Не можеш побороти свого противника — треба його очолити!
Так можна перефразувати відоме висловлювання класика, по відношенню до тимчасової комісії громадської ради при Національному банку України, що займається врегулюванням ситуації з валютними позичальниками банків.
Коротко про проблему.
Більшість споживчих кредитів були взяті громадянами нашої країни в 2006 — 2008 роках, на піку стабільності, стрімкого росту споживання та низького курсу долара (4-5 гривень за долар). Чи не більшість діючих в країні банків, мали іноземних власників, а отже мали доступ до іноземних кредитів за мінімальні відсотки. Складалася ситуація, коли банківські установи свідомо переконували потенційних позичальників отримувати кредити саме у іноземних валютах, а керівництво держави (Ющенко, Тимошенко) запевняло у подальшій стабільності та процвітання. І це все при тому, що весь світ вже поглинула фінансова криза, великі системні банки банкрутували, позичальники залишались без житла, тощо.
Маючи заробітну плату в 10-15 тис. гривень, пересічний середній клас, який не бажав платити за «зйомне» житло, а платити за своє, з радістю влазив в кредит на 10-20 років у валюті, за відсотковими ставками, вдвічі нижчими ніж у гривні. Гідна заробітна плата дозволяла не тільки виплачувати кредит, а й погашати його достроково, сплачуючи два і три платежі наперед.
І ось, середина 2008 року, курс підскочив до 8 гривень за долар, а в 2013 року, він склав вже 10 гривень за долар.
ФОТО 1
Станом на час написання цієї статті, курс долара наближається до відмітки у 20 гривень, а за повідомленнями ЗМІ - уряд хоче закласти в бюджет 22 гривні за долар (
http://www.pravda.com.ua/news/2014/12/16/7052203/).
Дикий, не побоюсь такого слова, ріст курсу валюти поставив позичальників не просто не межу виживання, а навіть в положення раба. Коли заробітна плата залишилась в кращому разі на тому ж рівні, а платіж за кредитом виріс в більш як три рази.
ФОТО 2
Придбати валюту в обмінниках не можливо, гарантовані головою НБУ Гонтаревою В.О. 200 доларів на руки не продали навіть особисто їй (ЗМІ:
http://www.segodnya.ua/economics/finance/gontareva-ne-smogla-kupit-200-v-banke-558206.html).
Натомість, колекторські відділи банків активізувалися та активно проводять психологічний тиск на позичальників, доводячи інколи до самогубства. Іноземні банки, покидаючи український ринок продавали за безцінь свої філіали, а ті хто залишався — чистили кредитні портфелі, продаючи пул з кредитними позичальниками за 5% від заборгованості. При цьому жодному позичальнику не було запропоновано погасити його кредит навіть за 70%.
Фейсбук як початок революцій.
Критичне положення речей змусило позичальників шукати шляхів виходу з ситуації та об’єднуватися один з одним. Все почалося з Фейсбуку. Позичальники спілкувалися один з одним, створювали спільноти, просили у “гуру” з питань споживчих кредитів допомоги (Стрельников М., Кравець Р. тощо).
Маючи напрацьований досвід Євромайдану 2013-2014 р.р., спільноти швидко поширилися, наповнювалися новими учасниками, обговореннями. Одна з найактивніших спільнот на час написання статті налічує близько 10 тисяч учасників.
До проблем кредитних позичальників намагалися долучитися політики, що якраз перед виборами до Верховної Ради восени 2014 року хотіли були ближче до народних проблем та набрати підтримки електора. Одним з таких був Микола Рудьковський, один з авторів Закону “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”. Не зважаючи на значне послаблення тиску на позичальників після цього Закону, електорат не оцінив вклад депутата та до нового складу Верховної Ради він не пройшов.
Позичальники заявляли все більше і більше вимог, від переведення валютних кредитів за курсом на час укладання договору, списання усіх нарахованих штрафів та пені до масового бойкотування оплати, що позбавляло банки надійного та дострокового доходу.
Такого повороту подій банкіри допустити не могли. Відсутність надходжень від позичальників та неможливість стягнути заборгованість за рахунок заставленого майна в судовому порядку, позбавляло їх стабільного розкішного марнотратного життя.
Не можеш побороти свого противника — треба його очолити!
Єдиним способом, якимось чином поліпшити становище позичальника у зв’язку з різким підняттям курсу валют, було внесення змін до законодавства та чітко відрегулювати відносини.
І тут позичальники наштовхнулися на найбільший камінь спотикання — більшість у Верховні Раді бізнесменів були банкірами, або контролювали їх діяльність. І прийняття будь-яких Законів на користь позичальників — означало зменшення доходів депутатів.
Критична маса позичальників, що вийшла на мітинги та протести, жваве обговорення у соціальних мережах, можливість неконтрольованих дій відносно банків, що підігрівалася фактом російської агресії та діяльністю в Україні банків окупанта (“Сбербанк Росії”, “Альфа-банк”, “ПІБ” тощо), змусили банкірів — народних депутатів тимчасово заспокоїти натовп, шляхом прийняття Закону “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1304-18).
