Блокбастер про хабар. Історія перша: Суддя і честь

 У Іванківському районному суді Київської області сталася подія, яка згодна стати серією у детективному серіалі. Суддя Олексій Гончарук, веде справу про невдаху, який вирішив поєднати водіння з непомірним захопленням алкоголем чи наркотиками.

Але справжній поворот сюжету стався, коли адвокат обвинуваченого, вочевидь забувши про камери та записи, запропонував судді “вирішити питання” на стороні, мовляв, “щоб клієнту було добре”. І ніби цього було мало, він ще й натякнув на хабар! Суддя Гончарук, не втрачаючи присутності духу, вирішив, що це чудова можливість для провокації хабара, наче він у головній ролі шпигунського трилера. Він заявив, що дії адвоката — це чиста провокація підкупу, і тепер Вища рада правосуддя має розібратися в цій кінематографічній інтризі. Чекаємо на продовження!

За повідомменням Sud.ua

Забезпечення права ВПО

 Веб-сайт українського уряду оновив інформацію про захист прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Нещодавно ухвалені зміни забезпечують, що під час воєнного стану та протягом півроку після його завершення, ВПО, які відносяться до особливо вразливих груп, не можуть бути виселені з тимчасового житла. Це рішення має на меті зміцнити правовий та соціальний захист цих осіб, знявши обмеження на термін їхнього проживання, які раніше були встановлені законодавством.

Контрабанда лісу і митники

Контрабанда лісу з України є серйозною проблемою, яка завдає шкоди державному бюджету, екології та національній безпеці. За даними Державної фіскальної служби, у 2019 році було виявлено 1 786 випадків незаконного вивезення лісу за кордон на суму 1,2 млрд грн. Найбільше лісу контрабандою вивозили до Китаю, Польщі, Румунії та Туреччини.

Однією з причин контрабанди лісу є мораторій на експорт лісу-кругляка, який діє в Україні з 2015 року. Цей мораторій мав на меті зберегти лісові ресурси та запобігти бездумним вирубкам. Однак, він також створив умови для тіньового ринку лісу, де діють злочинні групи, корумповані чиновники та недобросовісні лісники. За даними Національної поліції, у 2019 році було порушено 2 314 кримінальних справ за фактами незаконної рубки та транспортування лісу.

На законодавчій прогалині силові структури створили власний бізнес, через який держава втрачає сотні мільйонів гривень і теророризуючи певних громадян доводить цілі сім'ї до лікарняних ліжок.

У науковій праці, а саме магістерській роботі Поліського національного університету, за керівництва професора Дацій Н. В. дехто Корчемний Павло Сергійович у 2021 році на 24 сторінці роботи прописує схему «кошмарення» силовими стуктурами громадян України.

 

Все б нічого, і в теорії воно має право на існування, якби не втілювали у життя.

Одним із методів боротьби пан Корчемний вважає тиск та притягнення до відповідальності митних брокерів, як посередників декларантів вантажу для імпорту повністю викидаючи із схеми працівників державного сектору і митної служби. Ми задали питання до митників щодо взаємодії з брокерами та розподіл відповідальності. На момент виходу статті відповіді так і не отримали. Проте, Митний кодекс чітко розподіляє відповідальність:

Ст.12 п.3

Ст. 19 Митного кодексу України чітко регулює період переходу відповідальності від декларанта до митної служби і право оскарження. Таким чином ми можемо відслідкувати порушення складових відповідальності в момент притягнення до кримінальної відповідальності.

За основу візьмемо викладену у науковій праці ситуацію:

Службою безпеки України було визначено проведення негласних слідчих дій за приватним життям митних брокерів, яких декларантом було найнято для посередницької діяльності з оформлення документів на сировину. В ході цих дій відбувалось спостереження за приватним життям як самих брокерів, так і їх сімей (особисте стеження, прослуховування телефонів і т.д.). Врешті, не маючи достатньої доказової бази було проведено обшуки у приватних помешканнях, призначено низку експертиз, проведено затримання та допити. Але, ця вся історія була запущена виключно щодо осіб, які є випадковою ланкою у складовій митного оформлення документів(!!) абсолютно ігноруючи посадових осіб та відповідальних за сировину, яку декларували до відправлення за кордон.

Хоча, у самій науковій роботі Корчемний згадує про відповідальність митників та, у своїй повсякденній діяльності абсолютно ігнорує цю складову ланку контрабандної роботи полишаючи відповідальність тільки на пересічних осіб та їх сім'ї.

