Російський капітан засуджений за катування українських поліцейських

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Ірина Домащенко оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Суд визнав потерпілих цивільними, які перебували під захистом, а не комбатантами. 

 

Капітана Росгвардії заочно засуджено до 10 років ув'язнення за віддання наказів та катування українських поліцейських під час окупації міста Снігурівка на Миколаївщині у березні 2022 року.

3 лютого Снігурівський районний суд Миколаївської області виніс вирок 34-річному Антону Кабаєву, уродженцю російського Алтайського краю. Його засуджено за ч. 1 статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни». 

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, російські війська стрімко захопили Херсонську область. Окупаційна армія рухалася на сусідній Миколаївський регіон. 

19 березня російські військові окупували 12-тисячне містечко Снігурівка, що на березі річки Інгулець біля межі Миколаївщини та Херсонщини. Захоплення Снігурівки для них мало стратегічне значення – це залізничний вузол та транспортна розв’язка доріг на Миколаїв, Херсон, Каховку та Кривий Ріг.

Українське слідство каже, що серед тих, хто окупував місто, були військові 23-го загону спецпризначення «Оберег» з військової частини 6830 у Челябінську Уральського округу військ Росгвардії. 2-ою групою спецпризначенців цього загону командував Кабаєв з позивним «Сибір». 

У Снігурівці з першого дня окупації почалися обшуки та «фільтрація» – незаконна процедура перевірки документів та допитів. За версією обвинувачення, 20 березня озброєний командир спецпризначенців Кабаєв у супроводі російських військових приїхав до місцевого будинку. Там російський капітан віддав наказ незаконно ув’язнити чотирьох цивільних, серед яких було подружжя, – трьох чоловіків та молоду жінку.

Чоловіків розвели по різних кімнатах будинку, де били, погрожували вбити, роздягли та шукали татуювання, які б могли свідчити про їхні політичні погляди. Їх допитували про зброю, коригувальників вогню, їхню причетність до Збройних сил України чи тероборони. Одного чоловіка били та катували у спальні, другого – у кухні, третього – у гаражі. 

Кабаєв, каже слідство, сам брав участь у катуваннях та імітував розстріл одного потерпілого, приставляв ніж до горла іншого, кажучи, що застрелив його друга в сусідній кімнаті. Поки знущалися над чоловіками, затриманій жінці наказали сісти на лавку у дворі та під дулами автоматів заборонили рухатися, повертати голову і говорити. Вона чула постріли з будинку та гаражу і думала, що чоловіків вбили. 

Російські військові на допитах не отримали відповідей. Тоді вони відвели затриманих до штабу у місцевому кафе у центрі міста, пропонували співпрацю, і того ж дня відпустили. 

Слідчі експерименти з потерпілими

У січні 2024 Кабаєва ідентифікували, у лютому йому заочно повідомили про підозру, а у квітні 2024 справу направили до суду. 

З вироку російському капітану в українському реєстрі судових рішень відомо, що потерпілі – співробітники місцевої поліції. У день затримання вони були цивільному одязі, не мали зброї, не були військовослужбовцями Збройних Сил України та участі в бойових діях не брали.

Суд дослідив протоколи огляду місця події, слідчих експериментів з потерпілими. Під час одного з них потерпіла жінка-поліцейська розповіла, що російські військові забігли у двір у балаклавах, а обвинувачений представився їй та назвався капітаном. Він єдиний був без балаклави, сказала вона.

Сказане під час слідчих експериментів потерпілі підтвердили на суді. На початок окупації Снігурівки вони виконували обов’язки поліцейських. Після захоплення міста поліцейські сховали табельну зброю та зустрілися у будинку колег – подружньої пари поліцейських – аби з’ясувати обстановку. 

Згідно з їхніми свідченнями, в один момент вони почули гул техніки та наказ «Всем мордой в пол!». До двору заїхав російський БТР приблизно з десятьма військовими.

Потерпілий, над яким знущалися у гаражі, розповів на суді, що у російських військових вже була інформація, що вони поліцейські.

