Несвоєчасне правосуддя — це відмовлення у правосудді. Ця юридична аксіома сьогодні як ніколи влучно описує стан однієї з найгучніших кримінальних справ у сучасній історії України. Черговий судовий процес перетворюється на нескінченний марафон процесуального цинізму, де буква закону використовується не задля встановлення істини, а для її розмивання у часі.
Ким
була Катя Гандзюк
До 31
липня 2018 року в.о. керуючого справами виконавчого комітету Херсонської
міської ради Катерина Гандзюк була головним системним подразником для місцевих
корупційних кланів та правоохоронних структур. Вона не просто критикувала —
вона розслідувала.
Через
засновану нею Агенцію громадянської журналістики «МОСТ» Катерина викривала
тіньові схеми публічних закупівель, протидіяла проросійським рухам на Півдні
України та вела відкриту війну проти масштабного незаконного вирубування й
підпалів Олешківського лісу під керівництвом топпосадовців області. Її
безкомпромісність та публічні звинувачення на адресу силовиків у вимаганні
відкатів перетворили її з пересічного опонента на системну загрозу для
регіональних еліт.
Хімічна
атака біля під'їзду
Вранці 31
липня 2018 року, близько 08:30, Катерина Гандзюк вийшла з під'їзду власного
будинку в Херсоні. Нападник, що заздалегідь чатував у кущах, рушив назустріч і
виплеснув в обличчя жінці близько літра концентрованої сірчаної кислоти, після
чого втік.
З
хімічними опіками понад 40% поверхні тіла Катерину доставили до реанімації.
Попри зусилля медиків та понад десять складних операцій, 4 листопада 2018 року
її серце зупинилося.
Перші дні
розслідування Нацполіції продемонстрували ознаки класичного саботажу: справу
кваліфікували як хуліганство, а згодом поспішно затримали випадкового чоловіка
з залізобетонним алібі. Лише під жорстким тиском громадського руху «Хто замовив
Катю Гандзюк?» та після передачі справи до СБУ правоохоронна система була
змушена вийти на реальних виконавців та організаторів.
Анатомія
злочинної групи
Правосуддю
вдалося сегментувати ланцюг злочину, засудивши п’ятьох безпосередніх виконавців
(усі — колишні учасники АТО), які пішли на угоду зі слідством і отримали у 2019
році пом'якшені вироки. Микита Грабчук, який безпосередньо вилив кислоту,
отримав 6 років ув'язнення. Володимир Васянович та В'ячеслав Вишневський були
засуджені до 4 років, а Віктор Горбунов, який закуповував кислоту, отримав 3
роки. Координатор групи на місці Сергій Торбін був засуджений до 6,5 років.
Посередник
Ігор Павловський також уклав угоду зі слідством і отримав умовний строк за
приховування злочину.
26 червня
2023 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив вирок ключовим
фігурантам: ексголові Херсонської обласної ради Владиславу Мангеру та його
раднику Олексію Левіну. Їх визнано винними в організації умисного тяжкого
тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення,
що спричинило смерть потерпілої, та засуджено до 10 років позбавлення волі.
Компроміси
обвинувачення та тактика повзучого затягування
Попри
вирок першої інстанції, рішення не набрало законної сили через тривалий
апеляційний перегляд, де позиція державного обвинувачення неодноразово
піддавалася критиці за брак жорсткості. Офіс Генерального прокурора у багатьох
епізодах діяв пасивно: прокурори не наважувалися подавати клопотання про
встановлення чіткого і щільного графіку судових засідань, залишаючи ініціативу
в руках захисту обвинувачених.
Це
дозволило адвокатам Мангера та Левіна розгорнути класичну процесуальну схему
затягування справи, яка базується на використанні прогалин у
кримінально-процесуальному законодавстві.
