Російського військового судять за сексуальне насильство над чоловіком з Херсону

 

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою  Євгенія Вірлич  оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Цивільний був одним із мешканців, яких утримували та катували у перші тижні окупації.

 

Російський військовий постане перед судом за викрадення, катування та сексуальне насильство над місцевим жителем під час окупації Херсонщини. 

24-річний рядовий Роман Попов з міста Біла Калитва Ростовської області Росії - стрілець роти з 50-ї окремої бригади оперативного призначення Нацгвардії РФ. Його військова частина 6910 також дислокується у Ростовській області. Українське слідство встановило, що ця бригада причетна до окупації Херсона під час повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року.

За версією слідства, Попов зі спільниками з березня по кінець жовтня 2022 року утримував та катував цивільних у ізоляторі тимчасового тримання у Херсоні (ІТТ).

Херсонський ІТТ на вулиці Теплоенергетиків російські військові захопили на початку березня 2022 року. Це були перші тижні окупації південного обласного центру. За версією прокуратури, туди звозили місцевих жителів. Їх допитували про діяльність українських сил оборони, змушували йти на співпрацю з окупаційною владою, жорстоко катували. 

У заочній підозрі Попову йдеться, що 13 серпня 2022 року він зі спільниками затримав цивільного чоловіка, побив та з погрозами привевіз до ІТТ. Там чоловіка допитували про знайомих у поліції та ЗСУ. Потерпілого роздягнули, били, наносили удари електрошокером по тулубу та статевому органу.

Слідство каже, що на десятий день незаконного утримання у ізоляторі, не отримавши від потерпілого бажаних відповідей, Попов з чотирма спільниками приєднали до статевого органу та пальців ноги чоловіка сталеві защібки, через які проводили електричний струм.  Після цього Попов з трьома російськими військовими тримали українця, а п’ятий військовий вчинив над ним сексуальне насилля. 

Потерпілого випустили з ізолятору через 16 днів, 29 серпня 2022 року, коли, за версією слідства, його дружина сплатила російським військовим сто тисяч гривень (2400 доларів США). У матеріалах справи інформація про потерпілого прихована, там він зазначений як «Потерпілий № 50».  

Попову заочно висунили звинувачення наприкінці лютого 2022 року.

Навесні 2024 року українські журналісти з розслідувальної агенції Слідство.Інфо опублікували документальний фільм «Він Теж: Історії українських чоловіків, скривджених росіянами». 

У документальній стрічці чоловік у капюшоні, обличчя якого не видно, розповідає деталі справи, у якій Попову оголосили підозру.

«Вони покликали в кімнату ще одного свого чоловіка, якого вони називали «Збоченець», — каже чоловік, — Він залетів в кімнату, ну дуже ексцентричний, дуже грубий. І він намагався зґвалтувати мене». 

Журналісти Слідства.Інфо також подзвонили підозрюваному та запитали про його причетність до цієї справи. Спілкувались вони російською.

Попов сказав, що взагалі не був у Херсонському ІТТ у серпні 2022 року.

«Меня там никогда в принципе не было», - записали його розмову журналісти. «Это бред, многие могут это подтвердить. Тот факт, что меня не было в ИВС, может подтвердить половина воинской части, где я служил. Вы могли просто туда позвонить».

Справу направили до суду у березні 2024 року, а через 9 місяців, 9 грудня 2024 року, суд дав дозвіл на проведення розгляду in absentia. За даними прокуратури, обвинувачений перебуває на тимчасово окупованій території України.  Його оголосили у розшук, за викликами до слідства та суду він не зʼявляється.

Попову призначили захисника від центру безоплатної правової допомоги. За інформацією з судового реєстру, на засіданні 9 грудня адвокат не заперечував щодо спеціального судового провадження.

27 січня 2025 року засідання у справі Попова у Херсонському міському суді не відбулося через зайнятість адвоката в іншій справі. Наступне судове слухання, на якому очікується призначення розгляду справи по суті, має відбутися 10 березня. Прокуратура клопотатиме про закритий розгляд.

«Це пов’язано із застосуванням заходів безпеки щодо потерпілого згідно із Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», — коментують у Херсонській обласній прокуратурі. «Відповідно до кримінального процесуального законодавства, потерпілий має право брати участь у засіданнях особисто або через свого представника. Оскільки справа є чутливою, формат допиту визначатиме головуючий суддя».

У разі доведення вини, за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни» Попову загрожує позбавлення волі від восьми до дванадцяти років.

Зараз українське слідство працює над ідентифікацією ймовірних спільників злочину. Як кажуть у прокуратурі, інформація про розслідування поки не розголошується в інтересах слідства. 

