Службова недбалість та знищення доказів: чому справа про замах на Шефіра зайшла в глухий кут

 Документи, що опинилися у розпорядженні редакції, свідчать про системні порушення у ході розслідування замаху на першого помічника президента Сергія Шефіра. Поки Офіс Генерального прокурора декларує контроль за провадженням, у підрозділах Національної поліції знищують ключові речові докази, а слідчі ігнорують письмові вказівки прокурорів щодо повернення вилученого майна.

Два роки тому за фактом обстрілу автомобіля Сергія Шефіра було відкрито кримінальне провадження №12021110000000616 за ст. 115 КК України. Попри резонансність справи та залучення значних ресурсів, матеріали службових перевірок та листування адвокатів вказують на фактичну відсутність результатів та процесуальний хаос.

Факт №1. Фізичне знищення речових доказів працівниками поліції

Згідно з Висновком службового розслідування Національної поліції України від 16 жовтня 2023 року, у справі фігурував важливий речовий доказ — GPS-трекер, вилучений слідчими 22 грудня 2021 року. Цей пристрій міг містити інформацію про маршрути пересування осіб у яких вилучене майно, також були флешки з криптогаманцями та іншою важливою інформацією людей рандомно обраних системою для покарання у справі про яку говорили в новинах.

Трекер та інші флешки були передані для огляду до Департаменту карного розшуку. Службова перевірка встановила, що старший оперуповноважений Глобенко Д.І. зберігав ці докази у поліетиленовому пакеті на підлозі службового кабінету [№ 812].

24 лютого 2022 року, у день повномасштабного вторгнення РФ, під час екстреного знищення таємної документації, пакет із речовими доказами (GPS-трекером та флешками) був помилково поміщений до мішка з документами та спалений у внутрішньому дворі адміністративної будівлі МВС за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 10.

Дисциплінарна комісія НПУ офіційно підтвердила факт втрати доказів та визнала наявність дисциплінарного проступку в діях низки посадових осіб, зокрема полковників поліції та слідчих. Однак, через сплив шестимісячного терміну давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, жоден із винуватців знищення доказу не поніс покарання.

Факт №2. Ігнорування вказівок прокурора та утримання майна

Окрім втрати доказів, слідство демонструє ігнорування норм КПК України в частині поводження з вилученим майном. Під час обшуку 22 грудня 2021 року в індивідуальному сейфі громадянки Олесі Заярної було вилучено 7 мобільних телефонів марки Vertu.[Навіщо вилучати майно не причасне до інциденту, якщо телефони тривалий час перебували у банківській скринці?]

Станом на серпень 2023 року Офіс Генерального прокурора офіційно визнав відсутність правових підстав для подальшого утримання цих телефонів. У листі від 22.08.2023 за підписом прокурора Максима Добривечора зазначено, що слідчому ГСУ Нацполіції надано вказівку повернути вилучене майно.

Відповідно до ст. 36 КПК України, вказівки прокурора є обов’язковими для виконання. Проте, як випливає зі скарги адвоката Вадима Погорілого, станом на січень 2024 року майно власниці не повернуто. Захист стверджує, що слідчі ГСУ НП свідомо саботують виконання процесуального рішення, що є прямим порушенням ст. 100 КПК України.

Факт №3. Криза слідства та процесуальний глухий кут

Відсутність реального прогресу у розслідуванні змушує сторону захисту вдаватися до нестандартних юридичних кроків. У заяві до тодішнього Генерального прокурора Андрія Костіна адвокат потерпілих вказує на неефективність слідчої групи та пропонує перевірити низку версій, оскільки основні напрямки розслідування не дали результату.

Серед перелічених у документі версій, які захист вимагає відпрацювати через бездіяльність слідства, фігурують:

 причетність іноземних організацій (зокрема руху «Хамас» через національність потерпілого);

 конфлікт інтересів бізнес-партнерів студії «Квартал-95» ;

 дії представників великого бізнесу (олігархів) напередодні прийняття профільного закону;

 причетність попереднього Президента України через політичні заяви .