Узагальнюючи наведену ситуацію, автор магістерської роботи називає митних брокерів організованою групою осіб, які мають бути засуджені у пособництві незаконного зрубання дерев, підробленні документів, вчиненні фінансових операцій та виконанні суспільно- небезпечного діяння..

Ми дуже перепрошуємо, але просимо Службу безпеки України пояснити нам, яким чином можна дійти до такого висновку не притягаючи до відповідальності осіб які безпосередньо погоджують вивіз сировини з України, осіб, які відповідають за контроль вирубки лісу?

В одному із судових засідань у справах пов'язаних з митними брокерами та декларуванням сировини для імпорту прокурор запевняв суд, що саме брокери несуть відповідальність але яким чином, так пояснити не зміг.

Тож, у цій справі забагато прогалин і роботі спецпідрозділів, ігнорування законодавства, свавілля щодо сімей «підозрюваних», щодо самих підозрюваних. Суперечності між діями та документами часто досягають точки кипіння у судових дебатах по кожному з питань. І що саме цікаве, з 2019 року і по сьогодні крім постійних обшуків, допитів змінної ланки в митному декларуванні не зроблено нічого..

Хоча в цей же час для боротьби з контрабандою лісу уряд та парламент прийняли ряд заходів, таких як зменшення порогу для кримінальної відповідальності за вирубку лісу, посилення контролю за перевезенням лісу залізницею, впровадження електронної системи обліку лісу та інше. Також у 2019 році було створено міжвідомчу робочу групу з питань контрабанди лісу, яка має підготувати публічний звіт щодо проведеної роботи в персоналіях. При чому, це ніяк не вплинуло на відповідальність посадових осіб.

Контрабанда лісу з України є не лише економічною, але й соціальною та політичною проблемою, яка вимагає скоординованої дії влади, громадськості та міжнародних партнерів. Лише разом ми можемо зупинити це варварське знищення українських лісів та зберегти їх для майбутніх поколінь.

 

Як вбити дитину і не нести відповідальність. Трагедія у дитячому наметовому таборі на Дніпропетровщині

 

Як трагедія однієї дитини видає системне порушення прав дитини на безпеку.

У 2020 році Дніпропетровщину сколихнула  трагічна звістка про смерть дитини у «дитячому таборі».  На той момент місцеві медіа та національні телеканали повідомляти про організований дитячий табір від благодійного фонду «Максимум», який проводили за участю волонтерів. Табір налічував 55 осіб серед яких були діти позбавлені батьківського піклування, діти із малозабезпечених родин, а також волонтери.

            4 серпня 2020 року о 9:00 ранку автобус місткістю 40 осіб вирушив до села у Софійському районі Дніпропетровської області. За рекламними оголошеннями у групах месенжерів, закритих пабліках БО «міжнародний фонд «Максимум» обіцяв цікаві спортивні змагання та культурну програму для дітей біля озера у наметовому містечку. І дійсно, дітей привезли до «озера»…

Що саме відбувалось із моменту прибуття відпочиваючих на місце до приїзду поліції ми можемо дізнатись лише зі свідчень у судових засіданнях.

Факт перший: дитина віком 7 років затонула.

Факт другий: пошук тіла дитини здійснювали підлітки, а не дорослі.

Факт третій: первинна домедична допомога надавалась псевдомедиком без базових знань.

Факт четвертий: організатор «табору» не подбав про безпеку дітей перекладаючи відповідальність на пересічних громадян – волонтерів.

 

Також встановлено, що так звані «волонтери» між собою розподілили ролі: «медсестра», «вихователі», «кухарі». Із свідчень організатора: він просто допомагав встановлювати палатки і сцену, надавав продукти харчування, намети та матраси, а також як фізична особа (!) опікувався одинацятьма підлітками. Хто і що насправді робив достеменно не відомо. Варто зазначити, що всі ці події відбувались у час карантинних обмежень через COVID.

Одна з жінок, Олена [до завершення судової справи імена свідків змінено], яка представлялась «медсестрою» навіть не мала курсів із домедичної підготовки, не те щоб медичної освіти. Рятувальників у таборі не було, дозвілля дітей організовано не було. За свідченнями організатора декілька дітей молодшого віку були з мамами, тому він не приділяв уваги молодшим взагалі. Ми поки, що не встановили скільки дітей до 10 років відпочивали, як Сашко, без мами та нам здається, що такий він був один.

На момент трагедії це був уже третій організований табір БО«Міжнародним фондом «Максимум» у якому є лише одна офіційна особа - засновник Максим Нудьга. Тривалий час цей фонд втирається у довіру директорів шкіл-інтернатів вишукуючи і пропонуючи «допомогу» дітям із малозабезпечених родин та дітям позбавлених батьківського піклування. Єдине, що імовірно він робить, це знімає промороліки для більшого збору коштів на свої рахунки з подальшим використанням у власних цілях.