 

Російський капітан засуджений за катування українських поліцейських

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Ірина Домащенко оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Суд визнав потерпілих цивільними, які перебували під захистом, а не комбатантами. 

 

Капітана Росгвардії заочно засуджено до 10 років ув'язнення за віддання наказів та катування українських поліцейських під час окупації міста Снігурівка на Миколаївщині у березні 2022 року.

3 лютого Снігурівський районний суд Миколаївської області виніс вирок 34-річному Антону Кабаєву, уродженцю російського Алтайського краю. Його засуджено за ч. 1 статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни». 

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, російські війська стрімко захопили Херсонську область. Окупаційна армія рухалася на сусідній Миколаївський регіон. 

19 березня російські військові окупували 12-тисячне містечко Снігурівка, що на березі річки Інгулець біля межі Миколаївщини та Херсонщини. Захоплення Снігурівки для них мало стратегічне значення – це залізничний вузол та транспортна розв’язка доріг на Миколаїв, Херсон, Каховку та Кривий Ріг.

Українське слідство каже, що серед тих, хто окупував місто, були військові 23-го загону спецпризначення «Оберег» з військової частини 6830 у Челябінську Уральського округу військ Росгвардії. 2-ою групою спецпризначенців цього загону командував Кабаєв з позивним «Сибір». 

У Снігурівці з першого дня окупації почалися обшуки та «фільтрація» – незаконна процедура перевірки документів та допитів. За версією обвинувачення, 20 березня озброєний командир спецпризначенців Кабаєв у супроводі російських військових приїхав до місцевого будинку. Там російський капітан віддав наказ незаконно ув’язнити чотирьох цивільних, серед яких було подружжя, – трьох чоловіків та молоду жінку.

Чоловіків розвели по різних кімнатах будинку, де били, погрожували вбити, роздягли та шукали татуювання, які б могли свідчити про їхні політичні погляди. Їх допитували про зброю, коригувальників вогню, їхню причетність до Збройних сил України чи тероборони. Одного чоловіка били та катували у спальні, другого – у кухні, третього – у гаражі. 

Кабаєв, каже слідство, сам брав участь у катуваннях та імітував розстріл одного потерпілого, приставляв ніж до горла іншого, кажучи, що застрелив його друга в сусідній кімнаті. Поки знущалися над чоловіками, затриманій жінці наказали сісти на лавку у дворі та під дулами автоматів заборонили рухатися, повертати голову і говорити. Вона чула постріли з будинку та гаражу і думала, що чоловіків вбили. 

Російські військові на допитах не отримали відповідей. Тоді вони відвели затриманих до штабу у місцевому кафе у центрі міста, пропонували співпрацю, і того ж дня відпустили. 

Слідчі експерименти з потерпілими

У січні 2024 Кабаєва ідентифікували, у лютому йому заочно повідомили про підозру, а у квітні 2024 справу направили до суду. 

З вироку російському капітану в українському реєстрі судових рішень відомо, що потерпілі – співробітники місцевої поліції. У день затримання вони були цивільному одязі, не мали зброї, не були військовослужбовцями Збройних Сил України та участі в бойових діях не брали.

Суд дослідив протоколи огляду місця події, слідчих експериментів з потерпілими. Під час одного з них потерпіла жінка-поліцейська розповіла, що російські військові забігли у двір у балаклавах, а обвинувачений представився їй та назвався капітаном. Він єдиний був без балаклави, сказала вона.

Сказане під час слідчих експериментів потерпілі підтвердили на суді. На початок окупації Снігурівки вони виконували обов’язки поліцейських. Після захоплення міста поліцейські сховали табельну зброю та зустрілися у будинку колег – подружньої пари поліцейських – аби з’ясувати обстановку. 

Згідно з їхніми свідченнями, в один момент вони почули гул техніки та наказ «Всем мордой в пол!». До двору заїхав російський БТР приблизно з десятьма військовими.

Потерпілий, над яким знущалися у гаражі, розповів на суді, що у російських військових вже була інформація, що вони поліцейські.

«Вони вимагали надати інформацію про інших поліцейських, про те, де знаходиться їх табельна зброя, про тероборону, приміщення військкомату, звинувачували у корегуванні вогню на їх позиції. При цьому, почувши негативну відповідь, били ногами по тулубу та грудній клітці», –  передає свідчення потерпілого український реєстр судових рішень. «Серед цих військових був старший, який віддавав накази». 

Другого потерпілого побили, роздягли, поставили на коліна, стріляли біля голови –  через це він тимчасово частково втратив слух. 