«Вони вимагали надати інформацію про інших поліцейських, про те, де знаходиться їх табельна зброя, про тероборону, приміщення військкомату, звинувачували у корегуванні вогню на їх позиції. При цьому, почувши негативну відповідь, били ногами по тулубу та грудній клітці», –  передає свідчення потерпілого український реєстр судових рішень. «Серед цих військових був старший, який віддавав накази». 

Другого потерпілого побили, роздягли, поставили на коліна, стріляли біля голови –  через це він тимчасово частково втратив слух. 

«Після цього зав`язали позаду руки з ногами, поклали на край ліжка обличчям донизу, таким чином, що верхня частина тіла була у висячому положенні над підлогою і її треба було утримувати, а під обличчям розмістили табурет ніжками догори, в рот запхали шкарпетки», – розповів чоловік на суді. «Увесь час вимагали повідомити, де його зброя». 

«Накази віддавав головний, він представився як офіцер, капітан ОСОБА_8 [позначення Кабаєва у судовому реєстрі, де його персональні дані приховані] та надав свій мобільний номер телефону», – засвідчила жінка-поліцейська.  

Він також запитував у неї, чи є вона поліцейською та де її табельна зброя. Поліцейська плакала, просила росіян не вбивати колег. 

Четвертий потерпілий сказав суду, що російські військові під час допиту не вірили, що затримані – поліцейські. Росіяни стверджували, що вони – військові і вимагали сказати, де зброя. Пізніше потерпілий упізнав обвинуваченого по голосу, коли їх вели вулицею до російського штабу у кафе – це він, за словами поліцейського, приставляв йому ніж до горла та сказав, що друзів вже немає в живих і він буде наступний, якщо не надасть інформацію. 

«Він також почав розпитувати за кросівки та який він, як поліцейський, виконує норматив по бігу. У відповідь почув, що до "росгвардії його б не взяли"», –  сказав чоловік на суді.

Потерпілі змогли виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію через декілька днів після того, як їх відпустили росіяни, давши час на роздуми про співпрацю. Саму Снігурівку українські війська деокупували майже через вісім місяців – 10 листопада 2022. 

Судили Кабаєва заочно in absentia, за повістками та викликами до суду та слідства він не з’явився. Він, за даними обвинувачення, перебуває на тимчасово окупованій території України. 

Слідство встановило паспортні дані Кабаєва, його сторінки у соцмережах, номери мобільних телефонів, звання, місце служби та знайшли підтвердження перебування його загону спецпризначенців у окупованій Снігурівці. Потерпілі впізнали його серед 11 пред`явлених фотознімків інших схожих людей.

Суд не відніс потерпілих до комбатантів, тобто безпосередніх учасників бойових дій, які належать до збройних сил держав, що перебувають у стані війни. На думку суду, потерпілі мали статус цивільних і перебували під захистом.

«Той факт, що потерпілі на той час були поліцейськими та виконували правоохоронні функції, не відносить їх автоматично до комбатантів», – вирішив суд. «Судом встановлено, що потерпілих було ув`язнено саме у зв`язку з тим, що вони були поліцейськими, а не у зв`язку із здійсненням ними безпосередньої відсічі збройній агресії РФ проти України. Не має у справі інформації про те, що поліцейський підрозділ, до якого відносилися потерпілі був включений до складу ЗСУ, або виконували завдання, які могли б поставити під загрозу безпеку окупаційних військ».

Захисник Кабаєва від центру безоплатної правової допомоги у судових дебатах просила пом'якшити покарання обвинуваченому та врахувати вплив примусу з огляду на його статус військовослужбовця. Суд дослідив докази і вирішив, що обвинувачення Кабаєва підтверджується. 

У захисту Кабаєва є 30 днів на оскарження. Якщо апеляції не буде і вирок вступить у силу, строк відбування покарання рахуватиметься з моменту затримання російського командира. 

 

Суддя який відбирає останній прихисток у безхатченків в Одесі

 

 Незвичайне вбивство в Одесі місцевого бізнесмена продовжується таким ж дивакуватим розслідуванням. Пінпонг судіських рішень щоразу ставить у ступор всіх участників процесу, а вимоги сторони обвинувачення ставлять під сумнів реально проведеного розслідування.

