Не вдалося ФГ"Діброва" і депутату Протченко оманним шляхом заволодіти землею під Миколаєвом!

 

Детальне відео судового засідання у якому колегія суддів апеляційної інстанції не визнає сина депутата Протченка добросовісним набувачем земельної ділянки під Миколаєвом і залишає право Владиславу оформити у реєстратора останній пункт оформлення відповідно до законодавства.

Передісторія:

В період оформлення земельної ділянки Владиславом на неї накинув оком син місцевого депутата Протченко, вірніше Фермерське господарство «Діброва», у якому вони з батьком є співвласниками. Сподіваючись в подальшому на безкоштовне використання цієї землі.
Дізнавшись, про передачу цієї земельної ділянки у приватну власність, вирішили оформити її на себе.
Таким чином, на момент виконання Владиславом останнього кроку в цій історії з’являється ще один герой, такий собі пан Авраменко М.С., який начеб то випадково, отримав дозвіл на розробку технічної документації тієї самої земельної ділянки, що було попередньо надано Владиславу. Але, пан Авраменко вже не збирав всі потрібні для подальшої реєстрації документи, як то робив Владислав, а зловживаючи повноваженнями старшого Протченка, звернувся до місцевого реєстратора для остаточного оформлення земельної ділянки на себе.
Вклавшись у 5 хвилин вправний реєстратор побив усі можливі рекорди із внесенням земельної ділянки в базу. Цей неймовірний таймінг для реєстратора. Який вносив дані у систему може вразити будь кого, хто хоч раз звертався до електронних систем із млявим інтернетом та великою кількістю одночасних сеансів.

В той час поки Владислав звертався до судових інстанцій із позовом про скасування цієї реєстрації пан Авраменко продовжує виконувати свою роль «прокладки» у махінаційній схемі фермерів передаючи землю вже відомому нам Протченку і його фермерському господарству. Намагаючись визнати його добросовісним набувачем.

Багмут Роман - перші ластівки постраждалих від його афер з продажу нерухомості.

 Суддя Петришин Броварського районного суду не задовольнила клопотання Багмута Романа у знятті арешту з однієї спірних квартир. Тепер, родина буде тривалий час вирішувати питання з Романом в цивільно-правових стосунках.І у цьому тривалому процесі може втратити все...

Земля завжди комусь потрібна!

 

Кожен громадянин Україна має право на отримання земельної ділянки. Це право гарантоване Конституцією.

Від цього права ви будете радіти доти, доки не почнете оформлювати це право у відповідності до вимог законодавства. Щойно ви заявите про свої наміри, на вказану вами земельну ділянку з’являться з десяток таких же бажаючих, та й тут є свої але…

Історія Владислава почалась якраз із такого наміру – отримати земельну ділянку. 25.05.2016 року  наказом в.о. начальника головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області  йому було надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. За деякий час він замовив розробку документації, затвердив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, всі свої дії чітко фіксував у відповідних інстанціях і документах.

Здавалося, залишився останній крок – звернутись до державного реєстратора та освоювати земельну ділянку. Не так сталось як гадалось…

В період оформлення земельної ділянки Владиславом на неї накинув оком син місцевого депутата Протченко, вірніше Фермерське господарство «Діброва», у якому вони з батьком є співвласниками. Сподіваючись в подальшому на безкоштовне використання цієї землі. 

Дізнавшись, про передачу цієї земельної ділянки у приватну власність, вирішили оформити її на себе.

Таким чином, на момент виконання Владиславом останнього кроку в цій історії з’являється ще один герой, такий собі пан Авраменко М.С., який начеб то випадково, отримав дозвіл на розробку технічної документації тієї самої земельної ділянки, що було попередньо надано Владиславу. Але, пан Авраменко вже не збирав всі потрібні для подальшої реєстрації документи, як то робив Владислав, а зловживаючи повноваженнями старшого Протченка, звернувся до місцевого реєстратора для остаточного оформлення земельної ділянки на себе.

Вклавшись у 5 хвилин вправний реєстратор побив усі можливі рекорди із внесенням земельної ділянки в базу. Цей неймовірний таймінг для реєстратора. Який вносив дані у систему може вразити будь кого, хто хоч раз звертався до електронних систем із млявим інтернетом та великою кількістю одночасних сеансів.

В той час поки Владислав звертався до судових інстанцій із позовом про скасування цієї реєстрації пан Авраменко продовжує виконувати свою роль «прокладки» у махінаційній схемі фермерів передаючи землю вже відомому нам Протченку і його фермерському господарству. Намагаючись визнати його добросовісним набувачем.