«Після цього зав`язали позаду руки з ногами, поклали на край ліжка обличчям донизу, таким чином, що верхня частина тіла була у висячому положенні над підлогою і її треба було утримувати, а під обличчям розмістили табурет ніжками догори, в рот запхали шкарпетки», – розповів чоловік на суді. «Увесь час вимагали повідомити, де його зброя». 

«Накази віддавав головний, він представився як офіцер, капітан ОСОБА_8 [позначення Кабаєва у судовому реєстрі, де його персональні дані приховані] та надав свій мобільний номер телефону», – засвідчила жінка-поліцейська.  

Він також запитував у неї, чи є вона поліцейською та де її табельна зброя. Поліцейська плакала, просила росіян не вбивати колег. 

Четвертий потерпілий сказав суду, що російські військові під час допиту не вірили, що затримані – поліцейські. Росіяни стверджували, що вони – військові і вимагали сказати, де зброя. Пізніше потерпілий упізнав обвинуваченого по голосу, коли їх вели вулицею до російського штабу у кафе – це він, за словами поліцейського, приставляв йому ніж до горла та сказав, що друзів вже немає в живих і він буде наступний, якщо не надасть інформацію. 

«Він також почав розпитувати за кросівки та який він, як поліцейський, виконує норматив по бігу. У відповідь почув, що до "росгвардії його б не взяли"», –  сказав чоловік на суді.

Потерпілі змогли виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію через декілька днів після того, як їх відпустили росіяни, давши час на роздуми про співпрацю. Саму Снігурівку українські війська деокупували майже через вісім місяців – 10 листопада 2022. 

Судили Кабаєва заочно in absentia, за повістками та викликами до суду та слідства він не з’явився. Він, за даними обвинувачення, перебуває на тимчасово окупованій території України. 

Слідство встановило паспортні дані Кабаєва, його сторінки у соцмережах, номери мобільних телефонів, звання, місце служби та знайшли підтвердження перебування його загону спецпризначенців у окупованій Снігурівці. Потерпілі впізнали його серед 11 пред`явлених фотознімків інших схожих людей.

Суд не відніс потерпілих до комбатантів, тобто безпосередніх учасників бойових дій, які належать до збройних сил держав, що перебувають у стані війни. На думку суду, потерпілі мали статус цивільних і перебували під захистом.

«Той факт, що потерпілі на той час були поліцейськими та виконували правоохоронні функції, не відносить їх автоматично до комбатантів», – вирішив суд. «Судом встановлено, що потерпілих було ув`язнено саме у зв`язку з тим, що вони були поліцейськими, а не у зв`язку із здійсненням ними безпосередньої відсічі збройній агресії РФ проти України. Не має у справі інформації про те, що поліцейський підрозділ, до якого відносилися потерпілі був включений до складу ЗСУ, або виконували завдання, які могли б поставити під загрозу безпеку окупаційних військ».

Захисник Кабаєва від центру безоплатної правової допомоги у судових дебатах просила пом'якшити покарання обвинуваченому та врахувати вплив примусу з огляду на його статус військовослужбовця. Суд дослідив докази і вирішив, що обвинувачення Кабаєва підтверджується. 

У захисту Кабаєва є 30 днів на оскарження. Якщо апеляції не буде і вирок вступить у силу, строк відбування покарання рахуватиметься з моменту затримання російського командира. 

 

Суд виніс вирок росіянам, які розстріляли братів

Репортаж із засідання підготовлений журналісткою Оксана Мацьопа оригінал статті читайте на сайті IWPR  

Один із братів вижив і зміг ідентифікувати винних у загибелі своїх двох братів.

Суд засудив двох військовослужбовців РФ, які в березні 2022 року незаконно утримували, катували та розстріляли братів із села на Чернігівщині, до довічного увʼязнення.

Чернігівський районний суд встановив, що Костянтин Смирнов та Денис Подгорний незаконно затримали та катували трьох братів із села Довжик.  Згодом російські військовослужбовці розстріляли двох братів – Євгена та Дмитра, а третій, Микола, вижив і допоміг слідству встановити підозрюваних.

Суд над російськими військовослужбовцями розпочався у липні 2024 року, а 3 лютого 2025 року колегія з трьох суддів оголосила їм вирок.

Суд заслухав свідчення про те, як у лютому 2022 року росіяни окупували село Довжик, яке знаходиться в кількох десятках кілометрів від кордону з Білоруссю. До будинку, де мешкали троє братів Куліченків, російські військові прийшли 18 березня. Вони розшукували українських партизан, які підпалили колону військової техніки біля Довжика. «Близько 5-ї вечора прийшли до нас на подвірʼя», — розповів виживший 35-річний Микола Куліченко на допиті у суді.