Одним з таких фактів ми можемо назвати проведення окремого журналістського розслідування колегами з 1+1, випуску в ефір програми "Говорить вся країна" та встановленням реального свідка, про якого слідство навіть не здогадувалось.

Після передачі останнього допитано по формі та, чи якісно? В рамках судового процесу представники обвинувачення могли прийти в засідання без повноважень, влаштовували перфоманси, посилались у своїх промовах на практику ЄСПЛ.

Сторона захисту фіксувала всі суддівські помилки, як то пак, розгляд клопотання не в тому суді. Неповідомлення сторони захисту про призначене судове засідання або зміна підслідності.

В цей же час затриманий перебуває у Одеському слідчому ізоляторі в надлюдських умовах. Ми звернулись до Міністерства юсиції з проханням перевірити умови перебування та харчування обвинувачених в цьому СІЗО. Швидко отримали відповідь, тепер чекаємо на призначення комісії. Сподіваємось, це станеться скоро.

І на останок, мов вишенька на торті, про самих суддів:

У Приморському районному суді Одеси є суддя Єршова Лариса Сергіївна, яка вже понад 23 роки є власником БЛАГОДІЙНОГО ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СУДДІВ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ. От незрозуміло, це вона виключно для себе фонд утримує чи заради допомоги колегам? Та й це гарний привід убезпечити себе від ганебної участі як її колега з Київського районного суду Одеси Салтан Л. В. Адже хабар він такий спокусливий... У тому ж Київському районному суді міста Одеси працює ще один суддя -Тішко Дмитро. Цей суддя у працюючи в місті Миколаєві у своїх деклараціях вказував адресу проживання місто Одеса, приміщення яке є центром для безхатченків (!).

Де і як зараз проживає суддя Тішко нам достеменно не відомо та ми щиро сподіваємось, що він звернеться з відповідною заявою до своїх колег по допомогу аби в подальшому не утискати безхатченків у їх і так скрутному життєвому становищі.

 

судова справа № 947/7946/23

Не вдалося ФГ"Діброва" і депутату Протченко оманним шляхом заволодіти землею під Миколаєвом!

 

Детальне відео судового засідання у якому колегія суддів апеляційної інстанції не визнає сина депутата Протченка добросовісним набувачем земельної ділянки під Миколаєвом і залишає право Владиславу оформити у реєстратора останній пункт оформлення відповідно до законодавства.

Передісторія:

В період оформлення земельної ділянки Владиславом на неї накинув оком син місцевого депутата Протченко, вірніше Фермерське господарство «Діброва», у якому вони з батьком є співвласниками. Сподіваючись в подальшому на безкоштовне використання цієї землі.
Дізнавшись, про передачу цієї земельної ділянки у приватну власність, вирішили оформити її на себе.
Таким чином, на момент виконання Владиславом останнього кроку в цій історії з’являється ще один герой, такий собі пан Авраменко М.С., який начеб то випадково, отримав дозвіл на розробку технічної документації тієї самої земельної ділянки, що було попередньо надано Владиславу. Але, пан Авраменко вже не збирав всі потрібні для подальшої реєстрації документи, як то робив Владислав, а зловживаючи повноваженнями старшого Протченка, звернувся до місцевого реєстратора для остаточного оформлення земельної ділянки на себе.
Вклавшись у 5 хвилин вправний реєстратор побив усі можливі рекорди із внесенням земельної ділянки в базу. Цей неймовірний таймінг для реєстратора. Який вносив дані у систему може вразити будь кого, хто хоч раз звертався до електронних систем із млявим інтернетом та великою кількістю одночасних сеансів.

В той час поки Владислав звертався до судових інстанцій із позовом про скасування цієї реєстрації пан Авраменко продовжує виконувати свою роль «прокладки» у махінаційній схемі фермерів передаючи землю вже відомому нам Протченку і його фермерському господарству. Намагаючись визнати його добросовісним набувачем.