 Та тут знову ж таки з’являється наше «але»:

Відповідно до законодавства Владислав має право витребувати цю земельну ділянку через те, що на момент скоєння удаваного правочину «фермер» знав про судові тяжби із Авраменком, та все одно погодився на придбання ділянки.

Наразі питання повернення майна Владиславу розглядається у Апеляційному суді Миколаївської області. Ми будемо пильно слідкувати за перебігом подій у судовій інстанції.

Життя мов зламаний велосипед

          

    Ще одна історія життя, яке б мало піти під укіс. Але не пішло лише завдяки залізній волі героїні цієї статті та наявності двох діточок, один з яких наразі – студент 4 курсу університету, а друга – учениця 4 класу загальноосвітньої школи.

          Їх історія дуже повчальна, вона відображає реальну картину свавілля у правозахисній системі нашої країни. Свавілля - коли суди та прокурори становляться на бік одній із сторін і довести справу до стану торжества справедливості практично нереально. Свавілля, внаслідок якого дві пари дитячих очей дивляться на тебе з надією та запитаннями, а ти й гадки не маєш, що їм відповісти. Свавілля - коли опускаються руки і хочеться зробити крок у небуття.

          Але про все по порядку.

Спочатку це була звичайна, середньостатистична сім’я. Вона – звичайна медична сестра у самій що ні на є звичайній лікарні.       Він – спочатку моряк, а наразі має працюючий бізнес в Італії.

          Їх сімейне щастя було доволі тривалим – вони прожили у браку 18 років. Пройшли багато чого разом, всяке бувало. Коли синові виповнилося 1,5 роки були змушені удвох поїхати до Італії, щоб заробити собі та дітям на житло. Сина залишили на бабусю. Так, це було страшно, але очі боялись, а руки робили. З цього моменту пройшло майже 15 років сумісної праці за кордоном. Першу квартиру купили та оформили на маму чоловіка. Цю ж квартиру відремонтували і обставили усім італійським, починаючи від дубового паркету та закінчуючи світильниками. Ну а як же – це ж мама чоловіка. Потім придбали 3-кімнатну квартиру, яку оформили на чоловіка. Чому на чоловіка, ймовірно, спросите ви? Все дуже просто – вона приїхала купувати квартиру у Миколаїв і нотаріус вимагає згоду чоловіка на таке придбання. Це обов’язкова умова у шлюбі. А чоловік, який перебував в Італії, звісно не «лох», візьми і надійшли дружині замість згоди на придбання – довіреність на дружину на придбання. Тобто «я довіряю своїй дружині від свого імені придбати…». Нотаріус розвела руками, ну тоді давайте, каже, оформимо квартиру на чоловіка, а ви, коли вже тут, надасте згоду на її придбання. При цьому «клятвєнно» завірила, чоловік не зможе продати без її згоди цю квартиру, оскільки вона придбана у шлюбі. Дружина, звісно, погодилася – все ж у сімейну скарбничку квартира піде. Придбали, квартира на чоловікові. Пізніше придбали два легкових автомобіля «Вольво» та «Опель», в цей раз оформили по одному на кожного. Може він і хотів якось інакше (ну типу – одну машину на його маму) та, видно, на той час не зовсім совість втратив.

          Потім повернулись назад, оскільки планували жити у Миколаєві. Розпочали ремонтувати 3-кімнатну квартиру, жили у першій квартирі, оскільки його мама подарувала квартиру йому ж, а сама уїхала жити до Італії. Далі – народилась дочка, а він почав пити, а де пити – там і бити. Бив як тишком, так і при дітях. Терпілось недовго, жінка плюнула, пішла від нього з дітьми на частково відремонтовану 3-кімнатну квартиру. Оскільки всі зароблені кошти були витрачені на квартири, ремонти, машини – продовжила працювати медичною сестрою, бо ж тягнути самій двох дітей заняття доволі важке. Одночасно подала на розлучення та аліменти. Розвести розвели, аліменти присудили, але ж він, як «порядний мужчіна», їх не платив. Лише заїхав на квартиру, зняв котел, зняв усі крани, зняв батареї, вивіз все, що тільки можна було. Ну, ймовірно, щоб його ж дітям краще жилось.

Подала до суду на розподіл 3-кімнатної квартири та двох автомобілів, оскільки обидва він забрав собі.

Та й тут дізналась про чоловічий «сюрприз». З’ясувалось, що 3-кімнатна квартира у центрі м. Миколаєва, де вона наразі мешкала із дітьми, продана чоловіком його ж другу дитинства та й ще закладена в іпотеку його ж кумові.