Яким чином дитина опинилась на середині озера ніхто зі свідків повідомити не зміг, кожен займася чимсь своїм. Коли виявили, що дитини немає -  пошуки організували з підлітків. Пізніше, коли вже мертвого хлопчика інша дитина винесла з озера пані «медсестра» та «вихователь» намагались врятувати виконуючи комплекс зі штучного дихання та вивільнення дихальних шляхів від води. Швидку викликав не організатор, а хтось з відпочиваючих. Вже до вечора приїхала слідчо-оперативна, допитали всіх на місці подій, забрали тіло і повідомили матері. А табір продовжив відпочивати далі.

Під час судового допиту прокурор Кушнір Микола Анатолійович неодноразово запитував яким чином було організовано дозвілля дітей: чи повідомлялись відповідні органи, чи відповідає місце організації табору нормам безпеки відпочинку дітей, чи було організовано догляд за дітьми, чи встановлено на водоймі обмежуючі знаки та чи були на місці рятувальники? До Максима Нудьги було важко «достукатись» у цих питаннях через явне не бажання відповідати. Весь час відповіді відрізнялись одна від одної, особливо коли це були питання стверджувального характеру із наявними офіційними документами, що містяться у матеріалах справи на які наголошували адвокати потерпілої Березінкін Євгеній Олександрович та Каліна Юлія Олександрівна. Цим допитом всі, включаючи суддю Некрасова Олега Олександровича, намагались зрозуміти наскільки організатор подбав про безпеку дітей, в той же час як у адвоката захисту Степанова Ігоря Вікторовича було декілька уточнюючих запитань щодо забезпечення харчуванням і бажанням допомогти дітям.

Весь час цих тривалих судових засідань, зміни підсудності, допиту свідків, визначення, редакція задавалась лише трьома питаннями: чому після трагічної смерті дитини тіло шукали підлітки, матір повідомили слідчі поліції, а відпочиваючі дорослі продовжили їсти «шашлики» і відпочивати далі?

За майже чотири роки організатор не відчув провини перед матір'ю за втрачену дитину і надалі продовжує свою «благодійну» діяльність.

Частина 2 статті 137 Кримінального кодексу України передбачає максимально позбавлення волі до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади.

Справа 193/650/21

 

Ми продовжуємо слідкувати за судовою ссправою про неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей. А також нагадуємо батькам про обов'язкову перевірку організаторів дитячого відпочинку на забезпечення належної безпеки власних дітей.

 

 

 

Броварські схеми Багмутів дійшли до Америки

 

Вже 4 з половиною роки відкрито кримінальне провадження за ч.4 статті 190 ККУ у Броварському відділку поліції відносно Багмута Романа Сергійовича. За цей час справа пережила багато цікавих подій, таких як зміна керівників відділку поліції, за час слідства їх було аж 7, славнозвісну суддю Ганну Білик, яка намагалась закрити справу, кам’яне обличчя керівника слідства на четвертому році розслідування, де у справі лише заява.

суддя Ганна Білик

В чому ж така проблема розгляду цього питання, допиту свідків та передачі до суду? Ми вам пояснимо: все через маму! Як у фільмі «Хрещений батько». А хто у нас мама, а мама то є дуже цікава медійна персона, яка усіма фібрами намагається допомогти своєму імовірно недолугому дитяті.

Наразі сімейка проживає у Сакраменто штат Каліфорнія, що у Америці. Так, вони нормально живуть на гроші звичайних українців яких обібрали продаючи «квартири без будинку».

Багмут Наталія Андріївна

Це мама, яка до без тями печеться про свою репутацію. Із біографічної довідки офіційних джерел нам відомо, що вона 15 років пропрацювала керувала відділом культури при Броварській міській раді, та за весь цей час може пишатись лише одним досягненням – масовим співом гімну у Броварах, що потрапило до Книги рекордів. Все інше – напускне. Неодноразово у мережі з’являлись відео де Наталія Андріївна «червоніла» за не виконаний або безглуздий план роботи.

Її повсякчасне балотування то від забороненої партії Регіонів, то від Ліберальної партії  особливого успіху не приносило на політичному ґрунті. А от у збагаченні фінансовому – повсякчас. То розливайку з дискотекою відкриє у приміщенні комунальної власності, яку потім приватизує, то сумісний концерт організує з Поплавським, бо за рахунок платників податків встигає лише пісні «світилам» писати.

