Незламні діти України

Попри випробування, які принесла жорстока війна, життя в Україні не зупиняється. Дорослі мужньо стоять на захисті та працюють, а діти, наше найбільше багатство, продовжують зростати, навчатися та, що найважливіше, вчаться бути частиною великого спільного опору. Ми прагнемо захистити їх від реалій сьогодення, але саме через участь у подібних заходах вони усвідомлюють свою важливість і силу.

23 вересня відбулася подія, що стала яскравим свідченням цієї незламності. У садочку №205 пройшло свято «Барви Осінні», яке мало подвійну місію. З одного боку – це збереження традицій, розширення уявлення малечі про звичаї українського народу через вірші, танці та вишиванки. З іншого – надзвичайно важлива благодійна мета: збір коштів на придбання зарядної станції для наших захисників з 58-ї бригади, які тримають оборону на Харківському напрямку і втратили своє обладнання в бою.

Саме в таких моментах криється неоціненна цінність дитячої участі. Це не просто гра чи виступ; це перший, але такий значущий урок громадянської відповідальності та емпатії. Діти, підтримувані батьками, не лише дарували радість своєю творчістю, а й стали активними учасниками підтримки війська. Завершенням свята стала ярмарка, де кожен смаколик, принесений батьками, перетворювався на донат.

Подібні благодійні заходи є фундаментом, на якому формується свідома особистість. Участь у них вчить дітей, що навіть їхня маленька дія має велике значення для спільної перемоги. Вони відчувають себе не просто об'єктами захисту, а його активними учасниками, які через свою творчість та емоційну підтримку підживлюють стійкість наших бійців. Ці Незламні Діти – це не лише майбутнє нації, а й потужний, сповнений добра тил сьогодення.

7,5 РОКІВ ЗА 4 РОКИ ЧЕКАННЯ: ЯК СПРАВА ЕКСЗАСТУПНИКА ПОЛІЦІЇ ОГОЛИЛА КРИЗУ ПРАВОСУДДЯ

 Публікації у соціальних мережах часто стають каталізатором для обговорення суспільно важливих тем. Саме такою стала відверта реакція судді Дубенського міськрайонного суду Жуковської Олександри на обговорення вироку у резонансній справі, де вона була головуючою. Цей випадок — не просто кримінальна хроніка, а глибоке віддзеркалення хронічних проблем української судової системи, що працює на межі своїх можливостей.

Кримінальне провадження стосується дорожньо-транспортної пригоди зі смертельними наслідками, вчиненої 01 вересня 2021 року. Обвинувачений, Бондар Степан Володимирович, на момент скоєння злочину – заступник начальника місцевого відділу поліції, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Жертвою його дій стала дільнична офіцерка поліції.

Провадження надійшло до Дубенського міськрайонного суду 22 червня 2022 року, а вирок було оголошено 07 жовтня 2025 року. Тривалість розгляду, що перевищує три роки, викликала публічні запитання, які потребували об’єктивної процесуальної аргументації.

Процесуальний принцип черговості:

Суд, керуючись принципами ефективності та забезпечення права на свободу, застосовував градацію черговості розгляду справ. Пріоритет надавався кримінальним провадженням, де обвинувачені утримувалися під вартою. Оскільки обвинувачений у справі перебував під запобіжним заходом у вигляді нічного домашнього арешту, його провадження не могло бути розглянуте негайно, оскільки не становило загрози порушення коротких процесуальних строків, пов'язаних з обмеженням волі.

Це не просто протокол судового засідання, а свідчення про те, як функціонує система правосуддя в умовах надзвичайного тиску та кадрового дефіциту. Суддя Жуковська Олександра у своєму дописі оперувала статистичними даними, що ілюструють критичний дисбаланс:

·   За період з 22.06.2022 до 07.10.2025 на розгляд судді надійшло 9312 справ та матеріалів.

·    Розглянуто 8104 справи та матеріали усіх категорій, з яких 356 – кримінальні провадження по суті.

· Кількість суддів скоротилася до 1–3 осіб, тоді як раніше працювало 8. Зазначене навантаження (понад 13 норм на одного суддю) є об'єктивною причиною розтягнутих строків розгляду.