Одночасно, у парламенті пройшов перше читання проект Закону “Про реструктуризацію кредитних зобов’язань з іноземної валюти в гривню” (
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51541), більш відомий як Закон №4185а або “Закон Князевича”, названий в честь автора - народного депутата Р.П. Князевича.
Його називають про-банківським Законом, який передбачає перерахування валютних зобов’язань позичальників виключно за діючим курсом і жахливі умови після такого перерахування.
Проекти інших депутатів Рудьковського М.М. та Опанащенко М.В. було відхилено. Намагання ж позичальників внести проекти інших Законів не розглядалися та не обговорювалися, оскільки рядові громадяни не є суб’єктами законодавчої ініціативи, а звертатися до банкірів — депутатів сенсу не мало.
В цей же час, до спільнот в соціальних мережах, почали додаватися нібито позичальники, експерти, юристи, які заявляючи про підтримку, вели деструктивну роботу. Ці особи, почали створювати свої окремі спільноти, вести свою гру, намагаючись під гарною обгорткою подати нереальний продукт, який за фактичного стану справ в державі, ніхто ніколи робити не бути. І люди ковтали живця, об’єднувалися, обговорювалися тощо.
З’явилося значна кількість громадських об’єднань (напр. ГО “Кредитний майдан”, “Правдива країна”, “Правова держава”, “Фінінфо” тощо) які мають начебто однакові статутні цілі, однак реальні цілі не відомі рядовим позичальникам.
З метою громадського обговорення та роботи з позичальниками при Національному банку України, була створена т.н. Тимчасова комісія Громадської ради з питань врегулювання проблематики реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті (
http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=6607).
До неї увійшли, нібито представники громадськості, які повинні були проаналізувати вже наявний текст “Закону Князевича” та внести свої пропозиції. Членів комісії: Богатих І.В., Коробкову О.А. та Яременко С.О., немає сенсу обговорювати, оскільки вони є прямими представниками банківського середовища, а ось із темними конячками, що нібито захищають інтереси позичальників, необхідно познайомитись ближче.
Муляр Мирослава Сергіївна - Голова комісії, член Громадської ради, директор громадської організації "Фінінфо".
Сама Мирослава на сайті
http://blog.liga.net/ пише, що вона: “Юрист. Два высших образования - историческое и юридическое. В течение последних трех лет занимаюсь юридической практикой по защите прав потребителей финансовых услуг. Кроме того, моя работа включает общественную деятельность по защите прав банковских клиентов и повышении их финансовой грамотности.”
Під час деяких подій, вона представлялася, як член об’єднання “Ваш захист” (
http://makeevkainfo.com.ua/content/potrebiteli-finansovyh-uslug-nachinayut-i-vyigryvayut-foto) під час інших як “юрист, експерт з питань захисту прав споживачів фінансових послуг”.
Також відомо, що в 2012 році, нею була написана кандидатська дисертація під назвою “Договір споживчого кредиту: основні ризики для позичальника”.
Жодної іншої інформації про її діяльність, активну участь в роботі, судовому захисті тощо - невідомо.
ФОТО 3
Авраменко Ярослава Петрівна - співголова Громадської ради, голова громадської організації "Правдива країна".
Колишній працівник ДельтаБанку (ще в червні 2013 року на конференції обговорювала як вибивати борги з позичальників
http://www.novostimira.com.ua/news_58837.html)
Інтернет переповнений її авторськими статтями про необхідність факторингу та необхідності мирного врегулювання відносин з банком. Активно просуває “Закон Князевича” в соціальних мережах та сайті ГО “Правдива країна”.
Куракін Павло Генадійович - член Громадської ради, голова громадської організації "Союз "Земляни".
У комісії, дана особа представлена начебто від громадської організації, що захищає інтереси позичальників, однак це не зовсім так. Куракін є директором Харківської міжрегіональної дирекції ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку».
Майоров Василь Олександрович - кандидат юридичних наук, громадська організація "Фінінфо".
У раді представлений так само як і Муляр М.С. - як член ГО “Фінінфо”, однак більш відомий як адвокат, керівник mayorovgroup, що юридичною компанією. На сайті компанії розміщені матеріали ГО “Фінінфо”, що наводить на думку, про створення фіктивної громадської організації з метою включення до різних громадських рад державних органів для отримання зв’язків, лобіювання тощо.
Також відомо, що в 2010 році, ним була написана дисертація під назвою “Цивільно-правове регулювання договорів в банківській діяльності”. Не нехтував участю в політичному житті, був уповноваженою особою від ВО "Батьківщина" на виборах 2014 року.
Савельєв Андрій Юрійович - громадська організація "Правдива країна". Обговорювати сенсу немає, оскільки Савельєв повністю підконтрольний пані Авраменко.
Яким чином вказані особи були включені до складу тимчасової комісії, які зацікавленні люди їх рекомендували - жодної інформації не знайшли.
Тому, прийшли до висновку, що включення даних осіб, відбулось без дотримання відкритих процедур, щоб тихо, без громадського обговорення, надати позитивний висновок «від громадськості» про доцільність прийняття “Закону Князевича” і позбавити позичальників шансу на майбутнє під власним дахом.
Марина Ігнатенко для газети "Столичний бізнес"
