.

Невдовзі ЗСУ відновили втрачені позиції та захопили в полон декількох російських штурмовиків, у тому числі Дмитра Курашова та Олега Замятіна, Костянтина Зєлєніна та Дмитра Зуєва, свідків імовірного вбивства. Курашову висунули обвинувачення у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством.

 

Свідчення російських військових 

На засідання з’явилися Микита Маневський, прокурор Запорізької обласної прокуратури, захисниця підсудного від Центру безоплатної правової допомоги та перекладачка. З міркувань безпеки захисниця попросила не називати її імені. Конвой доставив обвинувачуваного Дмитра Курашова. Потерпілі не з'явились на засідання, про що завчасно повідомили суду.

Російських військовополонених також привезли до суду для допиту. Однак вони давали свідчення в іншій залі. Як пояснила головуюча суддя, їх допитували в іншому приміщенні, оскільки перебування свідка та обвинуваченого в одному приміщенні неможливе. 

Судді, прокурор та адвокатка в основній залі ставили свідкам запитання через перекладачку, а відповіді російських військових транслювали на екранах. Російський військовий Олег Замятін свідчив першим. Він бачив українського військового Годнюка перед загибеллю.

— Після висадки я побачив, як вийшов ваш український [військовий — ред.], сказав він суду, — потім автоматна черга. Тіло впало, позаду мене пролунав вибух, і я втратив свідомість.

 

За словами Замятіна, біля бліндажа українських військових знаходились лише він і «Сталкер». Коли суддя Ольга Погрібна уточнила, в якому положенні був Годнюк, Замятін відповів, що не може пригадати, адже минуло багато часу.

— А зброя в руках українського військовослужбовця була? — запитав прокурор Маневський.

— Ні. Єдине, що пам'ятаю, на його рукаві був український прапор, — сказав Замятін.

— Чи бачили ви, що постріли в українського військовослужбовця робив Курашов?— уточнила суддя.

— Не стверджуватиму, що саме він. Але крім нього там нікого не було.

Замятін розповів, що Курашов стояв праворуч від нього. Саме з його боку свідок почув постріли.

Наступним в суді свідчив російський військовий Костянтин Зєлєнін. Він розповів, що 6 січня в штурм йшли три групи. Зєлєнін був командиром третьої групи, яка разом із Курашовим складалася з шістьох солдатів. Група атакувала центр  українських позицій, а дві інші групи заходили справа і зліва.

Коли група перетнула колючий дріт, по них почали стріляти. Зєлєнін сховався у воронці й побачив, як з першого бліндажа вийшов Годнюк з піднятими руками. За декілька секунд свідок почув автоматну чергу, від чого полонений впав.

— Коли тіло впало, я побачив, що праворуч від мене знаходиться «Сталкер». Він був один у моєму полі зору. Поблизу більше нікого не було, – сказав Зєлєнін.

Коли Зєлєнін побіг в перший бліндаж, то побачив, що український військовополонений лежав беззбройний.

— Як ви думаєте, хтось ще, крім Сталкера, міг зробити це? — запитав прокурор.

— Ні, ніхто, окрім нього, – відповів Зєлєнін.

— Чи відомий вам військовослужбовець з позивним «Сєдой»? — запитав прокурор.

— Так, але на полі бою я його не бачив, адже він заходив з іншого флангу, — відповів Зєлєнін.

Як прокурор розповів пізніше, на засіданні 1 листопада Дмитро Курашов стверджував, що нібито бойовий медик Сергій Кучимов з позивним «Сєдой» стріляв у Годнюка. 

Зєлєнін зазначив, що Кучимов брав участь у штурмі в складі іншої групи. Тому був далі від місця страти українського бійця. 

Третій свідок Дмитро Зуєв також сказав, що у момент розстрілу не бачив Кучимова поруч.

— Мені сказали, що його не стало. Але як — не знаю, — додав Зуєв.

Дмитро Зуєв стверджував, що особисто бачив, як Курашов наказав українському військовослужбовцю вийти з бліндажа, а коли той здався, розстріляв.