Справи про смертельні ДТП за своєю суттю є «об’ємними», вимагаючи глибокого дослідження доказової бази, експертиз та безпосереднього допиту численних свідків. У цьому провадженні було призначено 50 судових засідань, що підтверджує інтенсивний характер судового розгляду.

Процес ускладнювався зовнішніми факторами: міграцією свідків (особливо з огляду на розташування ДТП на міжнародній трасі), загрозами ракетних обстрілів, перебоями з електропостачанням та зв’язком. Ці обставини вимагали від суду додаткових зусиль для забезпечення процесуальних прав усіх учасників.

Суд першої інстанції визнав обвинуваченого винним, засудивши його до 7,5 років позбавлення волі та взявши під варту в залі суду.

Слід окремо підкреслити, що згідно з чинним законодавством, положення про зарахування одного дня попереднього ув'язнення за два дні строку позбавлення волі («Закон Савченко») не застосовується до злочинів, вчинених після 21.06.2017 року.

Вирок Дубенського міськрайонного суду не набув законної сили. Відповідно до статті 395 КПК України, він підлягає апеляційному оскарженню. Остаточну правову оцінку правильності ухваленого рішення та законності призначеного покарання надасть апеляційна інстанція, яка перевірить матеріали справи у повному обсязі.

 

Сектор Життя буде слідкувати та повідомляти в подальшому про перебіг цієї справи

Справа № 559/1397/22

ПОЛЬСЬКИЙ СУДДЯ ЗАСТОСУВАВ ДОКТРИНУ СПРАВЕДЛИВОЇ ВІЙНИ: ЕКСТРАДИЦІЯ УКРАЇНЦЯ У «СПРАВІ ПІВНІЧНИХ ПОТОКІВ» ВІДХИЛЕНА

 

Варшавський районний суд 17 жовтня 2025 року ухвалив рішення, яке зачепило чутливі питання міжнародного права та політики. Суддя Даріуш Любовський постановив відхилити клопотання Німеччини про екстрадицію громадянина України Володимира Журавльова, підозрюваного у причетності до підриву газогонів «Північний потік», та звільнив його в залі суду.

У своєму рішенні суддя чітко розмежував політику та правосуддя, зазначивши, що ці питання не можуть оцінюватися судом через політичну призму.

Ключові тези суду ґрунтувалися на концепції справедливої війни. Згідно з вердиктом, дії, спрямовані на захист України від агресії Росії, включаючи знищення ворожої інфраструктури, є частиною цієї справедливої війни. Суддя наголосив, що російська агресія є геноцидним нападом.

Суд визначив, що особи, які діють у Збройних Силах України, включно зі спецназом або від їх імені, не можуть бути кваліфіковані як терористи чи диверсанти, оскільки вони легітимно послаблюють ворога. Знищення критичної інфраструктури агресора у воєнний час в рамках оборонної війни є військовою диверсією, що не є злочином, а не саботажем. Якщо «Північний потік» визнано стратегічною інфраструктурою Росії, його пошкодження з метою захисту України є виправданим і юридично справедливим вчинком.

Суддя також заявив про право відповідача на функціональний імунітет, оскільки він діяв від імені української держави. Дії Журавльова, на думку суду, мали глибоке військове значення, оскільки послабили військовий потенціал Росії. Суд також критично оцінив роль Німеччини, яка, купуючи газ та перераховуючи мільярди євро Росії під час повномасштабної агресії, опосередковано фінансувала цю агресію.

Зрештою, суд постановив, що особа, яка діяла в рамках справедливої оборонної війни в інтересах України, не скоїла злочину. Німецька держава, згідно з рішенням, не має юрисдикції для переслідування за пошкодження трубопроводів і не має підстав для використання Європейського ордера на арешт.

 

«Судилище, а не правосуддя»: Політичний вирок 15 українським військовополоненим у ростові-на-дону

ростов-на-дону, росія – Черговий судовий процес, який викликав гостру критику з боку міжнародної спільноти та української влади, завершився суворими вироками для 15 військовополонених бійців українського батальйону «Айдар». Південний окружний військовий суд, під головуванням судді Кирила Кривцова, засудив українців до термінів від 15 до 21 року колонії суворого режиму.