Згідно зі
статтею 319 КПК України, у разі заміни навіть одного судді колегії розгляд
справи розпочинається спочатку, якщо сторона захисту не надасть згоди на
продовження. Влітку 2024 року один із суддів пішов через досягнення граничного
віку, а в червні 2026 року головуюча суддя подала у відставку за власним
бажанням. Щоразу захист засуджених заявляє про необхідність нового розгляду, що
знецінює місяці попередніх слухань.
Захист системно вимагає повторного дослідження вже вивчених доказів
та експертиз. Процес свідомо гальмується спробами довести, що Катерина нібито
померла від неправильного лікування, а не від тотального хімічного ураження
органів.
Представники
потерпілих неодноразово просили суд призначити фіксований графік, проте
адвокати засуджених щоразу виступали проти, посилаючись на зайнятість в інших
процесах.
Кінцева
мета: за крок до безкарності
Для чого
це робиться? Розрахунок захисту є суто математичним і прагматичним. У липні
2028 року минає рівно 10 років з моменту вчинення злочину. Це загальний строк
притягнення до кримінальної відповідальності за відповідною статтею.
Якщо
апеляційний суд до цього моменту не винесе остаточного рішення через
нескінченні переформування колегій та повторні розгляди, Мангер і Левін
отримають законне право подати клопотання про закриття справи у зв'язку із
закінченням строків давності. Вирок першої інстанції буде скасовано, а
засуджені вийдуть на волю юридично чистими особами.
Справа
Катерини Гандзюк — це більше не про локальне кримінальне провадження. Це іспит
для всієї судової системи України на здатність протидіяти процесуальному
зловживанню. Поки колегії суддів змінюються, а засідання переносяться,
суспільство продовжує чекати на остаточну відповідь на єдине питання: чи здатна держава покарати тих, хто замовляє вбивства її
громадян?
08
травня 2019 року — Херсонський міський суд Херсонської області
Справа
№: 766/9110/19
На
початковому етапі судового розгляду в Херсонській області ухвалено процесуальні
рішення щодо безпосередніх виконавців нападу (Микити Грабчука, Володимира
Васяновича, В’ячеслава Вишневського, Віктора Горбунова). Це передувало
подальшій передачі матеріалів за підсудністю для розгляду справи по суті.
12
липня 2019 року — Дніпровський апеляційний суд
Справа
№: 766/9110/19
Апеляційна
інстанція розглянула та зафіксувала процесуальний статус координатора групи
виконавців на місці злочину — Сергія Анатолійовича Торбіна, після чого вироки
щодо безпосередніх учасників нападу на підставі угод про визнання винуватості
набрали законної сили.
16
жовтня 2020 року — Приморський районний суд міста Одеси
Справа
№: 766/14740/19
Суд
затвердив угоду про визнання винуватості щодо Ігоря Володимировича
Павловського. Його визнано винним у приховуванні злочину (ч. 1 ст. 396 КК
України) та засуджено до двох років позбавлення волі зі звільненням від
відбування покарання з іспитовим строком на один рік. Вирок ухвалено та
підписано головуючим суддею 29 грудня 2020 року.
06
березня 2023 року — Дніпровський районний суд міста Києва
Справа
№: 757/31502/20
У межах
судового розгляду щодо ключових організаторів та замовників зафіксовано
фінальні процесуальні дії стосовно Олексія Олексійовича Левіна, що передувало
об'єднанню матеріалів та винесенню остаточного судового рішення першої
інстанції.
26
червня 2023 року — Дніпровський районний суд міста Києва
Справа
№: 755/12448/20
Суд
ухвалив вирок у справі щодо замовника Владислава Миколайовича Мангера та
співорганізатора Олексія Олексійовича Левіна. Обох фігурантів визнано винними в
організації умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має
характер особливого мучення, що спричинило смерть потерпілої (ч. 3 ст. 27, ч. 2
ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України), та засуджено до 10 років позбавлення волі.
Наразі справа перебуває на стадії апеляційного перегляду в Київському
апеляційному суді.
Немає коментарів:
Дописати коментар