Такий зміст звернення свідчить про глибоку кризу довіри до офіційного слідства, яке за два роки не спромоглося не лише встановити підозрюваних, але й зберегти наявну доказову базу.

Аналіз наявної документації вказує на наявність ознак службової недбалості у діях співробітників Національної поліції України. Знищення GPS-трекеру та  унеможливило проведення технічних експертиз, які могли б встановити відсутність автомобілів осіб, у яких було вилучено майно. Водночас невиконання вказівок Офісу Генерального прокурора щодо повернення майна свідчить про відсутність належного процесуального контролю за діями слідчих. Станом на сьогодні кримінальне провадження щодо замаху на вбивство державного діяча фактично зупинилося, перетворившись на бюрократичну тяганину.

На запити редакції щодо стану розгляду справи та проведення слідчих дій відповіді ми не отримали. Зважаючи на обставини справи, суспільний резонанс та постійне підганяння під політичні потреби таких справ редакція вважає, що рандомна вибірка людей у яких були проведені обшуки та вилучена велика кількість майна недоречного та такого, що не може бути доказами у справі зроблено навмисно для власного збагачення слідчих та їх начальників. Справу досі не передано до суду, у справі відсутні обвинувачені. Рішення суду щодо повернення майна не підлягає виконанню і ті, хто мав би слідкувати за цим навмисно продовжують зловживання становищем.

 

Свобода слова в мантії: рішення судді гандзія про рашистську педерацію як акт суверенного правосуддя

В Україні зафіксовано унікальний судовий прецедент, що торкається не лише правових норм, але й питань національної ідентичності та оцінки воєнної агресії. Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Дмитро Гандзій відмовився задовольнити клопотання про виправлення ухваленого ним судового рішення, в якому він свідомо вжив словосполучення «рашистська педерація» стосовно держави-агресора.

Ця справа порушує важливе питання про межі використання офіційної юридичної термінології у контексті збройного конфлікту та право судді на відображення суспільної оцінки подій у тексті судового акта.

Суть спору: клопотання про виправлення описки

Інцидент виник у цивільній справі, де позивач звернувся до суду з метою встановлення юридичного факту загибелі його брата-військовослужбовця на війні. У своєму рішенні суддя Гандзій використав вираз «рашистська педерація» щодо Росії та «рашистсько-українська війна» щодо конфлікту.

Після ухвалення рішення заявник подав клопотання про виправлення, вважаючи використання цих виразів опискою або некоректною назвою.

Правова позиція суду

Суддя Дмитро Гандзій відмовив у задоволенні заяви про виправлення описки. Його позиція, викладена у визначенні, є чіткою та юридично обґрунтованою з точки зору впливу на суть справи:

1. Відсутність впливу на суть рішення: Суддя наголосив, що вказаний вираз жодним чином не впливає на суть прийнятого судом рішення — встановлення юридичного факту родинних відносин та факту загибелі військовослужбовця. Отже, він не може мати негативних правових наслідків чи ускладнень для заявника.
2. Коректна назва недодержави: Суддя кваліфікував використання терміна як не описку, а як коректну назву «вказаної недодержави». Він прямо вказав на обставини, які обґрунтовують таку кваліфікацію:

«[держава], яка 24.02.2022 р. оголосила проти нашої держави відкриту неспровоковану, агресивну і загарбницьку війну, продовживши тим самим агресію по відношенню до України, яка вже триває 11 років».