Багмут постійно і вашим, і нашим. Видаючи із себе «файну україночку» спочатку в Україні за «революції гідності» прославляла «рузький мір» та легетимного Януковича, тепер за кордоном прославляє братські народи не гребуючи брати кошти, як зі звичайних українців, так і з американських-руських на розвиток своєї радіопередачі. Їй не цікава перемога України, для неї важливий власний бренд.

Періодично Наталія Андріївна повертається у рідні землі, останній раз перед повномасштабним вторгненням аби вивезти свого сина та онуків. І завчасно попіклувалась, аби все було правильно у юридичному сенсі. Тому і відкриту кримінальну справу пригальмували.  Як і всі попередні порушені відносно її сина Романа. І от цікавий факт, у якому статусі Роман перетнув кордон? Як волонтер? Інвалід? Багатодітний? Чи він зрадив своїй нинішній коханій і одружився з більш старшою жінкою?

Натепер ці всі питання потрібно скеровувати до правоохоронних органів, бо від них залежить чи нестиме особа відповідальність за законом.

І от у цій всій історії прекрасно ілюструється вся реальність недбалості українців у контролі за людьми яких держава бере до себе на роботу. За чий рахунок Наталія Багмут та її родина тепер перебуває у спокійному місці та прославляє «братський» народ?

Ми неодноразово звертались до поліції з відповідними запитами у цій справі але очікувано відповідей досі не маємо.

Тож, тримаємо руку на пульсі – невпинно слідкуємо за діяльністю родити Багмутів.

Наталія Багмут із сином Романом та онуками

https://www.youtube.com/watch?v=Q3OFeltKD-Y

            https://www.youtube.com/watch?v=3SDUPcBsjDI

https://mpz.brovary.org/vatniki-eks-regionalki-bagmut-tskuyut-prokuraturu-na-brovarskih-volonteriv-pomsta-za-myuzik-hol/

https://blogs.pravda.com.ua/authors/yusov/4de4e8470a322/page_4/

фото отримані із відкритих джерел 

Пшонка позбавляється обмежувальних заходів Рішення від 7 липня 2021 року у справі № T-268/20

Пшонка був генеральним прокурором України з 2010 по 2014 рік. У 2014 році він утік із України.  Оголошений в розшук і є фігурантом кількох кримінальних справ, у тому числі про зловживання владою та розкрадання коштів. Його син був членом нині забороненої проросійської «Партії регіонів». 

Віктор Пшонка та його син потрапили під санкції ЄС у 2014 році. У вересні минулого року суд ЄС задовольнив позов колишнього президента України Віктора Януковича проти Ради ЄС та скасував рішення про продовження блокування його активів в Україні. Таке ж рішення було і стосовно Віктора Пшонки та його сина. Санкції були запроваджені на підставі кримінальної справи про розкрадання державних коштів та їх незаконне переміщення за межі України.

 Загальний суд Європейського Союзу - Рішення від 7 липня 2021 року у справі № T-268/20 (ECLI:EU:T:2021:418)

 Рішення Загального суду (п’ята палата) від 7 липня 2021 року -
Пшонка проти Ради

(Справа T-268/20)

(Спільна зовнішня політика та політика безпеки - Обмежувальні заходи, вжиті з огляду на ситуацію в Україні - Заморожування коштів - Перелік осіб, організацій та органів, які підлягають замороженню коштів та економічних ресурсів - Збереження імені заявника в списку - Зобов'язання Ради для перевірки того, що рішення органу влади третьої держави було прийнято відповідно до прав на захист і права на ефективний судовий захист)

1.

Європейський Союз - Судовий контроль законності дій інституцій - Обмежувальні заходи, вжиті з огляду на ситуацію в Україні - Замороження коштів осіб, причетних до незаконного привласнення державних коштів, а також фізичних або юридичних осіб, органів або організацій, пов'язаних з їм - Обсяг огляду (Стаття 275, другий пункт ДФЄС; Хартія основних прав Європейського Союзу, статті 47 і 48; Рішення Ради (CFSP) 2020/373; Регламент Ради 2020/370) (див. пункти 62, 63)

2.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки - Обмежувальні заходи, вжиті з огляду на ситуацію в Україні - Рішення про заморожування коштів - Прийняте або збережене на основі судової процедури, проведеної владою третьої держави щодо незаконного привласнення державних коштів або зловживання - Чи допустимо - Умова - Національне рішення, прийняте відповідно до прав на захист і право на ефективний судовий захист - Зобов'язання Ради перевірити - Зобов'язання вказати причини - Сфера - Третя держава, яка приєдналася до Європейська конвенція з прав людини - не має значення (Рішення 2014/119/CFSP, зі змінами, внесеними Рішенням (CFSP) 2020/373, Додаток; Регламенти Ради № 208/2014, Додаток I, та 2020/370) (див. пункти 64-69)