Обвинувачення: Фактично – членство у підрозділі

Усіх 15 військовослужбовців було визнано винними за низкою статей російського кримінального кодексу, які включають участь у діяльності терористичної організації, насильницьке захоплення влади та проходження навчання в терористичних цілях (у різних комбінаціях).

Однак, як зазначають незалежні правозахисники та ЗМІ, ключовим і, по суті, єдиним аргументом звинувачення стало саме членство у батальйоні «Айдар». Жодних конкретних військових злочинів, скоєних безпосередньо підсудними, їм не інкримінували.

Обвинувачення розглядало діяльність підрозділу як «злочинну» в цілому, поширюючи це визначення навіть на допоміжний персонал. У матеріалах справи фігурувало формулювання, що надання медичної допомоги військовослужбовцям «забезпечувало боєздатність підрозділу та його бойову готовність для виконання поставлених завдань», що, на думку звинувачення, також є злочином. Це створює небезпечний прецедент, коли звичайне виконання обов'язків військовослужбовця, включаючи водіїв та медиків, трактується як терористична діяльність.

Список вироків: Складові політичного тиску

Суд призначив такі тривалі терміни ув'язнення в колонії суворого режиму:

• 21 рік суворого режиму: Віталій Грузинов, Роман Недоступ, Сергій Калінченко.
• 20 років суворого режиму: Микола Чуприна, Тарас Радченко, Семен Забайрачний, Сергій Никитюк, Олександр Таранець, Владислав Єрмолинський.
• 18 років суворого режиму: Володимир Макаренко, Ігор Гайоха.
• 16 років суворого режиму: Андрій Шолик, Віталій Крохалев, В'ячеслав Байдюк.
• 15 років суворого режиму: Дмитро Федченко.

У цій же справі раніше проходили дві жінки-медики – Лілія Прутян та Марина Міщенко. Їм пощастило повернутися до України в рамках обміну полоненими, а обвинувачення проти них виділено в окреме провадження. Також в окремому провадженні розглядається справа Євгена П'ятигорця, щодо якого прокуратура ще не запрошувала термін.

 

Реакція України та міжнародних правозахисників: Рішучий протест

Вирок 15 військовополоненим «Айдару» викликав рішучий протест з боку України, яка розглядає цей судовий процес як черговий приклад політично мотивованого переслідування та грубого порушення міжнародного права.

Позиція України щодо порушення міжнародного права

Український уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець та Міністерство закордонних справ України (МЗС) наголошують, що подібні «судилища» є грубим порушенням Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими.

Ключові порушення:

1.     Кримінальне переслідування за участь у бойових діях: Конвенція забороняє притягувати військовополонених до суду лише за факт їхньої участі у війні.

2. Застосування внутрішнього законодавства: Використання російського антитерористичного законодавства для переслідування військовополонених є неприпустимим.

3.   Свідчення про тортури: Правозахисні групи повідомляли, що на суді деякі військовополонені заявляли про тиск та тортури з метою отримання зізнань, що є прямим порушенням гуманітарного права.

МЗС України неодноразово заявляло рішучий протест у зв'язку з неправомірними рішеннями російських судів і вказувало на незаконність переміщення громадян України на територію Росії для проведення судилищ.

Висновок правозахисних груп

Російські та міжнародні правозахисні групи називають подібні процеси «політичним судилищем», а обвинувачення на кшталт «терористичної організації» — інструментом репресій проти українців, які чинили опір окупації. Ці вироки розглядаються не як акти правосуддя, а як елементи державної пропаганди та залякування, спрямовані на дискредитацію українських збройних сил.

Судовий процес у ростові-на-дону є яскравим прикладом політичного судилища, яке використовується як інструмент тиску та пропаганди. Замість дотримання норм міжнародного права, російська сторона переслідує військовополонених за сам факт їхньої служби в українській армії. Ці вироки, по суті, є незаконними та не будуть визнані міжнародною спільнотою, але вони є трагічним свідченням долі українських захисників у російському полоні.