Юридичне значення прецеденту

Рішення судді Гандзія підкреслює кілька важливих юридичних аспектів:

• дискреція судді та визначення описки: Відповідно до процесуального законодавства, суд має право виправляти лише очевидні описки чи арифметичні помилки, які дійсно впливають на зміст рішення. У цьому випадку суддя свідомо відмежував вжитий термін від категорії «описки», стверджуючи, що це його свідома юридична оцінка суб'єкта, чиї дії стали причиною справи.
• оцінка агресора у судових актах: Хоча офіційні документи України використовують терміни «російська федерація» та «держава-агресор», позиція судді є актом юридичної та політичної оцінки в межах його компетенції. Він використовує термінологію, яка відображає суспільно-правову сутність суб'єкта, засновуючи це на доведеному факті тривалої агресивної війни.
• вплив на правові наслідки: Ключовим моментом є те, що термін був вжитий у справі про встановлення юридичного факту, де він не створює перешкод для виконавчих чи інших правових дій за кордоном.

Це визначення не лише входить до історії українського судочинства як вияв громадянської позиції, але й встановлює межу, за якою свідомо вжитий термін оцінки агресії не є формальною помилкою, що підлягає виправленню.

справа № 509/3173/23

Як штучний інтелект оцінював справедливість у США

Юридична школа Університету Північної Кароліни провела безпрецедентний експеримент, який став одночасно сміливим тестом і похмурим попередженням для світової системи правосуддя. Уперше в історії симуляції суду в ролі присяжних виступили не люди, а три провідні нейронні мережі: ChatGPT (OpenAI), Grok (xAI) та Claude (Anthropic).

Ця інсценізація, названа «Суд над Генрі Джастусом» (The Trial of Henry Justus), мала на меті перевірити ефективність, точність та неупередженість ШІ у кримінальних справах, моделюючи судову систему 2036 року.

Парадокс машинного рішення

Сюжет ґрунтувався на вигаданому, але глибоко реалістичному випадку: обвинуваченні 17-річного афроамериканського студента Генрі Джастуса у пограбуванні. Юридичні студенти виступали прокурорами та захисниками, а боти отримували текстові транскрипції свідчень та аргументів сторін у режимі реального часу.

Цікаво, що у фіналі експерименту всі три моделі ШІ (ChatGPT, Grok, Claude) дійшли консенсусу та винесли вердикт — «не винен». Це рішення контрастувало з реальним прецедентом, на якому базувалася симуляція, де суддя визнав обвинуваченого винним.

 Сліпота та упередженість

Попри те, що ШІ виправдав обвинуваченого, ключові експерти, які брали участь в обговоренні, різко висловилися проти його застосування у реальних судах. Експеримент не лише підтвердив, але й виявив критичні недоліки нейронних мереж у правосудді:

1. Сліпота до людського фактору: Алгоритми, які працюють виключно з текстом, нездатні зчитувати мову тіла, емоційний стан свідків, тон голосу чи міміку. Саме ці невербальні сигнали часто є ключовими для формування у людських присяжних думки про достовірність свідчень.

2. Дефіцит життєвого досвіду: ШІ не може спиратися на людський досвід, інтуїцію чи розуміння соціального контексту, які є незамінними при оцінці мотивів і намірів.

3. Расова упередженість: Учасники експерименту знову підняли проблему расових упереджень, які можуть бути імпліцитно закладені в масивах даних, на яких навчаються алгоритми. Незважаючи на те, що однією з цілей заміни людей-присяжних на ШІ називали мінімізацію людських упереджень, ця технологія може просто замінити їх на алгоритмічні.

Попри скептицизм щодо ШІ як присяжних, його активне проникнення в юридичну сферу є фактом. Нейронні мережі вже широко використовуються юристами у США для пошуку прецедентів, аналізу документів та підготовки аргументів.

Однак ця практика вже призвела до скандальних помилок: відомі випадки, коли ШІ «галюцинував» і надавав адвокатам посилання на вигадані судові справи, що призводило до штрафів та санкцій з боку суддів.

Експеримент UNC став чітким попередженням: хоча ШІ обіцяє ефективність, його використання у кримінальному правосудді вимагає надзвичайної обережності. Питання полягає не в тому, чи є ШІ точним інструментом, а в тому, чи може машина замінити людину там, де ціна помилки — людська доля і свобода.