— Курашов сказав: «Виходь, здавайся!». Український військовий вийшов з бліндажа з піднятими руками й став на коліна. Перед тим «Сталкер» кинув гранати у бліндажі, – сказав він.

— У якому положенні був український військовий? — запитала суддя.

— Він викинув автомат і вийшов з піднятими руками, став на коліна, а потім впав, — відповів свідок. У нього був ваш жовто-блакитний значок.

Під час допиту Зуєв розповів, що Курашов зняв з тіла загиблого Годнюка годинник.

Жоден свідок не обговорював з Курашовим страту, однак Зєлєнін сказав, що в СІЗО обвинувачений вихвалявся розстрілом українського військовополоненого перед іншими полоненими.

Свідки підтвердили, що Курашов стріляв не зі своєї зброї. Перед штурмом йому дали автомат військового з позивним «Суфій». Сам «Суфій», за твердженнями російських військовополонених, перебував у шпиталі зі зламаною ногою. На руків'ї автомата був надряпаний його позивний.

Унікальна справа

Упродовж засідання Курашов не ставив запитання свідкам і нічого не коментував. Однак після судового засідання одна з журналісток запитала в обвинуваченого: 

— Чи погоджуєтеся ви зі свідченнями, які дали сьогодні на засіданні?

— Ні, не погоджуюсь. Більше нічого не коментуватиму, — відповів Курашов.

Прокурор Маневський наголосив, що розстріл українського військового — лише один із багатьох фактів страти військовополонених російськими військовослужбовцями. Однак це перша справа, яку розглядають у суді за присутності обвинуваченого. 

Він підкреслив, що сторони, які беруть участь у війні, зобов’язані дотримуватися законів ведення бойових дій, зокрема, норм гуманного ставлення до полонених. 

— Це красива мрія, але практика показує, що майже нездійсненна, — сказав Маневський.

— Розслідування подібних випадків є надзвичайно складним, — додав Маневський. Рідко трапляється ситуація, коли військовий, причетний до страти, одразу потрапляє в полон. Саме тому справа Дмитра Курашова є унікальною. Додатковою складністю є з’ясування перебігу подій під час бою, оскільки доступу до місця злочину зазвичай немає, а свідки передають події так, як вони їх сприйняли.

Попри труднощі у встановленні деталей, прокурор підкреслив важливість правосуддя в таких справах.

— Оскільки протилежна сторона здебільшого не реагує на такі злочини, то реагуємо ми, — заявив він.

Якщо Курашова визнають винним, йому загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення.

 

Російського військового судять за сексуальне насильство над чоловіком з Херсону

 

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою  Євгенія Вірлич  оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Цивільний був одним із мешканців, яких утримували та катували у перші тижні окупації.

 

Російський військовий постане перед судом за викрадення, катування та сексуальне насильство над місцевим жителем під час окупації Херсонщини. 

24-річний рядовий Роман Попов з міста Біла Калитва Ростовської області Росії - стрілець роти з 50-ї окремої бригади оперативного призначення Нацгвардії РФ. Його військова частина 6910 також дислокується у Ростовській області. Українське слідство встановило, що ця бригада причетна до окупації Херсона під час повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року.

За версією слідства, Попов зі спільниками з березня по кінець жовтня 2022 року утримував та катував цивільних у ізоляторі тимчасового тримання у Херсоні (ІТТ).

Херсонський ІТТ на вулиці Теплоенергетиків російські військові захопили на початку березня 2022 року. Це були перші тижні окупації південного обласного центру. За версією прокуратури, туди звозили місцевих жителів. Їх допитували про діяльність українських сил оборони, змушували йти на співпрацю з окупаційною владою, жорстоко катували. 

У заочній підозрі Попову йдеться, що 13 серпня 2022 року він зі спільниками затримав цивільного чоловіка, побив та з погрозами привевіз до ІТТ. Там чоловіка допитували про знайомих у поліції та ЗСУ. Потерпілого роздягнули, били, наносили удари електрошокером по тулубу та статевому органу.