«Як нам сказали, «на перевірку документів». Спершу був один військовий, якого кликали Денис. А потім вони оточили нашу хату, людей вісім було, всі в балаклавах. Озброєні гранатами, пістолетами, автоматами». 

В будинку Куліченків росіяни побачили військовий рюкзак, що належав Євгену, який був колишнім учасником бойових дій на сході України. 

«Вони рюкзак винесли, зразу всі на автоматах запобіжники поперещолкували та питають: «Чия сумка?». Женя зразу сказав, що його, що він колишній десантник. Тоді мене і Дмитра до воріт на коліна поставили. А Женю окремо по-своєму допитували. Найшли в його речах пістолет Флобера (ред. не вогнепальна зброя). Погрожували йому. Потім вони знайшли в речах медалі. Це ще дідові нагороди, а вони подумали, що то Євгена… Потім Дімі та Жені кайданки на руки, а мені мотузками звʼязали руки, і  повезли», – пригадує Микола. 

Братів привезли на пилораму у сусіднє село Вишневе. Там кожного окремо допитували і катували чотири дні.

Микола не витримав знущань та зізнався у причетності до підриву колони російської техніки, хоча, як стверджував згодом на суді, не мав до цього жодного стосунку. 

Після катувань та допитів на пилораму, де утримували трьох братів, приїхав російський військовослужбовець з позивним «Закон». За даними українського слідства це був командир військового угруповання РФ, начальник військової поліції округу полковник Костянтин Смирнов. Саме він, як стверджує прокуратура, віддав наказ одному із своїх підлеглих Денису Подгорному розстріляти трьох братів.

Микола Куліченко розповів, що “Закон” сказав везти його з братами «пад аткос». Виконував наказ той самий Денис, який раніше брав участь у незаконному затриманні братів у них вдома. 

Росіяни вивезли чоловіків у багажнику автомобіля у лісосмугу, поставили їх на коліна перед викопаною ямою та розстріляли. 

«Я крутнув головою, тому куля пройшла щокою і вухом», – сказав Микола. То я і впав, він (росіянин) мене ногою допихнув в яму. Я згрупувався, мене врятувало те, що руки мені звʼязали спереду. А Діма на мене впав. Вони нас закидали (ред. землею) і ще два контрольні постріли зробили. Я почав задихатися. Потім зібрався з силами та відштовхнув тіло Дмитра. Я ще чув останні хрипи, не розумів кого з братів…А потім, коли все стихло, не розумів куди мені йти…»

Чоловік самотужки вибрався з засипаної ями. Коли він дізнався, що в їхній хаті знаходяться російські військові, пішов до батька. 

Анатолій Куліченко, який також є потерпілим у справі, на засіданні дав свідчення, що син прийшов до нього надвечір 21 березня пораненим та розповів, що росіяни розстріляли братів. 

Разом із сусідкою Анатолій Куліченко надав Миколі першу допомогу. За його словами, найбільше він боявся того, що росіяни прийдуть до нього додому та побачать пораненого сина.  

На судовому засіданні допитали трьох сусідів Анатолія Куліченка. В тому числі, Тетяну Приступу, яка допомагала лікувати пораненого Миколу. 

«Я тоді перший раз бачила кульове поранення», – сказала вона у суді 31 січня. Для мене то було дуже страшне. Я сама зразу це не зрозуміла. Я бухгалтер. Але я бачила рану, обробила її, промила, прочистила. А потім подзвонила подрузі. Вона працювала на «швидкій допомозі» у Славутичі (місто в Київській області). Вона пояснила, що якщо довкола рани є чорні краї – це кульове поранення, опік. От цей опік я мала прибрати, бо інакше поранення ніколи не зростеться».

Крім кульового поранення Тетяна Приступа помітила на спині Миколи синці. Чоловіку було важко дихати. Вже після деокупації села чоловіка обстежили лікарі та виявили два зламаних ребра.

Прокурор Ярослав Помаз просив для обох обвинувачених найтяжче покарання – довічне ув’язнення. 

Інтереси російських військовослужбовців у суді представляли адвокатки з центру з надання безоплатної правової допомоги Людмила Пирог та Ольга Кручек.

Людмила Пирог, захисниця Смирнова, вмикалась на засідання по відеозвʼязку. На дебатах вона сказала, що покладається на думку суду та на законність зібраних доказів:

«При винесенні вироку я поділяю рішення суду». 

Ольга Кручек, адвокатка Дениса Подгорного, просила суд винести законне та справедливе рішення в рамках статті «Воєнні злочини», яку йому інкримінують її підзахисному – жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, що призвело до загибелі людей.  