Справа медбрата Ніельса Хьоге

 Справа колишнього німецького медбрата Ніельса Хьоге (Niels Högel) є однією з найжахливіших у повоєнній історії Німеччини. Його засудження за вбивство десятків пацієнтів, вчинене з мотивів "скорочення навантаження" та "нудьги", висвітлює критичні прогалини в системі медичного нагляду та призводить до перегляду законодавства про відповідальність медичного персоналу.

Ніельс Хьогель працював у двох клініках у Нижній Саксонії (Ольденбург та Дельменгорст) у період з 2000 по 2005 рік. Слідство встановило, що він вводив пацієнтам смертельні дози препаратів, що викликають серцеву недостатність або колапс кровообігу. Серед використовуваних засобів були морфін та мідазолам. Його мотиви були жахливі: він не лише хотів скоротити собі робоче навантаження під час нічних змін, але й прагнув продемонструвати свої реанімаційні навички колегам після введення критичної дози.

Спочатку Хьоге був засуджений за меншу кількість жертв, але після повторного, масштабного розслідування, включно з ексгумацією понад 130 тіл, загальна кількість доведених жертв досягла шокуючої позначки:

• Вердикт 2019 року: Суд у Ольденбурзі визнав Хьоге винним у вбивстві 85 пацієнтів. Оскільки німецьке право вимагає доказів безпосереднього втручання, а значна частина потенційних жертв була кремована, слідство не змогло довести його провину у всіх випадках.
• Вирок: Хьоге отримав довічне ув'язнення.

Прокуратура та ЗМІ сходяться на думці, що фактична кількість його жертв може перевищувати 200 осіб, що робить його наймасовішим серійним вбивцею у сучасній історії Німеччини. Наразі тривають ексгумації та розслідування щодо інших можливих жертв, що може призвести до нового судового процесу.

 

Німецьке кримінальне законодавство, застосоване у цій справі, є суворим і чітким, особливо коли йдеться про порушення довіри та життя:

1. Кримінальна Відповідальність (Strafgesetzbuch, StGB)

• Вбивство (Mord) – § 211 StGB: Це найтяжчий злочин проти життя. Довічне ув'язнення є обов'язковим покаранням за вбивство, скоєне з обтяжувальними обставинами. У випадку Хьоге обтяжувальною обставиною було скоєння злочину з особливою жорстокістю (Heimtücke), оскільки жертви були беззахисні та довіряли йому як медичному працівнику.
• Замах на вбивство (Totschlag) – § 212 StGB: Хоча Хьоге було засуджено за вбивство, спроби реанімації, які він робив після введення препаратів, можуть кваліфікуватися як замах на вбивство, оскільки він діяв з непрямим умислом, але з усвідомленням смертельної небезпеки.

2. Довічне ув'язнення та пом'якшення (Lebenslange Freiheitsstrafe)

Німецьке довічне ув'язнення (Lebenslange Freiheitsstrafe) означає, що засуджений залишається у в'язниці на невизначений термін. Однак закон передбачає можливість умовно-дострокового звільнення (УДЗ) після 15 років.

• особлива тяжкість вини (Besondere Schwere der Schuld): У справах, подібних до справи Хьоге, суд зазвичай встановлює «особливу тяжкість вини» (як це і сталося). Ця юридична кваліфікація означає, що злочинець, імовірно, проведе у в'язниці значно більше 15 років (часто 20–25 років або більше) до того, як його справа буде переглянута на предмет УДЗ. Це робить його довічне ув'язнення фактично довічним.

3. Відповідальність медичних установ

Справа Хьоге також спричинила судові позови проти керівництва клінік, які ігнорували або не помічали аномально високу смертність під час його чергувань. Хоча керівники уникнули прямої кримінальної відповідальності за вбивство, вони зіткнулися з обвинуваченнями у недбалості та невиконанні наглядових обов'язків, що призвело до посилення внутрішніх медичних протоколів у всій країні.