Слідство каже, що на десятий день незаконного утримання у ізоляторі, не отримавши від потерпілого бажаних відповідей, Попов з чотирма спільниками приєднали до статевого органу та пальців ноги чоловіка сталеві защібки, через які проводили електричний струм.  Після цього Попов з трьома російськими військовими тримали українця, а п’ятий військовий вчинив над ним сексуальне насилля. 

Потерпілого випустили з ізолятору через 16 днів, 29 серпня 2022 року, коли, за версією слідства, його дружина сплатила російським військовим сто тисяч гривень (2400 доларів США). У матеріалах справи інформація про потерпілого прихована, там він зазначений як «Потерпілий № 50».  

Попову заочно висунили звинувачення наприкінці лютого 2022 року.

Навесні 2024 року українські журналісти з розслідувальної агенції Слідство.Інфо опублікували документальний фільм «Він Теж: Історії українських чоловіків, скривджених росіянами». 

У документальній стрічці чоловік у капюшоні, обличчя якого не видно, розповідає деталі справи, у якій Попову оголосили підозру.

«Вони покликали в кімнату ще одного свого чоловіка, якого вони називали «Збоченець», — каже чоловік, — Він залетів в кімнату, ну дуже ексцентричний, дуже грубий. І він намагався зґвалтувати мене». 

Журналісти Слідства.Інфо також подзвонили підозрюваному та запитали про його причетність до цієї справи. Спілкувались вони російською.

Попов сказав, що взагалі не був у Херсонському ІТТ у серпні 2022 року.

«Меня там никогда в принципе не было», - записали його розмову журналісти. «Это бред, многие могут это подтвердить. Тот факт, что меня не было в ИВС, может подтвердить половина воинской части, где я служил. Вы могли просто туда позвонить».

Справу направили до суду у березні 2024 року, а через 9 місяців, 9 грудня 2024 року, суд дав дозвіл на проведення розгляду in absentia. За даними прокуратури, обвинувачений перебуває на тимчасово окупованій території України.  Його оголосили у розшук, за викликами до слідства та суду він не зʼявляється.

Попову призначили захисника від центру безоплатної правової допомоги. За інформацією з судового реєстру, на засіданні 9 грудня адвокат не заперечував щодо спеціального судового провадження.

27 січня 2025 року засідання у справі Попова у Херсонському міському суді не відбулося через зайнятість адвоката в іншій справі. Наступне судове слухання, на якому очікується призначення розгляду справи по суті, має відбутися 10 березня. Прокуратура клопотатиме про закритий розгляд.

«Це пов’язано із застосуванням заходів безпеки щодо потерпілого згідно із Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», — коментують у Херсонській обласній прокуратурі. «Відповідно до кримінального процесуального законодавства, потерпілий має право брати участь у засіданнях особисто або через свого представника. Оскільки справа є чутливою, формат допиту визначатиме головуючий суддя».

У разі доведення вини, за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни» Попову загрожує позбавлення волі від восьми до дванадцяти років.

Зараз українське слідство працює над ідентифікацією ймовірних спільників злочину. Як кажуть у прокуратурі, інформація про розслідування поки не розголошується в інтересах слідства. 

 

Відпрацьовує інтимні послуги громадськими роботами

 Вироком Шевченківського районного суду Запоріжжя жінку засуджено до 200 годин громадських робіт через обіцянку надати інтимні послуги. 

Так, чоловік маючи намір відпочити скористався сайтом де розміщено приватні анкети з надання інтимних послуг. В результаті - перерахував обраниці 7000 гривень двома платежами, а коли вона відмовилась зустрічатись з ним, подав заяву до поліції. 

Суд сумлінно вивчив матеріали справи, врахував всі обставини та виніс вирок громадянці у вигляді громадських робіт. 

Варто зазначити, що жінка не має роботи та утримує дитину до 3х років. 