«Підстав для того, щоб просити суд виправдати, захист не знайшов в ході судового розгляду», – сказала вона у суді. «Факти вчинення кримінального правопорушення не оспорюються».

Смирнов та Подгорний можуть оскаржити вирок протягом 30 днів з моменту його проголошення 3 лютого.

 

 

Штурмовик "Ходорів": слухати ворога, щоб перемагати

 “Ворога треба слухати” - говорить “Ходорів” і наводить свою зброю точно в ціль.

Народився на Івано-Франківщині, вихований бабусею та дідусем. Будівельник у цивільному житті, тепер він військовослужбовець роти вогневої підтримки на позивний “Ходорів”, який зробив великий крок до втілення своєї мрії — став штурмовиком 109 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.

Назарій скромний у своїх бойових подвигах, мало говорить про виконані бойові задачі, більше про те, що не встиг зробити на полі бою, щоразу вважає, що може зробити більше. Кожен раз глибоко задумується про плани на майбутнє, але при цьому постійно посміхається. Він весь час говорить, що потрібно не падати духом. На полі бою це важливо, як і підтримка рідних та командування.

З початку повномасштабного вторгнення “Ходорів” прагнув служити разом з братом, і хоч мобілізувалися вони тільки у 2024 році, попри службу у різних бригадах, брати підтримують один одного і не жалкують про це рішення.

За час служби у 109 ОГШБ “Ходорів” спробував себе у стрільбі з різних видів зброї, брав участь у штурмах і підтримував бойові позиції побратимів. Тут він зустрів нових друзів, братів, які поділяють його погляди та прагнення до перемоги. Командування ставиться до нього лояльно та постійно підтримує. А це є додатковою мотивацією для правильної синхронізації під час виконання бойових задач.

Зі слів сержанта з матеріального забезпечення роти вогневої підтримки головного сержанта Віктора Миколайовича Біденого боєць “Ходорів” був двічі поранений під час виконання бойових завдань, попри це не втратив ентузіазму.

“Ходорів” мріє про сильну і незалежну Україну у всіх сенсах.

Після перемоги “Ходорів” планує створити родину і відкрити кафе. Він багато жартує, з позитивом ставиться до усього, що відбувається довкола, і завжди намагається бути корисним. Він дуже вдячний командиру підрозділу за віру в нього.

Майбутнім побратимам “Ходорів” стане хорошим другом та помічником у пізнанні азів захисту рідної землі. Приєднуйся до “Ходорева” і його друзів, і разом ми зробимо Україну непереможною! “Ходорів” та його побратими з 109 ОГШБ чекають на тебе!

Пріоритетами для батальйону завжди є:

• Люди: цінують кожного бійця та створюють умови для їх професійного та особистісного розвитку.

• Технології: використовують найсучасніше озброєння та техніку, щоб забезпечити перевагу на полі бою.

• Майбутнє: готуються до викликів сучасної війни, розвиваючи технологічний потенціал батальйону. Вакансії для фахівців різних профілів: водії, командир БМП, навідник та оператор (СПГ-9, АГС-17, МК-19, ПТРК), кулеметник (ДШК, Browning M2, ПКМ), бойові медики, стрільці, зв’язківці, IT-спеціалісти, оператори дронів та інші.

Гідні умови служби: офіційне працевлаштування, конкурентна зарплата, соціальні гарантії, можливість кар’єрного зростання.

Професійна підготовка: навчайся у найкращих інструкторів та освоюй нові навички.

Зробіть свій внесок у перемогу – станьте частиною 109-го батальйону!

Контакти: 109_ogshb@post.mil.gov.ua +380 68 816 9309

"Літній табір" від благодійного фонду - місце вбивства дитини

 У 2020 році він вивіз дітей у так званий “літній табір”. Жодним чином не повідомивши відповідні органи про відпочинок дітей. У таборі вбито дитину, на жаль, слідство змогло довести лише службову недбалість. Та цей чоловік і досі не визнає своєї вини.  

 

Цей чоловік використовує у своєму благодійному фонді дітей без батьківського піклування та дітей із малозабезпечених родин. Запевняє, що працює одноосібно та, це не є так. У його махінерії зі збагачення є і посадові особи і фанатики з віри у його допомогу.  

 

Ми слідкуємо за цією історією із самого початку і щоразу волосся стає дибки. Нарешті є вирок першої інстанції, тепер апеляція. Журналісти видання "Сектор життя" не покидають цю історію, бо настпупний раз у такому горі може опинитись інша родина.