 

Земля повертається державі? Верховний суд взявся за гучну справу про незаконний продаж ділянки

Гучний земельний скандал, що розгорівся навколо відчуження землі у Сарненському районі, переходить на найвищий рівень правосуддя. Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 572/2634/22, де держава в особі Сарненської окружної прокуратури вимагає витребування земельної ділянки з незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення міської ради.

Поки вся країна стежить за справедливістю у земельних відносинах, ця справа демонструє рішучість прокуратури відновити права держави. У судовому процесі фігурують Сарненська міська рада, ТОВ «ВЕЛМА» та фізична особа ОСОБА_1.

Апеляційний удар залишається в силі

ТОВ «ВЕЛМА», яке оскаржує перемогу прокуратури в апеляційній інстанції, звернулося до Верховного Суду з вимогою зупинити виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 17 липня 2025 року.

Проте Верховний Суд виявився непохитним. Судді наголосили: просте бажання оскаржити рішення недостатньо. Для зупинення його виконання необхідні вагомі юридичні аргументи та докази, які б свідчили про незворотність наслідків (наприклад, відкриття виконавчого провадження). Оскільки ТОВ «ВЕЛМА» не надало таких обґрунтованих підстав, клопотання було відхилено.

Це означає, що рішення апеляційного суду залишається чинним та підлягає виконанню на час розгляду справи у касації. Для підприємства це серйозний сигнал, оскільки правові наслідки рішення (ймовірно, повернення земельної ділянки громаді) можуть настати негайно.

Справа розглядається в касації

Верховний Суд ухвалив відкрити касаційне провадження, визнавши наявність підстав для перегляду справи. Тепер юридична спільнота та громадськість очікуватимуть на остаточне слово найвищої судової інстанції, яке визначить, чи була земельна ділянка відчужена законно, чи ж держава зможе повернути втрачене майно. Фінальне рішення Верховного Суду стане ключовим прецедентом у боротьбі з незаконним виведенням земель із комунальної чи державної власності.

 

Довічне за обірване життя: Суд виніс вирок у справі про резонансне вбивство на фунікулері

 

22 вересня 2025 року Шевченківський районний суд Києва поставив крапку в одній із найрезонансніших кримінальних справ останніх років, оголосивши вирок колишньому співробітнику Управління державної охорони Артему Косову. Його визнано винним в умисному вбивстві 16-річного підлітка Максима Матерухіна, яке сталося на станції столичного фунікулера. За скоєний злочин суд призначив найвищу міру покарання — довічне позбавлення волі.

Трагедія та суспільний резонанс

Жахлива подія, що шокувала українську столицю та викликала широкий суспільний резонанс, сталася 7 квітня 2024 року. У той фатальний вечір Артем Косов, перебуваючи, як пізніше встановило слідство, у стані алкогольного та, ймовірно, наркотичного сп'яніння, спровокував конфлікт із групою підлітків у вагоні фунікулера. Словесна перепалка швидко переросла у фізичне насилля.

На виході з вагона Косов, за свідченнями очевидців, агресивно штовхнув Максима Матерухіна. Від потужного удару юнак впав і отримав смертельне поранення — уламок скла, розбитого під час падіння, перерізав йому життєво важливі судини. На очах у своїх товаришів та інших пасажирів підліток стік кров’ю.

Після затримання обвинуваченим Косовим виявився військовослужбовець, що лише посилило обурення громадськості та загострило вимоги про справедливе і невідворотне покарання.

Судовий процес та боротьба за кваліфікацію

Судовий розгляд тривав понад півтора року і супроводжувався значною увагою медіа та активістів. Прокурори та адвокати потерпілої сторони (батьків загиблого Максима) наполягали на кваліфікації дій Косова саме як умисне вбивство (ст. 115 ККУ), вимагаючи довічного ув'язнення. Вони стверджували, що дії обвинуваченого, незважаючи на обставини, свідчать про особливу жорстокість та усвідомлення можливих смертельних наслідків.