Справа 336/6512/24

                                                               Номер провадження: 1-кп/336/1109/2024

 

Емоджі і судова практика Італії

Вища судова ланка Італії, Касаційний суд, постановив, що емоджі, які використовують під час електронного листування можуть бути підставою для судового позову про наклеп. Про це повідомляє la Repubblica 

Звертайте увагу на смайлики, які ви використовуєте в чаті чи публікаціях у соціальних мережах. Ви ризикуєте бути засудженим. Це встановлює Верховний Суд. Насправді, у нещодавньому рішенні 2251 від 2023 року Верховний суд визнав наклепницьким пост, який супроводжувався занадто великою кількістю емодзі і був написаний людиною, яка «образила репутацію» підприємця в соціальних мережах.

Наклепник прокоментував пост, присвячений проблемам дорожнього руху в муніципалітеті Луїно. У коментарі він прямо посилався на «порушення зору» підприємця, збагачуючи речення найкласичнішим із смайликів, на якому зображено обличчя, що сміється. І саме тут, у цьому смайлику, на думку суддів, проявляється наклеп. 

Символ, швидше за все, є найбільш використовуваним, але якщо його використовувати неналежним чином, він стає інструментом для вчинення злочину.

Одним словом, знущання над людиною за будь-яку фізичну особливість може бути наклепом: злочином, який можна вчинити навіть за допомогою банального емодзі.

 

Ручні судді Багмута. Історія друга. Ганна Білик

 Як займатись шахрайством і бути чесним перед законом?

на фото суддя Ганна Олексіївна Білик

До бездіяльності Броварської поліції вже можна звикнути. Вміння шукати велосипедики в них на найкращому рівні. А от притягти до відповідальності шахрая. Зась.  У проведені слідчо- розшукових дій відповідно до 190 статті ККУ, де особу позбавлено 13,5 млн. грн., їм, звісно, талану не займати. За два роки нічого не зроблено. Це нормально. Про це ж постик у фейсбуці не напишеш.

Так от, відкриту справу Броварська поліція хотіла закрити «по тихому», бо із особою, яку мали б притягти до відповідальності – мають «теплі» стосунки. Ні підозрюваного, ні постраждалого у справі не знайшли. Але ж, куди дівати заявника, по суті постраждалого?

І тут вимальовалась нова схемка коріпційних зв’язків Броварів.

Злодіяння судді Білик у 2017 році на одному хабарі не закінчилися. Після того, як суддя Ганна Білик отримала неправомірну вигоду від ТОВ «Інлекс Груп» за рішення про повернення конфіскованого ДФС несертифікованого пального. Попри заведену на неї кримінальну справу.  Вона продовжує вершити правосуддя. За три роки відкритої на суддю кримінальної справи її статки все зростають, адже слава продажного судді шириться швидко.

Цікавим у суддівстві Білик Ганни є те, що зазвичай її рішення стають на користь тих, хто незаконним шляхом збагачується, або отримує вигоду. Це через добровільний розподіл розпорошеного майна постраждалих? Чи є певний прайс у популярного судді на винесення «правдивих» рішень?

Про теплі, майже по домашньому дружні стосунки Багмута Романа із усім суддівським складом Броварів вже час писати книжки. Ганна Олексіївна Білик – не виключення. Таким чином вона «не помітила» суттєві порушення. Проводила засідання без участі з боку правоохоронних органів, та винесла ухвалу на підставі формальних висновків, без належного дослідження матеріалів кримінального провадження, без належного надання їм правової оцінки.

Дати поліції шанс закрити справу, яка два роки «провисіла» тяжким вантажем на слідчому відділі ВП НП Броварів – це добра справа. Адже кримінальна стаття за шахрайство надто важка для молодих спеціалістів відділку. За два роки відкритого провадження змінилось 5 начальники відділку, 3 слідчих. Чи то не сильно наявно розшукати втрачені особою 13,5 мільйонів гривень, чи то забули як це робити. У звичайних людей через таку роботу правоохоронних органів складається враження, що їх у роботі цікавить тільки зарплата. Але питання справи Багмута більше полягає у тому, що правоохоронні органи не бажали видати постанову про закриття провадження заявнику. В свою чергу суддя вирішила не бачити явні промахи слідчих і так само закрити цю справу.