Що вона могла проти нього, проти грубою чоловічої сили, проти його грошей та зв’язків? Він тоді вже починав займатись бізнесом, «заначка» в нього була, знайомства були. І понеслось. Суди, суди, суди. Рішення суду 1 інстанції – все майно залишити чоловікові, їй компенсувати 160 тис. грн. за ½ квартири. Шок, сльози, нервовий зрив. Щоб ви зрозуміли – оцінювач, за замовленням чоловіка, оцінив 3-кімнатну квартиру у центрі м. Миколаєва у 320 тис. грн! Звісно, не погодилась.  Рішення суд 2 інстанції -  поділити все порівну. Справедливе рішення, але вона розуміла, що це не кінець. Через 2 роки, як грім серед ясного неба, рішення Верховного суду – кожному із сторін по автомобілю та залишити в силі рішення суду 1 інстанції по квартирі. Тобто їй, за все про все, він залишився винен фактично 5 тисяч доларів США і будь здорова! Верховний суд обґрунтував це своє ганебне рішення тим, що чоловік, який придбав квартиру у шлюбі та оформив її на себе, має право її продати і непотрібно ніяких тобі дозволів з боку дружини. Мовляв, не жіноча ця справа. Її справа, як то кажуть у Германії - кухня, церква, діти. Бути забитою та вічно тремтячою. А ще вдячною за те, що надали тебе можливість жити у кутку та миску юшки.

На виході маємо:

-         рішення Верховного суду, що чоловік мав право продати квартиру, придбану у шлюбі за спільні кошти, та законно їм скористався. Рішення остаточне, оскарженню не підлягає,

-         її автомобіль чоловік спокійно продав. Титанічними зусиллями змогли добитись порушення карної справи та не менш титанічними – постановки автомобіля в базу «Угон». Йому – «до фєні», його, навіть, не викликали та не допитували з цього приводу. Це при тому, що є рішення суду про поділ автомобілів і проданий їм автомобіль належить саме їй,

-         з 2015 року триває розслідування шахрайських дій чоловіка та його друзів з приводу незаконного оформлення купівлі-продажу 3-кімнатної квартири. Слідчий за тиском її адвоката зробив все. Все і трошки більше. Але слідчий не пригне вище свого зросту – прокурор зарубив результат його наполегливої праці на корню. Нема тут складу злочину та хоч трісни! Явно, що не обійшлося без мертвих президентів, але не доведено та не впіймано за руку. Результат – справа лежить мертвим вантажом, чоловік гуляє та попльовує на всіх зверху.   

-         аліменти не платились 3 роки, доки суд не заборонив йому виїжджати за кордон. Сплатив, це поки що єдина перемога.

        

Висновки. Боріться і поборете. Ніколи не впадайте у відчай та ні покладайте рук, вони вам ще знадобляться, щоб ще не раз влупити по мордякам продажних прокурорів та суддів, якщо не фізично, то хоча б морально – за допомогою закону. Все одно їх час прийде і вони понесуть свій хрест. Сумно інше. Наша держава перебуває в стані постійного реформування. Першою була реформа міліції. Що стало з цього – ми всі добре знаємо. Наразі йде прокурорська реформа. Важко сказати, що буде з прокурорами далі, враховуючи досвід попередніх реформ. Потім планується судейська реформа. Якщо відреформована поліція, недореформовані прокурори  та нереформований суд так знущаються над людиною, то й що буде далі? 

Ручні судді Багмута. Історія перша. Радзівіл

Суддя Радзівіл Аліна Григорівна отримавши посаду у 2017 році безстроково, вирішила, що дотримуватись норм законодавства виносячи рішення - не обов'язково. Маючи фінансові зобов'язання та доньок яких треба вчити, після звільнення чоловіка із органів прокуратури - стала заробляти на сім'ю. 

Бровари місто невеличке, то ж спілкування "місцевої знаті" відбувається вузьким колом.  Звісно, у колі осіб спілкування Радзівіл входить родина Багмутів. 

Тому, Багмут Роман Сергійович не чужа людина для Аліни Григорівни. 

У випадку із злощасним будинком по вул. Симоненка, 41 справу шито білими нитками, про що колегія суддів Апеляційної інстанції неоднозначно говорить у своєму рішенні. Крім того,  інші справи за розглядом Радзівіл приймаються на користь Багмута, хоча судова практика має інакші рішення. 