3.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки - Обмежувальні заходи, вжиті з огляду на ситуацію в Україні - Рішення про заморожування коштів - Прийняте або збережене на основі судової процедури, проведеної владою третьої держави щодо незаконного привласнення державних коштів або зловживання - Умови - Національне рішення, ухвалене відповідно до права на захист і права на ефективний судовий захист - Зобов'язання компетентного органу ЄС встановити, у разі оскарження, що підстави, висунуті проти відповідні особи або організації є обґрунтованими - Зобов'язання Ради перевірити дотримання відповідних прав - Порушення (Рішення 2014/119/CFSP, зі змінами, внесеними Рішенням (CFSP) 2020/373, Додаток; Регламенти Ради № 208/2014, Додаток I, та 2020/370) (див. пункти 74-83, 85-88, 90-92, 104, 105)

4.

Право ЄС - Принципи - Право на ефективний судовий захист - Обов'язок діяти протягом розумного строку - Обмежувальні заходи, вжиті з огляду на ситуацію в Україні - Судова процедура в третій країні, що є підставою для прийняття рішення про вжиття обмежувальних заходів - Рада зобов'язання перевірки - Сфера дії (Хартія основоположних прав Європейського Союзу, статті 47 і 52(3)) (див. пункти 93-101)

Re:

Заява згідно зі статтею 263 ДФЄС про анулювання Рішення Ради (CFSP) 2020/373 від 5 березня 2020 року про внесення змін до Рішення 2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні ( OJ 2020 L 71, стор. 10 ), а також Імплементаційного регламенту Ради (ЄС) 2020/370 від 5 березня 2020 року про імплементацію Регламенту (ЄС) № 208/2014 щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні ( ОВ 2020 L 71, С. 1 ), оскільки ці акти зберігають ім’я заявника в списку осіб, організацій та органів, які підпадають під такі обмежувальні заходи.

Резолютивна частина

Суд:

1.

Анулює Рішення Ради (CFSP) 2020/373 від 5 березня 2020 року про внесення змін до Рішення 2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні, та Імплементаційний регламент Ради (ЄС) 2020/370 від 5 березня 2020 року про імплементацію Регламенту (ЄС) № 208/2014 щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні, оскільки ім’я пана Артема Вікторовича Пшонки було збережено в списку осіб, суб'єктів та органів, щодо яких застосовано ці обмежувальні заходи;

2.	Покладає на Раду Європейського Союзу судові витрати.

© Curia, 02.08.2022, curia.europa.eu

Надання публічної інформації стає доступнішим (огляд ЄСПЛ)

 Відтепер роблячи запит на отримання публічної інформації до державних органів влади журналісти можуть посилатись на рішення Європейського суду з прав людини. 

В ЄСПЛ було файне рішення проти України щодо доступу до публічної інформації, справа "VOLODYMYR TORBICH v. UKRAINE" - Заявник - журналіст, який просив надати як публічну інформацію податкові декларації і відомості про заробітні плати працівників Рівненської ОДА. В наданні значного обсягу інформації було відмовлено з посиланням на захист персональних даних. Суди погодились. ЄСПЛ зазначає, що заявник у своїх запитах прямо просив надати інформацію із приховуванням персональних даних, а крім цього національні органи не розглянули можливість надання інформації і частково у іншому вигляді, який не тягнув би ризики розкриття персональних даних інших осіб. Тому застосоване в цій справі обмеження доступу до інформації не було необхідним у демократичному суспільстві і було порушення статті 10 Конвенції. Також декілька цікавих процедурних моментів: 1) ЄСПЛ визнав, що хоча заявник не вказував мету отримання бажаної інформації у самому запиті, то, по-перше, національне законодавство (ЗУ "Про доступ до публічної інформації") його від цього звільняло, по-друге, він пізніше розкривав цю інфо вже на стадії судового розгляду, а крім цього загалом з контексту діяльності заявника можна було зрозуміти, що інфо потрібна для журналістського розслідування. Цей аспект корисний, адже у справах по статті 10 Конвенції заявники звертаючись до ЄСПЛ за загальним правилом повинні обгрунтовувати мету отримання інформації і такий підхід дещо знижує для українських заявників вимоги щодо доказування цього критерію; 2) по-друге, український Уряд звертав увагу, що в результаті заявник так ніколи й не використав частину отриманої ним за запитом інформації. Уряд вказував, що таким чином заявник зловживав своїм правом на отримання публічної інформації. ЄСПЛ не погодився, оскільки Уряд не доказав, що спірна інформація не мала суспільного інтересу і вона в принципі не була потрібна заявнику в цілях його журналістської діяльності (тобто уряд не доказав невиконання інших критеріїв, встановлених у рішенні ВП ЄСПЛ у справі "Magyar Helsinki Bizottság")