Знаючи прайс колишнього керівника ВП НП Броварів Максима Скидана за закриття або відкриття кримінального провадження не важко зрозуміти в яку копійку «влетів» Багмут, але що ці сльози в порівнянні з отриманими коштами?!

Загалом, до роботи цієї судді  на пару зі слідчими Броварської поліції є багато запитань, які має поставити вищій антикорупційний суд. Та чи вони будуть?

Тож, звичайним громадянам залишається лише сподіватись на якісну роботу правників які захищають їх права та вправну роботу суддів Апеляційного суду Київської області.

у матеріалі використано фрагмент фото з ресурсу Вища Рада Правосуддя, та соціальної мережі facebook 

Хаос в Державній службі геології та надр України

Редакції газети «Сектор життя» стало відомо про виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2020 № 640/18993/19 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 № 640/18993/19 про поновлення Браіловської К.Е. на посаді директора Департаменту правового забезпечення та звільнення з посади чинного директора Департаменту Сергія Губи.

 

Цей кадровий процес був одним з найскладніших в Державі, проте право та закон взяли верх.

 

Керівник Держгеонадр Роман Опімах рік ухилявся від виконання рішення суду у законний спосіб, яке підлягає негайному виконанню, у зв'язку з чим Національною поліцією України було ініційовано два кримінальних провадження.

 

В період відсутності Романа Опімаха на робочому місті цей кадровий наказ від 09.03.2021 № 201 був підписаний т.в.о. Голови Романом Сарамагою, який діяв у чіткій відповідності до вимог законодавства. До нашої редакції потрапила копія цього  підписаного наказу.

 

Проте, як стало відомо, з невідомих причин керівник відділу кадрів Цимбал Н.Г. в порушення вимог законодавства, цей наказ заховала (як повідомляє джерело - за вказівкою пана Опімаха). Сергій Губа замість ознайомлення з наказом втік з робочого місця в невідомому напрямку. Аналогічно вчинила й кадровик, яка без дозволу керівництва пішла з роботи та повідомила, що вона «на дистанційному». Поновленій особі копію наказу та відповідне повідомлення направлено не було.

 

Сергій Губа, який по факту звільнений 09 березня 2021, 12 березня перебував на робочому місті. Цікаво, яким чином звільненій особі буде нараховуватись заробітна плата?

 

Юридично у Голови Держгеонадр Романа Опімаха є один єдиний варіант, аби довести, що в його діях відсутній склад злочину, пов'язаний з невиконанням рішення суду  – звільнити Сергія Губу з посади за прогул, а керівникові кадрової служби винести догану за те, що не виконала належним чином наказ вищого керівництва. У випадку, якщо Сергій Губа встиг «захворіти» - внести відповідні зміни до наказу з метою конкретизації дати звільнення.

 

Проте, як повідомляє джерело, Роман Опімах вдається до грубого порушення закону та вимагає, аби його підлеглі цей наказ не виконували, або навіть знищили.

 

На даний час під загрозою незаконного звільнення за підписання цього наказу перебуває заступник голови Держгеонадр Роман Сарамага. Роман Опімах з невідомих причин «заточив зуб» на свого заступника за те, що останній, відповідно до вимог чинного законодавства, виконав рішення суду, чим уберіг Романа від кримінальної відповідальності.

 

Таким ганебним чином «відреформовані» Держгеонадра дискредитували свою роботу.

Неадекватна реакція та поведінка Романа Опімаха є дивною, оскільки він скрізь заявляє про свою «неупередженість» та «об'єктивність».

 

Справа тут скоріш за все в самій Крістіні Браіловській, яку Роман Опімах сприймає як свого суперника.

 

По-перше, чиновниця, будучи незаконно звільненою виграла в усіх трьох інстанціях три суди, не дивлячись на супротив, який намагались чинити у змові Роман Опімах та екс-Голова Держгеонадр Олег Кирилюк, який приймав рішення щодо її незаконного звільнення. Своєю професійністю вона викликала до себе заздрість та упереджене ставлення.

 

Достеменно відомо, що саме Крістіна Браіловська є автором проекту електронних торгів на користування надрами, на яких будує всю свою медійну кампанію Роман Опімах.