Суддя Радзівіл виносячі некомпетентні рішення грубо порушує Конституцію України відносно осіб участників судового процесу. Про це говорять рішення Апеляційної інстанції. Крім того, повертаючи на новий рогляд складене суддею Радзівіл недолуге рішення повинен передивлятись вже інший суддя. І це все за гроші платиників податків, тобто, громадян України. Але скаржитись зась, у Раді правосуддя працює близька родичка чоловіка Аліни Григорівни.

Очікувати від цієї судді будь-якого адекватного рішення неможливо, адже при тривалому та докорінному вивченні справи, затягуванні процесу, не явкою на призначені ранкові засідання - адекватного рішення не буде. Все буде зроблено по дзвінку. Піддиктовку. І виконано належно відмінниці. Але такий аб'юз (зловживання) тільки для обраних. Для звичайних людей це буде надто тривалий процес з очікуваннями у коридорах на дозвіл судді розпочати судове засідання, та на останок, рішення, у якому фахівець із значним досвідом не одразу зрозуміє в чому суть. 

Наша редакція і в подальшому буде слідкувати за суддівською практикою суддів Броварського суду та звітувати перед громадскістю про факти зловживання довірою громадян та безпідставного використання сплачених ними податків. 

Ціна послуг судді для Багмута

01.02.2021 судове засідання у порушенні справи відповідно до ст. 124 КУпАП (порушення правил дорожнього руху), відповідачем у справі є Багмут Роман Сергійович, врешті розпочалось. З літа 2020 року справу відкладали декілька раз: через неявку сторін, через пандемічні заходи...

Сьогодні Багмут прийшов з двома свідками: цивільною дружиною і тещею. Останні збиваючись розповіли про ДТП в якому були очевидцями. Плутались у поясненнях та допомагали одне одному з відповідями на питання судді і сторони по справі.

Зауважимо, що Галина Іванівна (теща) офіційно повідомила, що є пенсіонером і наразі не працює. Та інтернет-сторінки з продажу нерухомості і її телефонні розмови в коридорах суду говорять про активну діяльність у сфері нерухомості. Це щоб було, що заносити за рішення суду? 

Суддя Радзівіл дотошно опитала кожного зі свідків надаючи Багмуту можливість задати додаткові питання. Складалось враження, що судді дійсно важливо розібратись у справі та прийняли логічне рішення. 

В свою чергу Роман у заключному слові яро заявляв, що не був, крім одного разу, коли щойно отримав права, причиною до скоєння ДТП. В той же час, реєстр судових рішень чітко вказує на притягнення до відповідальності Романа Багмута відповідно до статті 130 КУпАП (водіння в нетверезому стані). Чи це не є приводом до скоєння аварії?

Далі, суддя ознайомила присутніх із наявними матеріалами у справі. Відповідно до яких під час оформлення протоколу працівниками поліції було зафіксовано факт відмови обох учасників аварії у визнанні вини за скоєнне. 

Отже, суддя Радзівіл Аліна Григорівна, активно вистухавши свідків, ознайомившись із матеріалами справи видалилась до нарадчої кімнати. До 02.02.2021 11:40 за Київським часом. 

На наступний день Роман Багмут у судове засідання не з'явився, навіть після телефонного дзвінка від судді, з проханням бути бо, присутня преса. Не прийшов, заздалегіть знав рішення прийняте суддею. 

Але, нас здивувало не те, що суддя телефонувала стороні по справі із запрошенням у засідання, а те, що суддя не виконала свій обов'язок перед громадскістю і не проголосила рішення у час призначений нею ж. За 20 хвилин від моменту коли мало розпочатись засідання до журналістів вийшла особа, відповідальна за ЗМУ у Броварському міськрайонному суді, повідомила, що у засідання сторони не з'явилися. Суддя прийняла рішення із виправданням у скоєнні ДТП Багмута Романа (звільненням від штрафу) і що із рішенням суду можливо буде ознайомитись в реєстрі через 5 робочих днів. 

Таким чином, ми вважаємо, що це є порушенням норм поведінки судді у судовому засіданні, адже Цивільно-процесуальний кодекс України чітко говорить про те, що 

 "Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні". 

Суд дозволяє собі паплюжно ставитись до суспільства, яке сплачує власні кошти (у вигляді податків) на утримання судді? Чи суддя так виправдовується за попереднє своє рішення для цієї ж особи, яке скасувала апеляційна інстанція? 

#суддя_радзівіл #судове_засідання #124 #порушенняправилдорожньогоруху #Багмут #Бровари #судовезасідання #судова_влада #рішеннясудді