 

 

 

 

Технічний переклад з англійської:

 

 

П'ЯТИЙ РОЗДІЛ

CASEOF VOLODYMYR TORBICH v. UKRAINE

(Заява № 14957/13 )

 

 

 

 

 

РІШЕННЯ
 

 

 

 

СТРАСБУРГ

13 липня 2023 р

 

Це рішення є остаточним, але воно може підлягати редакційній редакції.

In the case of Volodymyr Torbich v. Ukraine,

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи як комітет у складі:

 Карло Ранцоні , президент ,
 Маттіас Гійомар,
 Микола Гнатовський , судді ,
та Мартіна Келлер, заступник секретаря секції,

Беручи до уваги:

заяву (№ 14957/13 ) проти України, подану до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) 2 лютого 2013 року громадянином України паном Володимиром Анатолійовичем Торбічем, який народився у 1980 році та проживає у Рівному (далі – заявник), інтереси якого представляла пані Л.В. Опришко, адвокат, який практикує в Києві;  

рішення повідомити про скаргу за статтею 10 Конвенції Уряд України («Уряд»), представлений його Уповноваженим, нещодавно пані М. Сокоренко, і оголосити решту заяви неприйнятною;

зауваження сторін;

 

Після наради за закритими дверима 22 червня 2023 року,

Постановляє таке рішення, яке було ухвалене того дня:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується відмови надати журналісту доступ до інформації, якою володіють державні органи, нібито в порушення статті 10 Конвенції.  

2.  The applicant is a journalist and the editor-in-chief of the Rivne Agency of Journalistic Investigations (Рівненське агентство журналістських розслідувань), an information agency (“the Agency”).

3. У своєму першому зверненні до голови Рівненської державної адміністрації (далі – РДА ) заявник, представившись головним редактором агентства, просив надати йому інформацію про виплачені премії . до голови, його заступників та всіх інших співробітників РДА в період з 2009 по 2011 рр. Заявник просив надати інформацію в анонімному вигляді, але з детальною інформацією щодо кожної посади, виду премії та розміру щомісяця. Він посилався, зокрема, на закон «Про доступ до публічної інформації», який передбачає, що доступ до інформації про використання бюджетних коштів не може бути обмежений.   

4. Заявник отримав інформацію від деяких суб’єктів ОДА відповідно до запиту. Однак від інших йому було відмовлено в наданні інформації, або йому надали лише узагальнену або неповну інформацію (наприклад, без детальної інформації про посаду чи тип премії), на тій підставі, що розкриття подальших деталей було б порушенням законодавства про захист персональних даних.  

5. Скарги заявника щодо відмов, які включали посилання на практику Суду за статтею 10, були відхилені місцевим та апеляційним судами 14 лютого та 11 червня 2012 року відповідно. Суди обґрунтовували це тим, що: (i) оскільки офіційний веб-сайт ОДА та інформація, розміщена в приміщеннях ОДА, містили докладні списки її співробітників за відділами, які надавали інформацію, яку запитував заявник (тобто ,     з детальною інформацією про кожну позицію) полегшить ідентифікацію особистості, порушуючи законодавство про захист персональних даних; (ii) особисту фінансову інформацію не можна було поширювати без попередньої згоди суб’єкта даних, і лише декларації про доходи державних службовців були публічними; і (iii) заявник подав запит не як особистий, а як представник Агентства, і тому його особисті права не були порушені.

6. 3 серпня 2012 року Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження, встановивши відсутність доказів порушення ні матеріального, ні процесуального законодавства судами нижчих інстанцій, а також те, що касаційна скарга заявника, в якій він по суті повторив свою думку доводів, була необґрунтованою.  

7. У двох наступних запитах заявник, представившись головним редактором Агентства, попросив Голову Верховної Ради надати йому копії декларацій про доходи двадцяти двох народних депутатів (депутатів) за рік. 2012 рік.  