 

По-друге, причина захована значно глибше. Слід згадати про конкурс на посаду Голови Держгеонадр і яким саме чином екс-Прем'єром Олексієм Гончаруком було «протягнуто» свого друга Романа Опімаха на цю посаду.

 

Нагадаємо, в конкурсному відборі на посаду Голови Держгеонадр було два основних найголовніших претендента – Роман Опімах та Крістіна Браіловська. Після першого туру конкурсного відбору, засідання комісії раптово було перенесено на два тижні.

Впродовж цього строку в мережі Інтернет щодо Браіловської було опубліковано близько 200 статей неправдивого змісту з відвертою вимогою до керівництва Держави призначити на посаду Романа Опімаха, а не її. При чому різні статті пов'язували з різними олігархами, здебільшого конкурентними між собою. Також дісталося іншому учаснику конкурсного відбору Ярославу Погорєлову.

 

Як з'ясувалось, людиною олігархату виявився сам Роман Опімах, оскільки обіймав посаду виконавчого директора Асоціації газовидобувних галузей, до складу якої входять компанії, що належать тим самим олігархам. Лобіювання інтересів олігархату проходить червоною стрічкою через всю його діяльність та вбачається практично в кожному рішенні.

 

Зі змісту відкритого листа Браіловської виявилося, що її вже півтора року немає на робочому місці, оскільки від посади вона була незаконно відсторонена, суд по АЕСУ, який вона нібито програла вона насправді виграла. З приводу "розробленої нею схеми видачі дозволів через суди" взагалі фейк, оскільки чиновниця систематично інформувала керівництво служби з приводу порушення управлінням надрокористування порядку та строків розгляду документів, що не мало наслідком жодної реакції.

 

Ця інформація навіть не висмоктана з пальця. Вона повністю неправдива.

 

Коли наклеп не дав жодного результату і позиції Браіловської тільки посилились, а конкурсна комісія відверто розказала своє позитивне враження від претендентки на посаду (на попередньому конкурсному відборі за кількістю набраних балів Крістіна зайняла друге місце), склад конкурсної комісії вночі напередодні другого етапу конкурсного відбору було змінено. Тобто розпочинала конкурс одна комісія, завершила інша, імовірно створена навмисно під Романа Опімаха, що є грубим порушенням закону.

Браіловська за результатами перших трьох турів набагато випереджала суперників, не дивлячись на те, що питання повністю дублювали презентації Романа Опімаха, розміщені на веб-сайті Асоціації, де він працював раніше.

 

За останню професійну відповідь найсильнішій учасниці конкурсного відбору було поставлено нуль (ніби вона здала порожні аркуш, що не відповідає дійсності), аби не допустити її до співбесіди. Висновки незалежної експертизи оцінюють надану відповідь як дуже високу, з урахуванням того, що на відміну від деяких інших учасників конкурсу суті питань винесених на розгляд завчасно не знала.

 

Конкурсні роботи виконувались різним шрифтом та різним оформленням, аби зручніше можна було виявити роботи претендентів. Звичайно, з усього вбачається, що автор електронних торгів та практично всієї нормативної бази у сфері надрокористування, з принциповою життєвою позицією щодо не візування незаконних документів, через яку її було відсторонено від посади, без тіні негативу в біографії, незалежна від олігархів та кланових груп, конкурс виграла, проте тактовно промовчала та місцем Роману Опімаху вона усвідомлено поступилась.

 

Моральний бік ситуації з конкурсом та подальшими діями Опімаха з її поновленням на посаді ми не коментуємо.

 

Чи піде Роман Опімах через свої особисті мотиви на відвертий кримінал шляхом знищення або скасування наказу, що цілком доведе його умисел в невиконанні рішення суду? Сумніваємось.

 

Але з дій Романа Опімаха цілком вбачається, що до Європи нам іще далеко.

 

Керівництву Держави слід замислитись, чи дійсно та особа очолює одну з найскладніших галузей в Державі, яка має стратегічне значення для економіки країни в цілому.