Нові тенденції у сфері судової експертизи документів в Україні: переваги приватного експертного аналізу

Судовий експерт із судової експертизи документів Антон Коршун

Які останні зміни відбулися в законодавстві України щодо судової експертизи документів?

Нещодавно ухвалені законодавчі зміни у сфері судової експертизи в Україні покликані покращити цю сферу та зробити її ефективнішою. Водночас питання передання певних видів експертиз, таких як почеркознавча експертиза та експертиза документів, приватним фахівцям залишається невирішеним. Ці функції, як і раніше, виконують виключно державні експертні установи.

Чому варто розглянути можливість передання судової експертизи документів у приватний сектор?

Приватні експерти могли б розширити можливості для проведення експертиз завдяки більшій гнучкості, швидкості обслуговування та конкуренції, що підвищує якість експертних висновків. Крім того, значний обсяг експертних завдань і черги на проведення експертиз у державних установах уповільнюють роботу правової системи. Залучення приватних експертів допомогло б зменшити навантаження на державні установи, а також на судову систему в цілому.

Як відбувається процес присвоєння статусу судового експерта в США та в Україні ? В чому основні відмінності?

В Україні сертифікація судових експертів є централізованою, вона проводиться державними установами. Щоб отримати статус експерта, спеціалісти проходять жорстку державну сертифікацію. Це гарантує певний рівень контролю за фахівцями, але також обмежує можливості доступу нових експертів до ринку.

У США статус експерта у сфері судової експертизи документів здобувається інакше. Багато експертів отримують сертифікацію від професійних асоціацій або незалежних сертифікаційних органів, а не від державних інститутів. Визнання експертності залежить від професійного досвіду, наявності відповідної сертифікації та дотримання стандартів професійної етики. Суди мають право призначати експертів з-поміж приватних фахівців, а їхній досвід та авторитет у професійній спільноті відіграють ключову роль у визнанні їхніх висновків.

Які переваги має залучення приватних експертів у США та які уроки може взяти Україна?

Американська модель демонструє, як залучення незалежних експертів зменшує навантаження на державну систему та забезпечує доступ до більшої кількості фахівців. Конкуренція між приватними експертами сприяє підвищенню якості послуг, оскільки фахівці несуть пряму відповідальність за свої висновки. Доступ до широкого кола незалежних експертів дає можливість сторонам у справі обирати спеціаліста на свій розсуд, а судді можуть звертатись до незалежних експертів, якщо вважають це за необхідне.

В Україні досвід США міг би сприяти розвитку незалежного експертного середовища, де конкуренція та професійні стандарти гарантували б якість експертиз. Запровадження приватної експертизи створило б більше можливостей для ефективного та прозорого розгляду справ.

Які ризики можуть виникнути у разі передання експертиз приватним спеціалістам?

Основним викликом для України стане контроль за діяльністю приватних експертів. Важливо запобігти можливості неякісних або упереджених експертиз, щоб захистити довіру до правової системи. Для цього необхідно розробити систему сертифікації, яка передбачала б обов’язкове ліцензування, регулярні перевірки та підвищення кваліфікації. Водночас така система має уникати надмірної бюрократії, щоб не обмежувати доступ до ринку нових фахівців.

Підсумок

Нещодавні законодавчі зміни створюють базу для реформування судової експертизи документів в Україні, але не включають пропозицій щодо залучення приватних експертів. Врахування міжнародного досвіду та зокрема американської моделі могло б суттєво посилити цю сферу. Однак без надання приватним експертам повноважень у галузі документальних та почеркознавчих експертиз Україна залишається залежною від державних інститутів, що обмежує розвиток конкурентного середовища та потенційно уповільнює процес правосуддя.

СУДДЯ ПЕТРИШИН Н.М – ЗАКОННІСТЬ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ?!

На фото з відкритих джерел суддя Петришин Н.М. 

Декілька років тому, коли до редакції надійшло звернення щодо імовірної незаконної забудови у Броварах ми познайомились з роботою судді Петришин Н.М. у справах за її головування, де фігурував Багмут Роман, відбувались метаморфози: учасник справи приходив у засідання лише за особистим запрошенням судді: «прийди, бо тут якась преса», рішення приймались з урахуванням статусу учасника сторони, особливо, у справах про порушення ПДР...

Після розголосу про скандальну забудову і велику кількість проблем для мешканців відбулись не менш гучні засідання, як для Броварів. Нові власники не могли познімати арешти з власного житла. Та й, досі не можуть. Але, тепер нові власники «квартир у повітрі» вирішили почати із землі.