8. У відповідь заявника було повідомлено, що надання йому декларацій про доходи народних депутатів без їх попередньої згоди буде порушенням законодавства про захист персональних даних. Зрештою заявнику надали декларації восьми народних депутатів, які дали свою згоду на оприлюднення, і його повідомили, що ще чотири декларації були опубліковані в Офіційному віснику і, таким чином, були у вільному доступі.  

9. Наступні скарги заявника, засновані на Законі «Про доступ до публічної інформації» та Законі «Про запобігання та боротьбу з корупцією», відповідно до яких доступ до інформації, що міститься в деклараціях державних службовців, не може бути обмежено, були відхилені судами. . У своєму остаточному рішенні від 1 квітня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд встановив, що оскільки заявник вимагав копії декларацій (що містять персональні дані не лише відповідних народних депутатів, а й членів їх сімей), а не конкретну інформацію від декларації, його запит було справедливо відхилено. Це рішення було остаточним і оскарженню не підлягало.  

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

A.   Допустимість

10. Уряд стверджував, що скарги заявника на порушення його конвенційних прав становлять зловживання правом на звернення, оскільки щодо першого запиту до ОДА йому де-факто була надана інформація, яку він запитував, і , крім того, щодо обох запитів він фактично ніколи не використовував отриману інформацію, а просто запитував її з метою судового розгляду.  

11. Уряд також стверджував, що стаття 10 не застосовується до цієї справи, оскільки три з чотирьох критеріїв, встановлених у рішенні Суду у справі Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини ([ВП], № 18030/11 , §§ 158 -80, 8 листопада 2016 року) виконано, критерій «мета запиту» не виконано. Вони посилалися на наведені вище аргументи щодо зловживання правом на звернення та зазначили, що заявник ніколи не пояснював причину, з якої він запитував інформацію.   

12. Заявник не погодився, зазначивши, зокрема, що метою його запитів було розслідування використання державних коштів і виявлення будь-яких можливих зловживань.  

13. Посилаючись на Жданов та інші проти Росії (№ 12200/08 та 2 інших, §§ 79-81, 16 липня 2019 р.) щодо застосовних загальних принципів, Суд повторює, що поняття «зловживання» у значенні статті 35 § 3 (a) Конвенції слід розуміти як «шкідливе використання права в цілях, відмінних від тих, для яких воно призначене», і яке перешкоджає належному функціонуванню Суду або належному проведенню провадження. перед цим.    

14. Що стосується застосовності статті 10, Суд повторює, що право на доступ до інформації, якою володіє державний орган, може виникнути, якщо такий доступ є інструментом для здійснення особою свого права на свободу вираження поглядів, і якщо відмова в цьому є втручанням у це право. Пороговими критеріями для такої оцінки є: мета запиту на інформацію, характер запитуваної інформації, роль заявника та чи була інформація готовою та доступною (див. Magyar Helsinki Bizottság , згадане вище, §§ 149- 80).    

15. Що стосується першого з цих критеріїв, необхідною умовою має бути те, що метою особи, яка запитує доступ до інформації, якою володіє державний орган, є надання їй можливості реалізувати свою свободу «отримувати та передавати інформацію та ідеї» до інших. Таким чином, Суд звернув увагу на те, чи був збір інформації відповідним підготовчим кроком у журналістській діяльності чи в іншій діяльності, що створює форум для публічної дискусії або становить її суттєвий елемент .  

16. Зважаючи на це, Суд вважає, що попередні заперечення Уряду взаємопов’язані та мають розглядатися разом.  

17. Заявник надав копії статей, які він опублікував на свої запити, аналізуючи відповіді, отримані від органів влади. Зокрема, у статті про премії ОДА згадувалося, що певні органи влади зловживали системою, призначаючи такі високі премії, що співробітники отримували винагороду, яка у багато разів перевищувала їхню офіційну зарплату, і таким чином заявник поставив під сумнів цю практику. У статті про нардепські декларації розглядалися ті нардепи, які були пов’язані з Рівненщиною і могли приховувати свої статки або були справжніми мільйонерами.  

18. Суд також зазначає, що хоча запити заявника не містили жодної причини щодо того, навіщо йому була потрібна запитувана інформація (що, в принципі, не вимагається національним законодавством), у своїх поданнях до національних судів він або прямо стверджував, або з його доводів можна обґрунтовано припустити, що він розслідував використання бюджетних асигнувань владою (порівняйте рішення у справі « Северин проти України » [Комітет], № 50256/08 , пп. 45-46, 15). вересень 2020 р.).   

19. Суд також зазначає, що сам характер запитуваної інформації, тобто її прямий зв’язок із державним фінансуванням і, отже, її суспільний інтерес, а також роль заявника (як чітко зазначено у запитах), жодна з яких не оскаржувалася. Урядом, повинен був надати владі достатньо чіткий знак щодо мети запитів.  