Ця справа стала каталізатором для системних реформ у німецькій охороні здоров'я:

• Обов'язкова аутентифікація: Введено суворіші правила щодо ідентифікації та аутентифікації медичного персоналу, який отримує доступ до сильнодіючих препаратів.
• Моніторинг смертності: Клініки тепер зобов'язані впроваджувати системи раннього попередження, які відстежують та аналізують статистику смертності та реанімаційних заходів для виявлення підозрілих аномалій у роботі окремих співробітників.

Вирок Ніельсу Хьоге, який отримав фактично найсуворіше покарання, передбачене німецьким законодавством, став не лише актом правосуддя над одним злочинцем, а й потужним закликом до посилення контролю та захисту пацієнтів від зловживання медичною довірою.

Вирок Роману Насірову як символ боротьби з корупцією

Справа колишнього голови Державної фіскальної служби України (ДФС) Романа Насірова є однією з найбільш резонансних в історії українського антикорупційного правосуддя. Після багатьох років судових розглядів, вона завершилася важливим вироком, що підтвердив послідовність держави у боротьбі з високопосадовою корупцією.

Насірову інкримінували зловживання службовим становищем та службове підроблення, що призвело до тяжких наслідків (частина 2 статті 364 та частина 1 статті 366 Кримінального кодексу України). Розслідування, яке проводили Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), встановило, що у період з травня 2015 року по березень 2016 року Насіров, діючи в інтересах народного депутата-втікача Олександра Онищенка, незаконно приймав рішення про відтермінування платежів з рентної плати за користування надрами для низки компаній, що входили до так званої "газової схеми" Онищенка.

Ці неправомірні рішення, як стверджувало обвинувачення, були прийняті з порушенням встановленої законом процедури та без належного економічного обґрунтування. Загальна сума збитків, завданих державному бюджету внаслідок таких дій, склала понад 7,1 мільярда гривень.

 

Справа набула широкого суспільного розголосу ще на етапі затримання Насірова у 2017 році, супроводжуючись драматичними подіями, включно із підозрою на інфаркт та судовими засіданнями під ковдрою. Однак, незважаючи на спроби затягування процесу, 7 березня 2023 року Вищий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив вирок.

ВАКС визнав Романа Насірова винним за всіма пунктами обвинувачення. Вирок суду першої інстанції був суворим і однозначним:

1.     Позбавлення волі: Насірова засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

2.     Заборона обіймати посади: Йому заборонено обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, на 3 роки.

Співучасником у справі визнали й екскерівника Департаменту ДФС Володимира Новікова, який отримав вирок у вигляді 5 років позбавлення волі.

З юридичної точки зору, вирок Насірову є надзвичайно важливим для України з кількох причин:

1.     доведення зловживання владою: Вирок встановив, що використання високопосадовцем своїх повноважень (надання незаконного відтермінування платежів) для сприяння приватним інтересам (групі Онищенка) є не лише політичною, але й доведеною кримінальною провиною. Це підтвердило можливість притягнення до відповідальності осіб найвищого державного рангу.

2.     роль ВАКС: Справа Насірова стала однією з найбільш значущих перемог Вищого антикорупційного суду. Створення ВАКС було вимогою західних партнерів та громадськості саме для того, щоб ефективно розглядати подібні складні та політично чутливі справи, які раніше часто "тонули" у загальних судах. Винесення суворого обвинувального вироку засвідчило інституційну спроможність антикорупційної вертикалі.

3.     конфіскація майна: Рішення про конфіскацію всього майна Насірова підкреслює принцип невідворотності покарання та є потужним сигналом щодо необхідності відшкодування збитків, завданих державі корупційними діями.

Хоча вирок ВАКС набув чинності лише після розгляду в Апеляційній палаті ВАКС та можливого перегляду у Верховному Суді, він є ключовим моментом у боротьбі України за утвердження верховенства права та очищення державного апарату від корупції. Це яскравий приклад того, як довготривале та системне розслідування може призвести до реального засудження, незважаючи на високий статус обвинуваченого.

 

Справа №: 991/2343/23