Під індивідуальними будинками в яких знаходяться «квартири у повітрі» за адресою: вул. Симоненка,41/1,41/2,41/3,41/4,41/5, є 5 земельних ділянок, які досі у власності Багмута Романа. Ще одну минулого року було продано з державного аукціону і саме ця ділянка не є під забудовою та знаходиться у приватній власності фізичної особи.

Так от, до Броварського міськрайонного суду почали летіти майже однакові заяви від ОСББ «МОНА» до власників земельних ділянок , з вимогою передати їм землю. Справи розглядають судді: Писанець Н.В. і вже відома нам Петришин Н. М. Та виносять реально протилежні ухвали. На розгляді судді Петришин Н.М. знаходиться справа 361/8771/24 де, як заведено у всіх справах щодо Багмута, рішення винесено на користь Романа не потрібно навіть нічого вигадувати. Ухвалою від 6 вересня 2024 року накладено арешт на земельну ділянку, ту саму, яку продано з аукціону і яка знаходиться у приватній власності фізичної особи та призначена під індивідуальне житлове будівництво.

ОСББ «МОНА» не спромоглись викупити цю ділянку для себе та домовитись мирним шляхом, наразі намагаються відібрати її у законного власника. Під великим питанням залишається на скільки законно створена ОСББ «МОНА» як юридична особа в зблокованому індивідуальному житловому будинку що знаходиться на земельних ділянках під індивідуальну житлову забудову по вулиці Симоненка 41/1,41/2,41/3,41/4,41/5 . Також найголовніше - дана земельна ділянка не є забудованою, про що суддя Петришин у своїй ухвалі трактує навпаки.

Інша справа 361/8358/24 на розгляді судді Писанець Н.В. в якій суддя не вбачає в забезпеченні позову шляхом накладення арешту земельних ділянок під індивідуальну житлову забудову на яких навіть по факту збудовані індивідуальні житлові будинки в яких не законно зареєстровані квартири. ОСББ «МОНА» двічі подавала на забезпечення позову і двічі було відмовлено. Нонсенс!!! Чи то збіг обставин, чи прізвище Багмут ще в Донецькій області не така відома, чи вже на ці земельні ділянки й так накладений арешт, чи немає повноважень у юридичної особи відбирати землю у фізичних осіб- не зрозуміло. Але видно одне, що судді, які не є заангажованими, виносять більш виважені рішення.

 ДАЛІ БУДЕ!!!

Дана ситуація набирає обертів. «Сектор Життя» слідкуватиме за наступними подіями і висвітлюватиме факти задля незаконного рейдерського захвату земельних ділянок.

Відпрацьовує інтимні послуги громадськими роботами

 Вироком Шевченківського районного суду Запоріжжя жінку засуджено до 200 годин громадських робіт через обіцянку надати інтимні послуги. 

Так, чоловік маючи намір відпочити скористався сайтом де розміщено приватні анкети з надання інтимних послуг. В результаті - перерахував обраниці 7000 гривень двома платежами, а коли вона відмовилась зустрічатись з ним, подав заяву до поліції. 

Суд сумлінно вивчив матеріали справи, врахував всі обставини та виніс вирок громадянці у вигляді громадських робіт. 

Варто зазначити, що жінка не має роботи та утримує дитину до 3х років. 

Справа 336/6512/24

                                                               Номер провадження: 1-кп/336/1109/2024

 

Правосуддя, дружнє до дитини: За апеляцією прокуратури Кропивницького неповнолітнього засуджено до більш м’якого покарання

 

Правосуддя, дружнє до дитини, є підходом до правосуддя, яке враховує особливі потреби та права дітей, які стають учасниками правових процесів. Цей підхід базується на міжнародних стандартах, таких як Конвенція ООН про права дитини, і має на меті забезпечити найкращі інтереси дитини в будь-якій правовій ситуації.

Основні принципи правосуддя, дружнього до дитини:

• Захист прав дитини: Всі рішення та дії повинні враховувати права дитини, зокрема право на захист, освіту, здоров’я та розвиток.

• Участь дитини: Діти мають право бути вислуханими та брати участь у процесах, які їх стосуються, відповідно до їх віку та зрілості.

• Неприпустимість дискримінації: Всі діти повинні мати рівний доступ до правосуддя незалежно від їх походження, статі, релігії чи інших ознак.

• Конфіденційність: Інформація про дитину повинна бути захищена, щоб уникнути стигматизації та негативних наслідків для її майбутнього.

• Реабілітація та ресоціалізація: Замість каральних заходів, акцент робиться на реабілітації та ресоціалізації дитини, щоб допомогти їй повернутися до нормального життя.