20. Тому Суд не сумнівається, що інформація, яку шукав заявник, була необхідною для його права отримувати та поширювати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, у рамках його журналістської діяльності.  

21. З цього випливає, по-перше, що немає ознак того, що заявник мав намір скористатися своїм правом за статтею 10 з іншою метою, ніж ті, для яких це право призначене. По-друге, беручи до уваги, що Уряд не стверджував, що інші три критерії, встановлені в рішенні у справі Magyar Helsinki Bizottság, не були дотримані, відмова заявнику в доступі до інформації становила втручання в його права за статтею 10, і це положення є таким чином застосовно.  

22. Отже, попередні заперечення Уряду мають бути відхилені.  

23. Суд також зазначає, що заява не є ані явно необґрунтованою , ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вона має бути оголошена прийнятною.  

B.   Достоїнства

24. Заявник скаржився, що втручання в його право на доступ до публічної інформації не було законним, оскільки влада не врахувала вимог спеціального законодавства про доступ до публічної інформації, а також не було «необхідним у демократичному суспільстві» .  

25. Уряд стверджував у загальних рисах, що національні суди надали відповідну оцінку щодо характеру запитуваної інформації та того, чи могла вона бути надана відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації». Крім того, вони зазначили, що переслідуваною законною метою був захист приватного життя відповідних осіб. Що стосується необхідності, Уряд зазначив, що заявник не довів, що існувала необхідність розкриття запитуваної інформації на підставі значного суспільного інтересу, який переважав над необхідністю захисту приватного життя відповідних осіб.  

26. Суд вважає непотрібним вирішувати, чи було втручання передбачено законом у розумінні статті 10 § 2, оскільки воно в будь-якому випадку не відповідає умові необхідності.  

27. Що стосується необхідності, то завдання Суду полягає в тому, щоб розглянути втручання у світлі справи в цілому та визначити, чи було воно пропорційним законній меті, що переслідувалася, і чи були доречними причини, наведені національними органами влади для його виправдання. і достатньо (див., наприклад, Magyar Helsinki Bizottság , згадане вище, § 187).   

28. Зважаючи на це, Суд зазначає, що основною причиною, наведеною владою для відмови у задоволенні запитів заявника, була необхідність захисту конфіденційних персональних даних працівників ОДА чи народних депутатів, таким чином відповідаючи законній меті «захисту репутація або права інших осіб».  

29. Однак у своєму першому запиті заявник чітко просив анонімну інформацію. Національні органи влади, включаючи суди, значною мірою покладалися на теоретичну та малоймовірну можливість ідентифікації відповідних осіб, якщо інформацію було надано у формі, яку вимагав заявник, і, отже, на необхідність захисту конфіденційності, і не зважили, що розгляд проти права доступу до такої важливої ​​інформації, як використання державних коштів. Схоже, що суди також не врахували та не розмежували, у міру необхідності, загальні відмови та можливість надання інформації у форматі, відмінному від того, який просив заявник.  

30. Що стосується другого запиту заявника, Суд зазначає, що, як підтвердив сам Київський апеляційний адміністративний суд, національне законодавство дозволяло доступ до інформації про фінансовий стан і доходи народних депутатів. За таких обставин Суд визнає, що підхід національних органів влади у цій справі був надто формалістичним та обмежувальним, оскільки в принципі мала існувати можливість задовольнити прохання заявника, наприклад, шляхом надання декларацій із виправленими персональними даними. Суд апеляційної інстанції також, здається, не проаналізував вимоги антикорупційного законодавства щодо питання, на яке посилається заявник.  

31. Звідси випливає, що причини, наведені для виправдання втручання у права заявника за статтею 10, не були доречними та достатніми, і, відповідно, втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві».  

32. Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції.   

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник стверджував, що встановлення порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію; він не висував жодних інших вимог, зокрема щодо судових витрат.  

34. Уряд стверджував, що не було вимоги присуджувати будь-яку компенсацію заявнику.  

35. Суд вважає, що заявник, мабуть, зазнав моральної шкоди внаслідок встановленого порушення, і що цей висновок сам по собі є достатньою справедливою сатисфакцією.  

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.    Оголошує заяву прийнятною;

2.    Постановляє , що мало місце порушення статті 10 Конвенції.

3.    Постановляє , що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, заподіяну заявнику.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 липня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.   

 

 Мартіна Келлер Карло Ранцоні
 Заступник секретаря президент