Натомість сторона захисту до останнього намагалася перекваліфікувати обвинувачення на вбивство через необережність (ст. 119 ККУ). Адвокати стверджували, що Косов не мав наміру вбивати юнака, а його дії були лише результатом агресивної, але неумисної штовханини. Ця позиція викликала бурхливу реакцію у залі суду, де батьки Максима Матерухіна наполягали: «Справедливим вироком є тільки один — довічне позбавлення волі».

У своєму останньому слові Артем Косов врешті-решт визнав провину та висловив каяття, хоча продовжував наполягати на відсутності умислу щодо вбивства.

Вердикт і реакція

Незважаючи на спроби захисту, суд, дослідивши всі матеріали справи, зокрема висновки експертиз, погодився з позицією обвинувачення. 22 вересня було оголошено: Артем Косов засуджений до довічного позбавлення волі. Крім того, на нього покладено обов'язок сплатити 40 тисяч гривень процесуальних витрат.

Батьки Максима Матерухіна зустріли рішення суду зі сльозами та почуттям полегшення. Як зазначила мати загиблого, Ірина Матерухіна: «Це не поверне життя нашої дитини, але це єдине покарання, яке може задовольнити наше відчуття справедливості». Присутні в залі слухачі, переважно представники громадськості та друзі загиблого, привітали рішення оплесками.

Хоча вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом 30 днів, рішення Шевченківського райсуду стало потужним сигналом про невідворотність покарання навіть у найскладніших та резонансних справах. Цей вердикт підтверджує, що верховенство права має бути гарантоване кожному громадянину, незалежно від посади чи статусу обвинуваченого.

Сектор Життя слідкує за перебігом цього судового процесу.

справа № 761/19964/24

 

Від кадрового офіцера до комбата: історія Сергія “Ібрагіма” з 159-ї ОМБр

 Сергій на позивний “Ібрагім” очолює батальйон матеріального забезпечення у новоствореній 159-й окремій механізованій бригаді, координуючи роботу підрозділів на чотирьох напрямках фронту.

Про це пише Галка.

Сергій прийшов в армію у 2017 році кадровим офіцером, пізніше став бойовим, а сьогодні командує батальйоном матеріального забезпечення у новоствореній 159-й окремій механізованій бригаді. За псевдо “Ібрагім” ховається досвідчений військовий, який тримає під контролем складний механізм забезпечення фронту.

З першого погляду комбат здається суворим і непохитним, що не дивно — коли мова йде про забезпечення фронту, немає місця для сентиментів.

“За ряд проступків, скажімо так, прощаємось”, — коротко пояснює “Ібрагім” свій підхід до дисципліни.

Бійці жартують, що підвести командира — табу.

Батальйон Сергія працює одразу на чотирьох напрямках — Харківському, Сумському, Запорізькому та Миколаївському.

“Часто доводиться вирішувати питання в телекомунікаційному режимі. Але я вірю в своїх людей і тримаю руку на пульсі. У своєму батальйоні я маю знати все”, — ділиться командир.

Особливістю його підрозділу є велика кількість жінок-військових.

“Напевно, у мене найбільше жінок у батальйоні з усієї бригади. Це й повара, і швачки, і діловоди”, — каже “Ібрагім”.

Секрет ефективної роботи, за його словами, простий:

“Головне розставити їх по різним підрозділам і тоді все буде добре”.

Про труднощі комбат говорить відкрито. Набір персоналу сьогодні — окремий виклик.

“Важко, зараз неохоче йдуть в армію, та ми якось справляємось”, — визнає Сергій.

Доводиться також проявляти гнучкість: швачку перевчили на повара, а потім знову шукали швачку, коли в штаті з’явилася відповідна посада.

Командир приймає десятки дзвінків щодня, тримаючи в голові все — від логістики до психологічного стану бійців.

“Це є така особливість, все тримати в голові”, — просто пояснює він свій метод роботи.

За словами “Ібрагіма”, його робота — це не подвиг, а важка праця, що є основою для успіху на передовій. За кожним снарядом, за кожною тарілкою гарячого борщу стоїть людина, яка все “тримає в голові”.

Доєднатися до батальйону матеріального забезпечення 159 ОМБр можна через відділення рекрутингу за телефоном +38 (099) 306 8256 або на сторінці Facebook бригади.​​​​​​​​​​​​​​​​