Приклади впровадження:

• Спеціалізовані суди для неповнолітніх: У багатьох країнах створені спеціальні суди, які розглядають справи за участю дітей, з урахуванням їхніх потреб та прав.

• Альтернативні заходи покарання: Замість ув’язнення, дітям можуть призначатися громадські роботи, програми реабілітації або інші заходи, які сприяють їх виправленню та розвитку.

• Підготовка фахівців: Судді, прокурори, адвокати та інші фахівці проходять спеціальну підготовку для роботи з дітьми, щоб забезпечити їхні права та інтереси.

Правосуддя, дружнє до дитини, спрямоване на створення системи, яка не тільки карає за правопорушення, але й допомагає дітям виправитися та інтегруватися в суспільство. Це важливий крок до створення більш справедливого та гуманітарного суспільства.

Є кілька прикладів застосування правосуддя, дружнього до дитини, як в Україні, так і в інших країнах.

Приклади з України:

• Справа одинадцятикласника з Кіровоградщини:

• Неповнолітнього, який вчинив крадіжку, спочатку засудили до 5 років позбавлення волі з 1-річним іспитовим строком. Проте, за апеляцією прокуратури, вирок було змінено на 90 годин громадських робіт, враховуючи пом’якшуючі обставини, такі як перше вчинення злочину, щире розкаяння та відшкодування шкоди.

• Проєкт «Добрі практики юристів для правосуддя в інтересах дитини в Україні»:

• Цей проєкт, реалізований Громадською організацією «МАРТ» у партнерстві з Гельсінським Фондом з Прав Людини, включає практичні рекомендації для юристів, спрямовані на захист прав дітей, які перебувають у контакті або конфлікті із законом.

Міжнародні приклади:

• Спеціалізовані суди для неповнолітніх:

• У багатьох країнах, таких як США, Великобританія та Канада, існують спеціалізовані суди для неповнолітніх, які враховують особливі потреби дітей та спрямовані на їх реабілітацію та ресоціалізацію.

• Програми реабілітації та альтернативні заходи покарання:

• У Нідерландах та Норвегії широко застосовуються програми реабілітації для неповнолітніх правопорушників, які включають психологічну підтримку, навчання та професійну підготовку, замість ув’язнення.

Ці приклади демонструють, як правосуддя, дружнє до дитини, може бути ефективно впроваджене для захисту прав дітей та їх інтеграції в суспільство. 

Справа про розкрадання гуманітарної допомоги

Дніпро. Здавалося б, звичайне засідання. Але перше, що дається в знаки, так це абсолютна заборона на зйомку процесу. При чому відбувається відеоконференцзв'язок з двома підсудними, відповідно - відеозапис засідання. Суддя Татарчук Лариса Олексіївна у своєму рішенні категорична. 

 Гаразд. Давайте спробуємо розібратись, а що ж це за справа така у нас розглядається?!  

Категорія справи відноситься до кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності; незаконного використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги. Відповідно до частини 3  статті 201-2 кримінального кодексу України.  

Якщо коротко - продаж військової гуманітарної допомоги. 

На лаві підсудних троє. Всі вони під особистим зобов'язанням. Тобто вільні у своєму пересуванні але зобов’язані повідомляти про свої переміщенняя. Суддя настільки лояльна до них, що навіть дозволяє подорожувати країною. Прокурор не заперечує. Та й, взагалі, прокурор у процесі дуже млявий та, здається недоречним. Адвокати не з безоплатної допомоги. Підсудні офоційно не працевлаштовані, та деякі з них мають неповнолітніх дітей.  

А справа то у чому? Підсудні тривалий час "наживались" на волонтерці. Поки весь світ допомогає чим може, вказані особи продавали військовим те, що мали віддавати. Підсудні не вважають свій вчинок ганебним чи недоречним. Життєво. 

Під час судового засідання суддя Татарчук дозволяє підсудному Тімохіну виїхати до наступного засідання, майже місяць, в іншу область підзаробити. І навіть доброзичливо нагадує зайти до неї в кабінет отримати довідку про кримінальне провадження для перетину брокпостів.  

Чи не суперсхема ухилення від мобілізації?  

У процесі розглянули клопотання про продовження запобіжного заходу - зпродовжили. Адвокати не стали очікувати винесення ухвали і втікли з зали судових засідань раніше. Розуміємо. Спека була шелена і вікна закриті. 

Справа про розкрадання гуманітарної допомоги не одинока у Дніпрі. Лише за минулий рік до редакції було звернення від трьох міжнародних та Європейських організацій щодо розслідування розкрадання.  

Тому крапку у цій справі ставити зарано.  

 

Справа  № 932/743/23